Постанова № 59487403, 28.07.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 липня 2016 року № 826/11602/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., суддів Данилишина В.М., Келеберди В.І., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «НЕОС БАНК» до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Жовнєнка Дениса Сергійовича, Державної реєстраційної служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «БАНК КІПР» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Жовнєнка Дениса Сергійовича (надалі також - відповідач1), Державної реєстраційної служби України (надалі також - відповідач2), в якому з урахуванням уточнення позовних просило:

- визнати дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Жовнєнка Дениса Сергійовича протиправними;

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 29 квітня 2013 року № 2046957, прийняте Державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Жовнєнком Д.С.;

- зобов'язати Державну реєстраційну службу України, на підставі заяви № 844221 від 15.01.2013 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ПАТ «Банк Кіпру» на нежитловий будинок (літ. В, В') загальною площею 436,40 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Шовковична, 34.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.10.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2014 року по справі №826/11602/13-а, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 липня 2015 р. по справі №826/11602/13-а, касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру» задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.10.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2014 року у цій справі скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Разом з тим, при скасуванні рішень судів попередніх інстанцій, Вищий адміністративний суд України, виходив із того, що суду першої інстанції необхідно дослідити матеріали реєстраційної справи, перелік наданих позивачем документів, та, з урахуванням встановленого, зробити висновок щодо наявності підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, або зупинення розгляду заяви та витребування додаткових документів.

У судове засідання сторони повноважних представників не забезпечили, про час, дату і місце проведення судового розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

При цьому, від позивача надійшла заява про слухання справи за відсутності його повноважного представника, до якої зокрема долучено документи на підтвердження вибуття позивача Публічного акціонерного товариства «БАНК КІПР» та правонаступництво Публічного акціонерного товариства «НЕОС БАНК» у спірних правовідносинах.

Крім того, як свідчать матеріали справи, одним із відповідачів по справі була Державна реєстраційна служба України.

У той же час, суд звертає увагу, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 р. № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції», зокрема, до відповідно до її п. 1, ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

Пунктом другим вказаної постанови передбачено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.

Статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Відтак, судом у письмовому провадженні здійснено заміну первісного позивача - Публічного акціонерного товариства «БАНК КІПР» його правонаступником - Публічним акціонерним товариством «НЕОС БАНК»; а відповідача - Державну реєстраційну службу України її правонаступником - Міністерством юстиції України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 липня 2015 р. по справі №826/11602/13-а, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду про наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.03.2011 року між ОСОБА_3 та позивачем був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 1-03/2011.

Згідно умов зазначеного договору, позивач передав ОСОБА_3 у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 174,4 кв.м. по вул. Шовковичній, 34 (літ. В, В1) в місті Києві. ОСОБА_3 здійснила ремонтні роботи в приміщенні, внаслідок чого збільшилася загальна площа орендованого приміщення.

ОСОБА_3 звернулася до Печерського районного суду міста Києва з позовом про визнання за нею права власності 44/100 частини будинку.

В ході розгляду справи ПАТ «Банк Кіпру» звернулося до суду із зустрічними вимогами до ОСОБА_3 про визнання права власності на нежитловий будинок (літ. В, В1) загальною площею 436, 4 кв. м., в тому числі МЗК 24, 2 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Печерським районним судом міста Києва 06.04.2012 року прийнято рішення, яким позов ОСОБА_3 до ПАТ «Банк Кіпру» про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна залишено без задоволення; зустрічний позов ПАТ «Банк Кіпру» до ОСОБА_3 про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна задоволено, визнано за ПАТ «Банк Кіпру» право власності на нежитловий будинок (літ. В, В1) загальною площею 436,4 кв.м., в тому числі загального користування площею 24,2 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

15.04.2013 року позивач звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про державну реєстрацію права власності на нежитловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням державного реєстратора Жовнєнка Дениса Сергійовича Державної реєстраційної служби України про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.04.2013 року № 844221 відмовлено у державній реєстрації права власності.

Категорична незгода з правомірністю рішення від 15.04.2013 року №844221 обумовила звернення позивача до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 (чинного на момент виникнення спору).

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації врегульовано нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Згідно з Порядком взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2013 року № 607/5, державні реєстратори Укрдержреєстру проводять державну реєстрацію права власності та/або речових прав на нерухоме у випадках, передбачених у пункті 1 наказу.

Згідно ч.2, 4 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Згідно п. 12 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 (далі - Порядок), під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: 1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); 2) повноважень заявника; 3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; 4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; 5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Пунктом 26 Порядку для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Згідно п.27 Порядку документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є:

1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат;

2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

4) свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видані нотаріусом, чи їх дублікати;

5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до цього Порядку;

6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності цим Порядком;

8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

9) державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою;

10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

12) заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно;

13) закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно;

14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;

15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач в обґрунтування правомірності рішення від 29.04.2013 року № 2046957 покликався на те, що позивачем подано неповний пакет документів, що визначені законом та необхідні для проведення реєстраційних дій.

Поряд з цим, фактичні обставини справи свідчать, що позивачем до заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень були подані:

- Витяг про державну реєстрацію прав, серія та номер: НОМЕР_6, виданий 08.05.2012р. видавник Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна;

- Рішення суду, серія та номер: 2-1081/12, виданий 06.04.2012р. видавник: Печерський районний суд міста Києва;

- копія виписки, серія та номер: НОМЕР_7, виданий 28.11.2012р. видавник: Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація;

- копія витяту з єдиного державного реєстру, серія та номер: НОМЕР_8, виданий -04.04.2013 p., видавник Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація;

- копія свідоцтва, серія та номер НОМЕР_4, виданий 08.07.2010 р. видавник: Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація;

- копія довідки з ЄДРПОУ, серія та номер НОМЕР_3, виданий 30.11.2012 p., видавник: Відділ статистики у Солом'янському районі;

- копія статуту, серія та номер: НОМЕР_2, виданий 24.05.2012 р. видавник: Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація;

- копія довіреності, серія та номер Д-505, виданий 04.04.2013 р. видавник: ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «БАНК КІПРУ»;

- копія паспорта громадянина України, серія та номер: НОМЕР_5, виданий 23.06.1999p. видавник: Вишнівське МВМ ЕУМВС України в Київській області;

- копія ідентифікаційного коду, серія та номер: НОМЕР_1, виданий 18.09.2000 p., в плавник ДПА м. Києва;

- документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав.

Разом з тим, саме спірне рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації права власності містить посилання на те, що подані документи не відповідають вимогам, та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Водночас, згідно з пунктом четвертим частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі якщо документи для державної реєстрації прав та їх обтяжень подано не в повному обсязі, передбаченому нормативно - правовими актами, державний реєстратор у строк, встановлений частинами п'ятою, сьомою і восьмою статті 15 цього Закону для розгляду заявлених прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і письмово повідомляє про це заявника.

Таким чином, приймаючи до уваги аргументи відповідача проте, що заявником були подані не усі необхідні документи, вбачається висновок проте, що у такому випадку з урахуванням приписів ч. 1 статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» мали місце підстави для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Однак, всупереч вимог частини 1 статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відповідачем, у разі якщо було подано не усі документи, помилково не було зупинено розгляд заяви позивача та не витребувано додаткові документи, обов'язок подання яких передбачений законодавством.

В той час, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Згідно частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Однак, у спірному рішенні, відповідачами не конкретизовано, яким саме нормам закону не відповідали подані заявником документи, а в ході судового розгляду справи не наведено обставин та не подано доказів, що подані документи не відповідали вимогам, встановленим цим Законом, або не давали змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, з огляду про що рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 15.04.2013 року №844221 є протиправним, а отже підлягає скасуванню.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог про визнання дій державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Жовнєнка Дениса Сергійовича протиправними, суд виходив із наступного.

Згідно частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З наведених процесуальних норм Закону випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливості реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Оскільки дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Жовнєнка Дениса Сергійовича, не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для позивача жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь -яких обов'язків, та враховуючи, що державний реєстратор має законодавчо визначене право на здійснення реєстраційних дій, останні не можуть вважатись протиправними.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що під діями державного реєстратора слід розуміти саме рішення, прийняті зазначеним суб'єктом владних повноважень з питань реєстрації, що належить до його компетенції відповідно до закону.

Відтак, належним способом відновлення порушених прав та інтересів позивача, є саме визнання протиправним та скасування рішення від 15.04.2013 року №844221.

Разом з тим, позовна вимога про зобов'язання Державну реєстраційну службу України, на підставі заяви № 844221 від 15.01.2013 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ПАТ «Банк Кіпру» на нежитловий будинок (літ. В, В') загальною площею 436,40 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Шовковична, 34, задоволенню не підлягає, з огляду про наступне.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам - членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Так, оскільки відповідно до ст. 3 Закону «Про державну реєстрацію речові прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом, тобто повноваження щодо вирішення питання реєстрації права власності належить до виключної компетенції спеціально уповноваженого на те органу, а отже і не може бути предметом судового розгляду у адміністративному суді.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідачами достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються заперечення, суду не надано.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 29 квітня 2013 року № 2046957, прийняте Державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Жовнєнком Д.С.

У решті позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.А. Качур

Судді В.М. Данилишин

В.І. Келеберда