Ухвала суду № 59479794, 01.08.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №577/2188/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Гетьман В. В.Номер провадження 22-ц/788/1224/16 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 69

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

01 серпня 2016 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Дубровної В. В. , Лузан Л. В. ,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30 травня 2016 року

у справі за заявою ОСОБА_3, заінтересована особа - виконавчий комітет Конотопської міської ради, про встановлення факту проживання однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30 травня 2016 року відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинами справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву про встановлення факту, що має юридичне значення (проживання однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини) задовольнити.

Вказує, зокрема, що судом першої інстанції не враховано той факт, що жодна норма чинного законодавства України не забороняє проживати однією сім'єю опікуна та особи, над якою встановлено опіку, крім того, таке спільне проживання не суперечить моральним засадам суспільства.

Вказує, що її проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 було не її обов'язком, а добровільним рішенням її і ОСОБА_4 Він став для неї не лише підопічним, над яким встановлено її опіку, а став їй рідною людиною.

Суд не врахував той факт, що з ОСОБА_4 вони разом вели спільне господарство, він їй повністю довіряв та слухав, допомагав по господарству. Відносини між ними були щирими та доброзичливими, разом вони почувалися однією родиною, підтримували один одного.

Суд не врахував пояснення свідків, які були допитані під час розгляду справи в суді, про те, що мало місце саме проживання однією сім'єю її та ОСОБА_4, та дійшов хибного висновку про те, що пояснення свідків є непослідовними та протирічать встановленій по справі істині, не зазначивши, в чому саме полягають протиріччя та непослідовність.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та її представника, які підтримали апеляційну скаргу з мотивів, в ній викладених, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

19 травня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з заявою, в якій просила встановити факт проживання її однією сім'єю з ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5, з 29 січня 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою: АДРЕСА_1.

Заяву мотивувала тим, що вона була близькою подругою ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6. Похованням та доглядом за її могилою займалася вона.

У ОСОБА_5 був син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 26 грудня 1997 року визнаний недієздатним, а його опікуном була призначена ОСОБА_5

Після смерті ОСОБА_5 її син ОСОБА_4 залишився проживати один, оскільки інших близьких родичів у нього не було. Вона постійно дбала про нього, так як вони давно були знайомі і він сприймав її як члена своєї родини.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29 січня 2010 року її призначено опікуном ОСОБА_4

З січня 2010 року вона офіційно стала опікуном ОСОБА_4 та почала проживати разом з ним в АДРЕСА_1, так як він потребував постійного догляду. Вказана квартира належала його покійній матері ОСОБА_5

В квартиру вона перевезла свої речі, постійно дбала про ОСОБА_4, готувала йому їжу, купувала одяг та взуття, оплачувала комунальні послуги, купувала необхідні ліки за призначенням лікаря та кожного місяця водила на прийом. З ОСОБА_4 вони почали разом вести спільне господарство, він повністю довіряв та слухав її, допомагав по господарству. Відносини між ними були щирими та доброзичливими, разом вони почувалися однією родиною, підтримували один одного.

У травні 2010 року вона оформила на ОСОБА_4 спадщину, яка відкрилася після смерті його матері, а саме, двокімнатну квартиру в АДРЕСА_1.

В квітні 2011 року з дозволу виконкому Конотопської міської ради вона уклала договір купівлі-продажу частини житлового будинку з господарчо-побутовими будівлями та земельної ділянки площею 0,0427 га за адресою: АДРЕСА_3, які належали ОСОБА_4, а грошові кошти, отримані від продажу нерухомості, були використані на ремонт квартири ОСОБА_4 по АДРЕСА_1. В квартирі були змінені вікна та двері, відремонтовані стіни, стеля та підлога.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 помер. Його похованням займалась вона та доглядає за його могилою. На даний час вона продовжує доглядати за квартирою померлого, підтримує в ній порядок, сплачує комунальні платежі.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1, на яку заповіт не складався.

Спадкоємців першої, другої та третьої черги у померлого немає.

Вважає, що вона, відповідно до ст. 1264 ЦК України, має право на спадкування за законом, як спадкоємець четвертої черги, але, щоб належним чином оформити спадщину, їй необхідно встановити факт її проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини.

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах мав місце не факт проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_4 однією сім'єю, а факт виконання заявником своїх обов'язків опікуна щодо недієздатної особи, та критично оцінив пояснення свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як непослідовні і поверхові, що протирічать встановленим в справі обставинам.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_5, що була матір'ю та опікуном ОСОБА_4, 1962 року народження, який рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 26 грудня 1997 року визнаний недієздатним. Поховання ОСОБА_5 здійснила ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_1 про поховання, виданим КП «Муніципалітет» (а.с. 8 -11).

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29 січня 2010 року за поданням органу опіки та піклування - виконавчого комітету Конотопської міської ради встановлено над ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, опіку і призначено опікуном ОСОБА_3 (а.с. 13 - 14).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 травня 2010 року, виданого Конотопською міською державною нотаріальною конторою, спадкоємцем ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6, є її син ОСОБА_4, який отримав у спадщину квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 54 кв. м, яка належала матері (а.с.15 - 19).

Рішенням виконавчого комітету Конотоської міької ради №87 від 28 березня 2011 року було дозволено ОСОБА_3 оформити договір купівлі-продажу частини житлового будинку з господарчо-побутовими будівлями та земельної ділянки площею 0,0427 га за адресою: АДРЕСА_3 від імені її підопічного, недієздатного ОСОБА_4 (а.с. 24).

Згідно договорів купівлі-продажу від 06 квітня 2011 року співвласники ОСОБА_8 та ОСОБА_4, який визнаний недієздатним і від імені якого діє ОСОБА_3, продали житловий будинок і земельну ділянку площею 0,0854 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, що розташовані в АДРЕСА_3 (а.с.20-23).

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.44).

Поховання здійснила ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_2 від 28 грудня 2015 року про поховання, виданим КП «Муніципалітет» (а.с.45-47).

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 234 ЦПК України справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суд розглядає в порядку окремого провадження.

Згідно ч. 2 ст. 256 ЦК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

В частинах 2, 4 статті 3 СК України зазначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Виходячи з аналізу вказаної норми СК України, сім'єю є соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Відповідно до ст.1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Згідно ч. ч. 1, 3, 4 ст. 67 ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.

Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Враховуючи встановлені судом обставини справи та зазначені норми матеріального і процесуального права, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що позивач, враховуючи зміст її вимог, не довела наявність правових підстав для їх задоволення.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. п. 2, 21, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року, справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд на підставі частини шостої статті 235 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Суд першої інстанції, відповідно до положень ст. ст. 213, 214 ЦПК України, відмовляючи заявниці у встановленні факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, зробив вірний висновок про характер вчинених заявницею у спірний період дій по відношенню до підопічного, на які вона посилається як на обставини, що свідчать про виникнення сімейних відносин.

Суд вірно врахував ту обставину, що заявниця вчиняла по відношенню до підопічного дії, які свідчать про виконання обов'язків опікуна, і не надала переконливих доказів тому, що такі дії виконувались нею по відношенню до ОСОБА_4 не як до підопічного, а як до члена сім'ї.

Заявниця і її підопічний кожен мали своє житло. ОСОБА_3 зареєстрована в АДРЕСА_2 (а.с.7). ОСОБА_4 з 27 вересня 2010 року був зареєстрований в АДРЕСА_1 - у квартирі, яку він отримав у спадщину після смерті матері, з метою спадкування якої після його смерті як спадкоємець четвертої черги, заявниця просить встановити факт, що має юридичне значення. До цього, як пояснила ОСОБА_3, він був зареєстрований в будинку, який вона продала від його імені в квітні 2011 року.

З огляду на положення статті 3 СК України, які встановлюють поняття сім'ї та засади її створення, суд прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність заявницею наявності передбачених вказаною нормою права підстав створення та існування сімейних відносин з ОСОБА_4 з січня 2010 року - з часу призначення її опікуном до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_5.

При цьому колегія суддів враховує і ту обставину, що згідно відомостей, наданих Першою обласною спеціалізованою лікарнею м. Ромни Сумської області, ОСОБА_4 в спірний період знаходився на стаціонарному лікуванні у психіатричній лікарні з 29 липня по 18 листопада 2010 року, з 18 липня по 6 вересня 2013 року, тобто протягом періоду більше 5 місяців.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 страждав шизофренією в параноідальній формі, за своїм психічним станом не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Враховуючи стан психічного здоров'я підопічного ОСОБА_3, з яким вона не пов'язана кровним спорідненням, заявниця не надала доказів тому, в чому проявлялось з боку підопічного усвідомлене сприйняття ним її як члена своєї сім'ї, можливості розуміння ним їх проживання в умовах спільного побуту, наявності і реалізації взаємних прав та обов'язків, тобто вчинення ним усвідомлених дій по взаємному створенню з заявницею спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, наявності взаємної відповідальності, взаємних прав та обов'язків як засад створення сім'ї за обопільною згодою.

Таким чином, у суду першої інстанції не було підстав вважати доведеними вимоги заявниці про встановлення факту проживання її однією сім'єю з ОСОБА_4 Обставини, на які вона посилалась на обгрунтування своїх вимог, свідчать про вчинення нею дій відповідно до своїх прав та обов'язків як опікуна, передбачених, зокрема, розділом 4 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України N 34/166/131/88 від 26 травня 1999 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 р. за N 387/3680, статтями 67 - 68, 71, 72 ЦК України, в тому числі щодо проживання на житловій площі підопічного, обов'язку створення йому необхідних побутових умов, забезпечення доглядом та лікуванням, вчинення правочинів від імені та в інтересах підопічного..

З огляду на зазначене не спростовують висновків суду посилання заявниці на покази свідків про проживання її в квартирі підопічного, на те, що вона розпорядилась за згодою органу опіки майном підопічного - продала належні йому частки у земельній ділянці та будинку по АДРЕСА_3, а за отримані кошти здійснила ремонт квартири підопічного, отриманої ним у спадок після смерті матері, та утримувала його за рахунок своїх доходів (а.с.20 - 43, 48 - 53), оскільки зазначені обставини не свідчать про наявність сімейних стосунків із померлим, пов'язаності з ним спільним побутом, наявності взаємних прав та обов'язків між ними як членів сім'ї.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів, висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд, вірно встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини, правильно застосував правові норми та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, для скасування чи зміни якого підстави відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30 травня 2016 року в даній справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -