Ухвала суду № 59459253, 02.08.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/1272/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1593/2016

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Пулик М.В. М. В.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.,

секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Камінська сільська рада, про усунення перешкод в користуванні заїздом,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на рішення Рожнятівського районного суду від 14 червня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, в якому просив зобов'язати відповідачів не чинити перешкод у користуванні польовою дорогою та заїздом до його господарства, що знаходиться по АДРЕСА_1 та демонтувати ворота, які знаходяться на проїзній частині польової дороги.

Позовні вимоги мотивував тим, що він є власником будинковолодіння по АДРЕСА_1. Суміжними землекористувачами є відповідачі по справі - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які проживають у сусідньому будинку.

З 2014 року відповідачі різними способами перешкоджають йому в користуванні заїздом до його приватизованої земельної ділянки та домоволодіння, а також вчиняють дії, які позбавляють його права вільно користуватись польовою дорогою, по якій проходить заїзд до його будинку. Зокрема, на дорозі, що веде до їхніх господарств, відповідачі встановили ворота та закрили їх на замок, і для того, щоб пройти чи проїхати до свого домоволодіння, він змушений просити їх відчинити ворота. Таким чином відповідачі позбавляють його можливості вільно користуватись дорогою загального користування та обмежують його доступ до земельної ділянки, що значною мірою обмежує його права як землекористувача.

Під час судового розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив суд: 1) зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не чинити перешкоди в користуванні заїздом, який зазначений у додатку до Витягу з Державного земельного кадастру про з/д від 29 липня 2015 року №НВ-2601303042015 буквами від В до Г, до земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться в АДРЕСА_1; 2) зобов'язати відповідачів демонтувати самовільно встановлені ворота на заїзді загального користування, який зазначений у додатку до Витягу з Державного земельного кадастру про з/д від 29 липня 2015 року № НВ-2601303042015 буквами від В до Г. Стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 14 червня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

На вказане рішення позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд прийняв до уваги наявність дороги, з якої ніби-то є заїзд до господарства ОСОБА_2, а заїзд загального користування є господарством відповідачів, і послався на рішення сільської ради від 1993 року. Апелянт стверджує, що суть показань свідків у рішенні спотворено, оскільки вони не відображені судом в повній мірі. Це стосується показань таких свідків: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Також зазначає, що ОСОБА_4 справді надано рішення від 1993 року Камінської сільської ради. Однак у цьому рішенні не зазначено ні розташування земельної ділянки, ні її меж. Це загальне рішення, яке не підтверджує, що саме заїзд загального користування є земельною ділянкою відповідачів.

Апелянт стверджує, що посилання суду на те, що до його господарства є інший заїзд, не відповідає дійсності.

Також зазначає, що він надав на підтвердження позовних вимог письмові докази, а саме: державний акт, витяг з земельного кадастру, технічний паспорт забудови, копію свідоцтва про право на спадщину, технічний звіт по земельній ділянці, викопіровку з генплану села, де всюди зазначено заїзд до господарств і ОСОБА_2, і ОСОБА_4, і він є спільним. На думку апелянта, ця обставина підтверджена також усіма свідками.

Натомість, відповідач, на думку апелянта, на підтвердження своїх заперечень подала тільки схему ПП Вектор, яка виготовлена після встановлення спірних воріт, рішення сільської ради, яке має загальні відомості і викопіровку з погосподарської книги, яка містить виправлення.

З наведених підстав просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.

В засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_10 і ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги підтримали з мотивів, викладених у скарзі.

Відповідач ОСОБА_4 та представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_11 заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просили її відхилити, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Третя особа - Камінська сільська рада подала заяву про розгляд справи без їхнього представника, у якій також зазначила, що проти задоволення апеляційної скарги не заперечує.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Судом встановлено, що сторони є сусідами та проживають по АДРЕСА_1.

Згідно Свідоцтва про право на спадщину по закону серії ВВС № 410848, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №3746435 та державного акту НОМЕР_2 від 25 березня 2005 року на право власності на земельну ділянку (а.с.8-10), ОСОБА_2 є власником будинковолодіння та земельної ділянки площею 0,0813 га. для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1.

Довідкою Камінської сільської ради № 692 від 24 листопада 2015 року (а.с.40) підтверджено, що ОСОБА_3 користується земельною ділянкою для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,08 га. з 1993 року, довідка видана на підставі архівного витягу з протоколу чотирнадцятої сесії двадцять першого скликання Камінської сільської ради, та погосподарської книжки № 4.

Копією архівного витягу з рішення Камінської сільської ради від 14 грудня 1993 року (а.с.150), копією виписки з погосподарської книги №4 (а.с.58), схемою забудови земельних ділянок (а.с.90) та копією довідки №258 від 11 травня 2016 року (а.с. 149) підтверджено, що ОСОБА_3 є належним землекористувачем земельної ділянки 0,08 га., за користування якою сплачує земельний податок та в площу якої входить спірний заїзд.

Згідно листа Камінської сільської ради від 22.09.2015 р. за № 409 (а.с.152) дорога, яка проходить біля будинку ОСОБА_4, запроектована згідно генплану забудови с.Камінь, але на даний час її немає. Громада користується дорогою, яка проходить нижче городу відповідача ОСОБА_3

Зі схеми забудови земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.90) також вбачається, що господарство ОСОБА_2 в нижній частині примикає до дороги, а з правого боку - до заїзду загального користування. З лівої сторони господарство ОСОБА_2 межує з господарством ОСОБА_3.

З пояснень позивача вбачається, що частина земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_3 - це ділянка землі, яку належить використовувати під дорогу, однак рішення сільської ради за 1993 рік позивачем не оспорюється.

Позивач просив захистити його право користування спірним заїздом і на підтвердження своїх позовних вимог посилався на те, що в його державному акті на право власності на земельну ділянку вказана дорога між їхніми з відповідачами земельними ділянками.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача не порушено, оскільки він має можливість здійснювати безперешкодний прохід та проїзд до свого домогосподарства по громадській дорозі та заїзді спільного користування.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно ст.57 ЦПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко-і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України землекористувач зобов'язаний не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, та дотримуватися правил добросусідства.

Згідно вимог ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Так, відповідно статті 39 ЗК України землі житлової та громадської забудови використовуються відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою, з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Генеральним планом забудови частини населеного пункту Камінь (а.с.59-61) передбачена проектна дорога, однак, як ствердив сам позивач, він приватизував частину земельної ділянки, по якій повинна була проходити запроектована дорога, і таким чином дорога відсутня.

Про те, що проектної дороги не існує і вона не може бути прокладена згідно Генерального плану с.Камінь в місці розташування господарств ОСОБА_2 та ОСОБА_3, підтвердили сторони, а також представники сільської ради, відділу архітектури та Держгеокадастру.

Копією Генерального плану с.Камінь також підтверджено, що ОСОБА_2 має заїзд до свого домоволодінння з іншої сторони.

Ця обставина (наявність у ОСОБА_2 заїзду до свого домоволодінння з іншої сторони) підтверджена також технічним звітом по виконанню робіт по інвентаризації земельної ділянки та видачі Державного акту на право власності на земельну ділянку , який виданий ОСОБА_2, зокрема планом встановлення меж його земельної ділянки (а.с.52).

З акту земельно-узгоджувальної комісії від 04 січня 2015 року (а.с.85, 86) вбачається, що спірний заїзд до господарства ОСОБА_2 являється земельною ділянкою та заїздом до господарства ОСОБА_3, а позивач ОСОБА_2 має можливість здійснювати заїзд до свого господарства з двох сторін, в тому числі по дорозі, яка позначена в описі меж буквами Б - В.

Як на докази для задоволення своїх позовних вимог позивач посилався на державний акт, в якому зазначено заїзд на його приватизовану ділянку шириною 6,47 м., та на акт №1 від 25.02.2014 року (а.с.4, 10).

Однак з пояснень сторін, показань свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_12 судом вірно встановлено, що заїзду шириною 6.47 м., як про це зазначено в державному акті, не існує, а наявний заїзд, який входить в межі земельної ділянки ОСОБА_3 ( а.с.85, 90).

За таких обставин суд правильно вважав, що відображення у державному акті про право власності на земельну ділянку заїзду шириною 6.47 м. суперечить фактичним обставинам, а тому він не може бути взятий судом до уваги як належний доказ існування спірного заїзду.

Оскільки Акт №1 від 25.02.2014 року складений на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку, який не є належним доказом існування спірного заїзду, та на підставі Генерального плану забудови с.Камінь, в якому передбачено проектну дорогу, частину якої приватизовано ОСОБА_2 та іншими жителями с.Камінь і тому така дорога відсутня та не може бути прокладена, то суд вірно вважав, що цей Акт також не є належним доказом існування спірного заїзду, а тому не заслуговує на увагу.

Таким чином, на підставі належних та допустимих доказів судом вірно вставлено, що позивач ОСОБА_2 має можливість здійснювати безперешкодний прохід та проїзд до свого домогосподарства по громадській дорозі та заїзді спільного користування (а.с.52,59, 90), а тому підстави для задоволення позову відсутні.

З огляду на викладене, суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду, оскільки вони були предметом розгляду в суді і їм судом дана належна оцінка.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Рожнятівського районного суду від 14 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: Г.П. Мелінишин

О.В. Пнівчук