Рішення № 59466170, 27.07.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/9559/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Марцинкевич В.А.

при секретарі Іова О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить зобов'язати відповідача ОСОБА_2 не перешкоджати позивачу в користуванні та розпорядженні своїм майном, а саме квартирою АДРЕСА_1, виселити відповідача з вказаної квартири, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є бабусею відповідача та являється власницею квартири АДРЕСА_1 з 2001 року. В 2002 році позивачка зареєструвала у вказану квартиру свого сина, третю особу по справі ОСОБА_3 Враховуючи поганий стан свого здоров'я позивач періодично змушена було проживати у своєї дочки ОСОБА_4 29 вересня 2014 року позивачка дізналась, що у вищевказаній квартирі незаконно проживає її онук ОСОБА_2, а тому просить її вимоги задовольнити в повному обсязі.

Позивач та її представник в судове засідання не з'явились, подали заяву про слухання справи без їх участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, викладених у змісті позовної заяви.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Третя особа в судове засідання не з'явився, подав заяву в якій вважає позов обґрунтованим.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Таке рішення відповідає передбаченій ч. 6 ст. 4 Цивільного кодексу України вимозі до актів цивільного законодавства про дотримання принципу однаковості регулювання цивільних відносин на всій території України і означає, що де б не проживав власник і де б не знаходилося його майно, він володіє усією сукупністю прав володіння, користування та розпоряджання цим майном на однакових засадах, визначених Конституцією України та Цивільним кодексом України.

Частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 являється власницею квартири АДРЕСА_1 з 2001 року. В 2002 році позивачка зареєструвала у вказану квартиру свого сина, третю особу по справі ОСОБА_3 З 29 вересня 2014 року у вказаній квартирі почав проживати онук позивачки ОСОБА_2

За нормою частини другої ст. 386 Цивільного кодексу України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), а по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Захист права власності здійснюється в передбаченому законом порядку, тобто шляхом застосування належної форми, засобів і способів захисту. Для захисту застосовується юрисдикційна форма захисту, тобто діяльність уповноважених державних органів, які здійснюють комплекс організаційних заходів для захисту порушених прав.

За нормою статті 391 Цивільного кодексу України, власник, майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до цієї статті, власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Підставою звернення за захистом в судовому порядку є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або/та користування належним йому майном, за умови відсутності між сторонами спірних правовідносин договірних відносин. Характерною ознакою такого порушення права власності є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або/та користування належним йому майном.

У п. 7 інформаційного листа ВАСУ „Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" від 31.01.2001 року, зазначено, що для подання негаторного позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування й розпорядження були результатом винних дій відповідача чи спричинили збитки, достатньо, щоб такі дії (бездіяльність) об'єктивно порушували права власника і були протиправними.

Згідно ст. 116 ч. 3 Житлового кодексу України, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, висиляють без надання їм іншого жилого приміщення.

За вимог ст. 169 Житлового кодексу України, у разі припинення договору найму житлового приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов'язанні звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійснені лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, пояснень свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до вимог ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як убачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог є усунення перешкод відповідачем ОСОБА_2 у здійснення права власності позивачем на належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1, шляхом виселення відповідача із спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.

Оцінивши наявні у справі докази, керуючись нормами діючого законодавства України, суд приходить до висновку щодо правомірності заявлених позовних вимог про усунення перешкод відповідачем у здійсненні позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача з належної позивачу квартири, оскільки позивачем надано докази належності йому на праві власності спірної квартири, доведено факт порушення відповідачем права позивача на володіння, користування та розпорядження спірною квартирою, шляхом протиправного зайняття спірного приміщення та користування ним за відсутності між сторонами спірних правовідносин домовленості на проживання в належній позивачу квартирі, а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 4, 16, 311, 321, 316, 317, 319, 386, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 116, 157 Житлового кодексу України, ст.ст. 10, 57, 60, 208-209, 212-215, 223, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення - задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні нею права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я :