Ухвала суду № 59489381, 22.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

22 червня 2016 року м. Київ К/800/54227/15

Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді - Олексієнка М.М. (доповідач),

суддів: Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

за участю секретаря судового засідання: Крапивки Л.А., позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційному порядку справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Департаменту державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України (далі - Департамент) про визнання протиправними дій щодо відмови у виплаті грошового забезпечення та зобов'язання у виплаті зазначених коштів за касаційною скаргою позивача на судові рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України, які виразилися у відмові у виплаті грошового забезпечення за період з 1 червня 2009 р. по 28 жовтня 2011р.;

зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити грошове забезпечення за вказаний період, виходячи з посади начальника управління з питань комплектування і проходження служби Департаменту.

Посилався на наявність правових підстав до отримання грошового забезпечення та застосування статті 233 Кодексу законів України про працю щодо строків звернення до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом від 8 грудня 2015 року, позовні вимоги залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.

В касаційні скарзі позивач, посилаючись на порушення норм процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вказує на те, що до спірних правовідносин, які полягають у зобов'язанні виплати грошової допомоги, повинні застосуватися саме положення статті 233 Кодексу законів України про працю.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про залишення позовної заяви без розгляду, окружний суд, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач пропустив місячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною третьою статті 99 КАС України і суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку поважними.

З висновок судів попередніх інстанцій погодитися не можливо, так як він не відповідає вимогам закону та є необґрунтованим.

Виходячи з положень частин другої, четвертої статті 99 КАС України, строки звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод чи інтересів встановлюються цим Кодексом та іншими законами.

При тлумаченні вище згаданої норми, Верховний Суд України в своєму рішенні від 16 травня 2011 року (справа №21-29-а11) зазначив, що під іншими законами розуміються закони, які встановлюють строки звернення до адміністративного суду з вимогою вирішити публічно - правовий спір.

Зважаючи на те, що позовна заява містить вимоги в адміністративній справі, в тому числі про стягнення боргу по заробітній платі, то суд повинен був звернути увагу на положення статті 233 Кодексу законів України про працю, яка визначає строки звернення до суду за вирішенням трудового спору. Відповідно до частини другої цієї статті у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в Рішенні від 15.10.2013 року №8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У разі пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень, не пов'язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.

Апеляційний суд належним чином доводи, викладені в апеляційній скарзі не перевірив, порушення, допущені судом першої інстанції, не виправив, тому судові рішення підлягають скасуванню з направлення справи для продовження розгляду (вирішення питання про прийняття позовної заяви) до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 220, 221, 223, частиною першою статті 227, статтею 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати судові рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2015 року з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді: