Рішення № 59490478, 06.06.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/11673/15 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.

Провадження № 22-ц/783/1515/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

з участю представника ОСОБА_2 ОСОБА_3, представника АТ «ОТП Банк» - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, від імені якого діє представник ОСОБА_3, на рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 грудня 2015 року у справі за позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а:

19 листопада 2015 року АТ «ОТП Банк» звернулося до суду з вищезазначеним позовом. Свої вимоги мотивує тим, що 15 жовтня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником всіх прав та обовязків якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2, був укладений кредитний договір № CL-600/144/2007, згідно якого останній отримав кредит в сумі 23 328,72 доларів США та зобовязався повернути його та сплачувати відсотки за користування кредитом. Для забезпечення виконання зобовязання по вищевказаному кредитному договору, 15.10.2007 року між Банком та ОСОБА_5 був укладений договір поруки, відповідно до якого поручитель прийняла на себе зобовязання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_2 зобовязань перед позивачем за вказаним кредитним договором в повному обсязі таких зобовязань. Однак, ОСОБА_2 не виконує належним чином свої зобовязання, передбачені кредитним договором, внаслідок чого станом на 16.11.2015 року утворилась заборгованість в розмірі 84 266,42 грн.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_5 в користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № CL-600/144/2007 від 15.10.2007 року в сумі 84 266 (вісімдесят чотири тисячі двісті шістдесят шість) гривень 42 коп.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_5 в користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» 1300 (одну тисячу триста) гривень 00 коп. судового збору.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2, від імені якого діє представник ОСОБА_3, вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене всупереч дослідженим в судовому засіданні доказам, а відтак підлягає скасуванню. Зазначає, що позивач не надав суду доказів видачі позичальнику кредитних коштів. Суд безпідставно дійшов висновку про прострочення ним своїх зобовязань за кредитним договором та взяв до уваги розрахунок заборгованості, долучений позивачем до матеріалів справи, з якого незрозуміло у який спосіб утворилася заборгованість. Вважає, що представником позивача в судовому засіданні не було доведено суми заборгованості, яка підлягає стягненню. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 ОСОБА_3, представника АТ «ОТП Банк» - ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обовязки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз'яснено, що, перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. При перегляді судових рішень необхідно виходити з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК. При цьому апеляційний суд керується статтею 307 ЦПК (відповідним пунктом) та нормою ЦПК, що визначає підстави перегляду судового рішення в такому разі, і відповідно до неї та наданих суду апеляційної інстанції повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частинами першою та другою ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Однак зазначеним вимогам закону дане рішення не відповідає.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» повністю, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі своїх зобовязань за договорами кредиту та поруки не виконали та не представили суду жодних належних та допустимих доказів на спростування вимог позивача.

Проте з таким висновком колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 15 жовтня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником всіх прав та обовязків якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2, був укладений кредитний договір № CL-600/144/2007, згідно якого останній отримав кредит в сумі 23 328,72 доларів США з кінцевим терміном повернення 15.10.2014 року та сплатою за користування кредитом 10,99% річних, а також зобовязався повернути кредит та сплачувати відсотки за користування кредитом (а.с. 6-9).

Сторони не заперечують, що 15.10.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником всіх прав та обовязків якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_5 був укладений договір поруки № 5R-600/144/2007, відповідно до якого поручитель прийняла на себе зобовязання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_2 зобовязань перед позивачем за кредитним договором № CL-600/144/2007 від 15.10.2007 року в повному обсязі таких зобовязань.

18 квітня 2013 року між ПАТ «ОТП Банк», правонаступником всіх прав та обовязків якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 був укладений додатковий договір № 4 до кредитного договору № CL-600/144/2007 від 15.10.2007 року.

22.05.2014 року між ПАТ «ОТП Банк», правонаступником всіх прав та обовязків якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_5 був укладений додатковий договір № 1 до договору поруки № 5R-600/144/2007 від 15 жовтня 2007 року, відповідно до п. 3.2. якого поручитель прийняла на себе зобовязання, за яким, у випадку невиконання боржником боргових зобовязань перед кредитором за кредитним договором № CL-600/144/2007 від 15.10.2007 року (п. 1), здійснити виконання боргових зобовязань в обсязі заявленому кредитором (а.с. 10-11).

Відповідно до п. 2.1.а) даного додаткового договору боржник зобовязаний повернути кредитору повну суму отриманих боржником кредитних коштів не пізніше 15 жовтня 2014 року; на дату укладення цього додаткового договору сума отриманого кредиту складає 3802,74 долари США.

АТ «ОТП Банк» 16.09.2015 року та 30.10.2015 року направляв відповідачам вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором (а.с. 12, 14).

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошима, боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Статтею 530 ч. 1 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

З урахуванням зазначених правових норм та представлених розрахунків, колегія суддів приходить до висновку, що всупереч умов кредитного договору ОСОБА_2 припинив здійснювати платежі для погашення заборгованості по кредиту з жовтня 2014 року (а.с. 73-74).

З матеріалів справи, а саме розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору виникла заборгованість по кредиту та відсотках ( а.с. 73-74, 91-108).

Проте з представлених позивачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції розрахунків, залишок заборгованості по кредиту становить 3110,23 дол. США (3278,21 -167,98 =3110,23) (а.с. 85).

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до переконання, що заборгованість по кредитному договору № CL-600/144/2007 від 15.10.2007 року станом на 09.09.2015 року становить 3432,13 дол. США, з яких: 3110,23 дол. США - заборгованість за кредитом та 321,90 дол. США (10,99% : 365 дн. х 344 дн. = 10,35%; 3110,23 х 10,35%= 321,90) - заборгованість по відсотках за користування кредитом (а.с. 5).

Будь-яких належних доказів на спростування розміру даної заборгованості відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не представлено.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті, суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим НБУ на день ухвалення рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача визначена у гривневому еквіваленті відповідно до офіційного курсу долара США станом на 16 листопада 2015 року, а саме 1 дол. США 23 грн. 05 коп.

При цьому, згідно із встановленим Національним банком України офіційним курсом, курс гривні по відношенню до долара США станом на 25 грудня 2015 року (день ухвалення судового рішення) становив 1 дол. США 22,964481 грн.

Отже поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що заборгованість відповідача визначена у гривневому еквіваленті відповідно до офіційного курсу долара США станом на 16 листапада 2015 року, а не на день ухвалення судового рішення 25 грудня 2015 року.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до переконання, що до стягнення підлягає заборгованість за кредитним договором № CL 600/144/2007 від 15 жовтня 2007 року в розмірі 78817,08 грн. (3432,13 дол. США х 22,964481 грн. = 78817,08 грн.).

Порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України).

З додаткового договору до договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова в додатковому договорі до договору поруки (розділ ІV) про його дію до повного виконання сторонами взятих на себе зобовязань не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя (а.с. 10-11).

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

У кредитному договорі строк виконання основного зобов'язання чітко визначений - датою остаточного погашення кредиту є 15 жовтня 2014 року (а.с. 6, 75-79).

Аналогічний строк зазначено в п. 2.1. а) додаткового договору № 1 від 22.05.2014 року до договору поруки № 5R-600/144/2007 від 15 жовтня 2007 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5, згідно якого - п. 2.1. а) боржник зобовязаний повернути кредитору повну суму отриманих боржником кредитних коштів не пізніше 15 жовтня 2014 року (а.с. 10-11).

За таких обставин у Банку виникло право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 15 жовтня 2014 року, протягом наступних шести місяців.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання можна було пред'явити в межах строку дії поруки, а в даному випадку - до 15 квітня 2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що з позовом АТ «ОТП Банк» звернулося лише 19 листопада 2015 року (а.с. 1-2).

Слід зазначити, що і досудова вимога про погашення заборгованості за кредитним договором (а.с. 14) АТ «ОТП Банк» була направлена поручителю лише 30.10.2015 року, крім того відсутній і доказ вручення даного повідомлення поручителю.

Згідно положення ч. 4 ст. 559 ЦК України припинення поруки презюмується.

Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

На підставі викладеного та з урахуванням зазначених правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум повинен обчислюватись з 15 жовтня 2014 року, однак такі вимоги були заявлені до поручителя більше ніж через шість місяців (19 листопада 2015 року) після настання строку виконання зобов'язань, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука за додатковим договором № 1 від 22.05.2014 року до договору поруки № 5R-600/144/2007 від 15 жовтня 2007 року припинила свою дію, а тому в задоволенні позову до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалене з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_2 в користь позивача заборгованості по вказаному вище кредиту в розмірі 78817,08 грн., а також 1 215,89 грн. оплаченого Банком судового збору. В решті позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. п. 1, 4, 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого діє представник ОСОБА_3,задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 грудня 2015 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким:

Позов Акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, в користь Акціонерного товариства «ОТП Банк», ідентифікаційний код: 21685166, адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, - заборгованість за кредитним договором № CL 600/144/2007 від 15 жовтня 2007 року в розмірі 78817,08 грн. (сімдесят вісім тисяч вісімсот сімнадцять гривень 08 коп.), а також 1 215,89 грн. (одну тисячу двісті пятнадцять гривень 89 коп.) оплаченого судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

ОСОБА_6