Рішення № 59459461, 03.08.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1784/16 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Авраменко Т. М.

РІШЕННЯ

Іменем України

03.08.2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді Авраменко Т.М.,

суддів: Суржика М.М., Суровицької Л.В.,

секретар Гусак А.О.

за участю позивача

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на заочне рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та про витребування безпідставно здобутого майна.

Зазначав, що 26 жовтня 2015 між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (далі Лізингова компанія) укладений договір фінансового лізингу № 000956 з додатками, відповідно до якого предметом лізингу є трактор «Беларус-МТЗ 892».

Відповідно до умов договору Лізингова компанія бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування позивачу на умовах, передбачених договором.

Перед підписанням договору він написав заяву із зазначенням бажаного транспортного засобу за ціною, яка його влаштовує, а саме 155000 грн. та отримав рахунок на оплату адміністративного платежу в сумі 50000 грн. та 600 грн. за послуги банку. Працівником відповідача було розяснено, що спочатку необхідно сплатити передплату, після чого з ним буде укладено договір фінансового лізингу і протягом декількох днів йому буде передано в користування предмет лізингу.

Рахунок на суму 50000 грн. та 600 грн. він оплатив того ж дня, що підтверджується квитанцією, після чого підписав договір лізингу та додатки до нього.

Підписавши договір він побачив, що ціна в договорі вказана в доларах та є більшою, ніж він зазначав у заяві. Йому було розяснено, що трактор акційна модель, ціна якої в договорі повинна зазначатись більшою, ніж ціна в його заяві. Додаток № 3 до договору він отримає разом із трактором через декілька днів. Не дочекавшись трактора він звернувся до відповідача і дізнався, що трактора за ціною 155000 грн. немає, а є лише за ціною, вказаною в договорі. Тоді ж працівником відповідача йому було запропоновано розірвати договір фінансового лізингу.

Вважає, що під час попередніх переговорів представником відповідача його введено в оману щодо умов виконання договірних зобовязань. Після підписання і вивчення змісту договору стало зрозуміло, що сплачені кошти не підлягають поверненню, договір не передбачає можливості розірвання його з ініціативи лізингоодержувача, що є несправедливим та є порушенням прав позивача як споживача.

Додаток № 3 «Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів» до договору, яким визначено розмір фінансових активів, якими є обсяг фінансування та винагорода лізингодавця у грошовому виразі та строк їх сплати сторонами підписаний не був. Непідписання Додатку № 3 свідчить про відсутність згоди щодо ціни предмету договору фінансового лізингу, а відтак у відповідача не виникло підстав для отримання сплаченого ним платежу в сумі 50000 грн.

Просив визнати договір фінансового лізингу від 26 жовтня 2015 року № 000956 з додатками недійсним з підстав невідповідності його вимогам закону та порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», стягнути з відповідача отримані ним безпідставно грошові кошти в сумі 50000 грн., комісію банку в сумі 600 грн. та судові витрати (а.с.46-52).

Заочним рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2016 року позов задоволено. Суд дійшов висновку, що позивачу не надано повну та необхідну інформацію про фінансові послуги, оскільки додаток №3 до договору фінансового лізингу «Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів», який є невідємною частиною договору не підписаний позивачем, крім того, його волевиявлення було направлено на придбання трактора за акційною ціною 155000 грн., що підтверджується його письмовою заявою, та не відповідає вартості предмету лізингу, зазначеному в договорі, що свідчить про порушення ч.3 ст.203 ЦК України. Крім того, сплачені позивачем кошти відповідно до умов договору не підлягають поверненню, що є порушенням його права споживача. Сплачений позивачем адміністративний платіж в сумі 50000 грн. є безпідставно набутими відповідачем грошовими коштами, які разом із сплаченою в банк комісією підлягають поверненню позивачу.

Ухвалою Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 21 червня 2016 року в перегляді заочного рішення відмовлено (а.с.189-192).

В апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, ухвалити нове рішення про відмову в позові. Зазначає, що суд не взяв до уваги, що сторони погодили всі істотні умови договору, про що свідчить підписання договору та сплата адміністративного платежу. Необхідність підписання Додатку № 3 виникає після укладення Акту приймання-передачі предмету лізингу, а тому його підписання після укладення договору фінансового лізингу не порушують права позивача, як споживача. Наявність договірних відносин виключає можливість застосування судом ст.1212 ЦКУкраїни.

В засіданні апеляційного суду позивач просив відхилити апеляційну скаргу, оскільки рішення суду є законним та справедливим.

Відповідач про час та місце розгляду повідомлений 25 липня 2016 року під розписку (а.с.222,225), в засідання апеляційного суду не прибув.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи (ч.2 ст.305 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції (ч.1 ст.303 ЦПК України).

Задовольняючи позов суд виходив з того, що укладений позивачем договір відповідно до ч.3 ст.203 ЦК не відповідав його волі, а перераховані ним кошти на виконання умов договору є безпідставно отриманими відповідачем, проте погодитися з таким висновком суду не можна.

У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( ч. 2 і ч.3 ст.215 ЦК України ).

У п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч.2 ст.267 ЦК України).

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим, може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.Тільки у разі, коли зміна окремих положень договору або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Підстава позову це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п.5 ч.2 ст.119 ЦПК України),а не саме по собі посилання на певну норму закону, і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування (п.6 ч.2 ст.119 ЦПК України).

Позивач підставами для визнання договору фінансового лізингу недійсним зазначав невідповідність його вимогам закону, порушення його прав споживача, ненадання йому достовірної, повної та необхідної інформації щодо проведення платежів за товар, придбаний на умовах фінансового лізингу, зазначення в договорі вищої ціни предмету лізингу, ніж він вказав в заяві, а також несправедливість його умов щодо неповернення адміністративного платежу в разі відмови від договору, щодо неможливості розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача. Також позивач посилався на те, що додаток №3 про вартість предмету лізингу, який є невідємною частиною договору, ним не підписано, тому відсутня узгоджена остаточна ціна договору (а.с.46-52).

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, 26 жовтня 2015 року ОСОБА_2 подав письмову заяву ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» про придбання трактора «Беларус-МТЗ 892» за акційною ціною 155000 грн. (а.с.16). В цей же день позивач перерахував відповідачу адміністративний платіж в сумі 50000 грн. (а.с.13).

26 жовтня 2015 року сторони підписали договір №000956 фінансового лізингу та додатки №1 та №2 до договору (а.с.7-12,14,15). Предметом лізингу є трактор «Беларус-МТЗ 892».

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобовязань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору відповідно до статей 638, 655, 691 ЦК України.

Пунктом 8.2 договору визначено, що вартість предмета лізингу на момент укладення договору становить 20920,5 дол.США з урахуванням ПДВ. На дату укладення договору гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 500000 грн.

В додатку №1 до договору зазначено суми, які повинен сплатити позивач, зокрема авансовий платіж 50% , що становить 10460, 25 дол.США, адміністративний платіж 10% 2092,05 дол.США, комісія за передачу 3% 627,62 дол.США, попередній щомісячний платіж розрахований на 12 місяців та становить 871,69 дол. США.

Гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу в продавця (пункт 8.3).

Усі планові платежі здійснюються лізингоодержувачем відповідно до умов, визначених у додатках 1, 3 до договору фінансового лізингу. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до гривні на дату фактичного зарахування платежу на рахунок лізингодавця (пункт 8.5).

За змістом указаних пунктів договору розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Відповідно до пункту 10.4 договору в разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору сторони домовились та беруть на себе зобовязання до купівлі транспортного засобу підписати додаток 3 до цього договору із установленням щомісячних платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком 3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який не підписано позивачем та до договору не додано.

При цьому згідно з пунктом 4.3 договору разом з підписаним актом приймання-передачі лізингодавець передає лізингоодержувачу графік сплати лізингових платежів (додаток 3 до договору), який сторони зобовязані підписати до моменту підписання акта приймання-передачі.

Крім того, відповідно до п.10.5 договору у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів, лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобовязаний прийняти такі зміни.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобовязань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобовязань лізингоодержувача.

За умовами договору адміністративний платіж це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, розмір платежу відображається у додатку №1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу, зокрема, 10% (а.с.15).

Відповідно до пункту 3.2.7 договору лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу й у разі необрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом року. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу всі сплачені ним кошти за мінусом адміністративного платежу. Разом з тим пунктом 12.1 договору передбачено, що лізингодавець повертає лізингоодержувачу лише 60 % авансового платежу, а 40 % утримує як штраф за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж у такому випадку поверненню не підлягає.

В постанові від 08 червня 2016 року у справі №6-330 цс 16 Верховним Судом України викладена така правова позиція:«Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон № 1023-XII). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 цього Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

За частиною третьою статті 18 Закону № 1023-XII несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4)».

Дослідивши умови договору фінансового лізингу в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що сторони остаточно не визначили ціну предмету лізингу, а внаслідок цього і розмір лізингових платежів, які є істотною умовою договору, а сам оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема: надання можливості відповідачу не повертати кошти на оплату, здійснену позивачем, установлення обовязкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору щодо ціни предмету лізингу; надання відповідачу можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

За таких обставин відповідно до статей 203, 215 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» укладений між сторонами договір з додатками до нього є недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦПК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правичину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у звязку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. До підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обовязків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобовязанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобовязання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобовязання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 р. у справі № 6-88цс13), від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За таких обставин сплачений позивачем адміністративний платіж не є безпідставно набутим майном і застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ст.1212 ЦК України є неправильним.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2766цс15.

Доказів того, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, було нотаріально посвідчено, матеріали справи не містять, тобто він є нікчемним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.204 ЦК України).

Відповідно до ч.5 ст.216 ЦК України суд може застосувати наслідки нікчемного правочину з власної ініціативи.

Виходячи з принципу верховенства права, закріпленого в ст.8 Контитуції України, загальних засад цивільного законодавства: судового захисту цивільного права, справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів приходить до висновку, що отриманий за нікчемним правочином адміністративний платіж в сумі 50000 грн. відповідач зобовязаний повернути позивачу, який є споживачем та більш слабким субєктом економічних відносин. Сплачена позивачем комісія банку в сумі 600 грн. поверненню не підлягає, оскільки ці кошти за нікчемним правочином відповідач не отримував.

Відповіднро до ч.1 і ч.5 ст.88 ЦПК України відповідач пропорційно до задоволеної частини позовних вимог повинен повернути позивачеві сплачений ним судовий збір в сумі 987 грн.20 коп. (500 + 487.20).

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» задовольнити частково.

Скасувати заочне рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2016 року.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу від 26 жовтня 2015 року № 000956 з додатками, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» та ОСОБА_2.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_2 50000 грн., судовий збір 987 грн.20 коп. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча суддя Т.М.Авраменко

Судді: М.М.Суржик

ОСОБА_3