Ухвала суду № 59488957, 04.08.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/1048/16

Категорія: 8.1 Головуючий в 1 інстанції: Глуханчук О. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача судді Турецької І.О.

суддів Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря Скоріної Т.С.

представника апелянта ОСОБА_1;

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі ДПІ у Малиновському районі м. Одеси) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги №208-23 від 10 лютого 2016 року, якою позивача повідомлено, що сума його податкового боргу за узгодженими грошовими зобовязаннями становить 25 000 грн.

В обґрунтування зазначено, що зміст Податкового кодексу України та Бюджетного кодексу України свідчить про те, що нові податки не можуть бути визнані обовязковими до сплати, принаймні в 2015 році, оскільки місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів, що передбачено пп. 12.3.4 п. 12.3 ст.12 Податкового кодексу України.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд визнав протиправною та скасував податкову вимогу ДПІ у Малиновському районі м. Одеси №208-23 від 10 лютого 2016 року в частині визначення податкового боргу на суму у розмірі 6 250,00 грн.

В іншій частині позову відмовив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на порушення норм матеріального права ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови, якою позовні вимоги задовольнити.

У суді апеляційної інстанції представник апелянта наполягав на задоволенні апеляції.

Представник відповідача просив рішення суду залишити без змін, вважаючи, що воно є законним та обґрунтованим.

Зясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на наступних підставах.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САТ 703768 ОСОБА_3 протягом 9-ти місяців 2015 року належав легковий автомобіль марки LEXUS GX 460 (універсал-В), реєстраційний номер НОМЕР_1, об'єм двигуна 4608, рік випуску 2010, дата реєстрації 09 січня 2014 року (а.с.8).

Згідно облікової картки №73463147 від 01 жовтня 2015 року ВРЕР №2 м. Одеси (5102), автомобіль марки LEXUS GX 460 (універсал-В), свідоцтво про реєстрацію САТ 703768, знято з обліку для реалізації (а.с.10).

ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми №13038-17 від 23 червня 2015 року про визначення ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25 000 грн. (а.с.38).

Позивачем не було оскаржено вказане податкове повідомлення-рішення ні в адміністративному, ні в судовому порядку.

У звязку з узгодженням суми грошового зобовязання, 10 лютого 2016 року ДПІ у Малиновському районі м. Одеси складено податкову вимогу №208-23, згідно якої, станом на 09 лютого 2016 року, сума податкового боргу платника податків становить 25 000 грн. (а.с.9).

Згідно із вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що правова позиція суду першої інстанції, яка викладена у судовому рішенні є законною та обґрунтованою, виходячи з наступного.

01 січня 2015 року, набрав чинності Закон № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (надалі Закон №71-VIII), яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 ПК України, було введено новий податок транспортний податок.

Відповідно до пп. 26.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 цього Кодексу є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Тобто, виходячи з викладених норм податкового законодавства, автомобіль позивача, а саме: LEXUS GX 460 (універсал-В) 2010 року випуску з обємом двигуна понад 3000 куб. см. є обєктом оподаткування у розумінні пп. 26.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, що не заперечується позивачем.

Єдиним доводом апеляційної скарги, який також був покладений і в основу позовної заяви є те, що не можна нараховувати та утримувати транспортний податок у 2015 році, оскільки рішення Одеської міської ради №6257-УІ «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку» прийнято 21 січня 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, а, отже, застосування його положень з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто, не раніше 2016 року.

З цього приводу колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дане твердження є помилковим та бажає зазначити наступне.

Пунктом 10.5 ст.10 Податкового кодексу України, в редакції чинній до 01 січня 2015 року, прямо передбачено, що установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Як вже зазначалось вище, 01 січня 2015 року набув чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким, шляхом викладення в новій редакції ст.267 Податкового кодексу України, введено новий транспортний податок.

З 01 січня 2015 року п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України викладено у наступній редакції: місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю), тобто, саме з 01 січня 2015 року місцевим радам надано право приймати рішення щодо нового виду місцевого податку транспортного податку.

Відповідно до п.п.12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Проте, до спірних правовідносин не може бути застосовано положення п.п.12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, в силу того, що до 31 грудня 2014 року відповідний транспортний податок не справлявся.

При цьому, п.7.3 ст.7 Податкового кодексу України визначено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Таким чином, аналіз вищевикладених правових норм у їх сукупності дає підстави дійти висновку, що наявність відповідної норми Податкового кодексу України, зокрема статті 267, яка повністю врегульовує процедуру адміністрування транспортного податку та чітко визначає його ставки, є достатньою підставою для виникнення у контролюючого органу обов'язку по нарахуванню такого податку та винесення відповідних податкових повідомлень-рішень, а у платника податків виникнення зобов'язання щодо його сплати.

Оскільки рішення Одеської міської ради «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку» №6257-УІ від 21 січня 2015 року приймалось саме на виконання приписів вищевказаних норм права, а також положень п. 81 Розділу І, п.4 Розділу II прикінцевих положень Закону України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», то сама по собі дата його прийняття не змінює і не нівелює положення Податкового кодексу України, що регулюють спірні правовідносини.

Погоджується колегія суддів також і з висновком суду першої інстанції щодо помилкового визначення контролюючим органом розміру податкового боргу ОСОБА_3, з наступних підстав.

Згідно з пп. 267.6.6 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України, за обєкти оподаткування, придбані протягом року, податок сплачується пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу.

Як свідчать матеріали справи ОСОБА_3 був власником вказаного автомобілю у звітному періоді (2015 рік) 9 місяців, а тому за такий звітний період його податкове зобовязання повинно складати пропорційно кількості місяців в яких позивач був власником автомобіля, тобто 18 750,00 грн. (25000 / 12 х 9 = 18 750,00).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судом першої інстанції на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова