Рішення № 59458469, 03.08.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/5388/14-ц 22-ц/774/870/К/16

Справа № 215/5388/14-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/870/К/16 Демиденко Ю.Ю.

Категорія - 47 (ІV) Доповідач - Л.В. Михайлів

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Михайлів Л.В.,

суддів - Барильської А.П., Ляховської І.Є.,

секретар - Євтодій К.С.,

за участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представників відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу від 16 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_4, третя особа: Виконавчий комітет Тернівської районної у місті ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, та зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користування подвір'ям, яку неодноразово уточнював та доповнював. В останній редакції позову від 12.10.2015 року, який підписано, окрім нього також і позивачами ОСОБА_7, ОСОБА_8 просив суд: зобов'язати відповідача ОСОБА_4 звільнити незаконно захоплену частину земельної ділянки, на який розміщений житловий будинок АДРЕСА_1 та поновити межу, яка існувала станом на 26.07.1998 рік згідно схематичного плану спірної земельної ділянки; зобов'язати відповідача демонтувати самочинно встановлені металеві ворота біля вказаного будинку, вирішити питання стосовно розподілу судових витрат.

В обґрунтування позову вказав, що позивачі є власниками квартири АДРЕСА_2, а відповідач є власником квартири АДРЕСА_1. Зазначений будинок розташований на земельній ділянці загальною площею 2390 кв.м., яка знаходиться в спільному з відповідачем користуванні. Незважаючи на порядок користування, який склався, в порушення норм ст.ст. 91, 103-107 ЗК України, ОСОБА_4 «захопила» частину їх земельної ділянки площею 12 кв.м., у дворі будинку встановила металеві ворота, перегородивши проїзд загального використання, що створює для них перешкоди в користуванні земельною ділянкою та стало підставою для їх звернення до суду.

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 як суміжних землекористувачів про усунення перешкод в користуванні спільним подвір'ям, який уточнила у травні 2015 року та просила суд: усунути їй перешкоди в користуванні спільним подвір'ям домоволодіння АДРЕСА_1, а саме: зобов'язати позивачів знести на земельній ділянці вказаного домоволодіння огорожу з металевої сітки з металевими ворітьми та бетонний цоколь, на якому вони споруджені, знести огорожу з шиферу, прибрати дерев'яну колоду від вхідних дверей, будівельні відходи від вхідних воріт, знести 20 см. бетонного покриття доріжки з лівого боку квартири АДРЕСА_2, яке прилягає до лівої частини вхідних воріт.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 16 лютого 2016 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ставлять питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Так, на думку позивачів, суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню всіх обставин справи та не прийняв до уваги, що спірним моментом по справі є не додержання відповідачем правил добросусідства (захоплення нею території, яка їй не належить, встановлення огорож тощо) саме для встановлення вказаних порушень з боку відповідача, позивачі заявляли клопотання про проведення у справі судової будівельно - технічної експертизи, щодо земельної ділянки, на якій розміщений житловий будинок. Проте суд, в порушення вимог ст.10 ЦПК України, своєю ухвалою безпідставно відмовив у її проведенні. Крім того, апелянти зазначають, що висновок суду про те що сторони у справі користуються спірною земельною ділянкою без правових підстав не ґрунтується на законі. Так, підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт, чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Відповідач ОСОБА_4 заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволення й залишити без змін рішення суду першої інстанції як законне та обґрунтоване.

Виходячи з доводів апеляційної скарги, рішення суду оскаржується позивачами тільки в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, вчастині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 рішення суду не оскаржується.

Отже, з урахуванням наведеного та положень ч.1 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів здійснює перевірку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 в порядку приватизації є власниками по 1/12 частини житлового будинку АДРЕСА_1 кожен, тобто власниками загалом 1/4 частини житлового будинку, що становить квартиру АДРЕСА_2., що підтверджується свідоцтвом на право власності на житло від 21.01.2013 року (а.с. 42, 133-135 т.1).

Відповідач ОСОБА_4. є власником іншої 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 02.04.1991 р. (а.с. 6, 7, 8-9 т.1).

Мешканці будинку АДРЕСА_1, в тому числі і сторони, фактично користуються земельною ділянкою загальною площею 2390 кв.м., що розташована за вказаною адресою.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторони користуються земельною ділянкою без правових підстав оренди або власності, яке передбачено ст. ст. 81, 93 Земельного Кодексу України. Зазначивши при цьому, що суд розглядає спір про межі земельних ділянок які вже визначені у встановленому законом порядку, і не наділений правом визначати такі межі самостійно без проходження громадянами визначеної законом процедури отримання земельної ділянки у власність, чи користування; встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Проте, повністю погодитися з вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів не може.

Із змісту позовної заяви ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вбачається, що між сторонами виник спір з приводу відновлення межі земельної ділянки, звільнення незаконно захопленої частини земельної ділянки, порушення правил добросусідства, усунення перешкод у землекористуванні.

Перевіряючи правильність ухваленого у справі рішення за насідками розгляду заявлених позовних вимог, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про відновлення межі земельної ділянки та зобов'язання звільнити незаконно захоплену частину земельної ділянки, з огляду на наступне.

Підстави набуття права власності на земельну ділянку визначені ч.1 ст. 81 ЗК України, до яких відносяться: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Основою для відновлення меж є дані земельно- кадастрової документації (ч. 1 ст.107 ЗК України).

Як вбачається з матеріалів справи, домоволодіння АДРЕСА_1, співвласниками якого є сторони у справі, розміщене на земельній ділянці загальною площею 2390 м.кв.

У 1996 році за замовленням ОСОБА_4 Дніпропетровською філією Криворізького комплексного відділу «НІІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ» виконано технічний висновок щодо виділу земельної ділянки для мешканця квартири АДРЕСА_1 й рекомендовано провести розподіл земельної ділянки між співвласниками ОСОБА_4 (квартира № 4) з одного боку та ОСОБА_10, ЖКО РУ ім. Р. Люксембург (квартири № 1,3) - з іншого за фактичним користуванням землею згідно схеми розподілу земельної ділянки - площа двору загального користування - 57кв.м., площа земельної ділянки ОСОБА_4 - 596 кв.м., площа земельної ділянки ОСОБА_10, ЖКО РУ ім. Р. Люксембург - 1737 кв.м. (а.с. 14-17).

Однак, рішення щодо відведення частини земельної ділянки ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4) та іншим співвласникам домоволодіння, встановлення межі земельних ділянок співвласників на наведених вище умовах органом місцевого самоврядування не приймалося, зміни у плани відведення чи іншу землевпорядну документацію не вносилися.

В матеріалах справи відсутні докази того, що сторони є власниками земельної ділянки, або ж її частини по АДРЕСА_1, не надано таких доказів й суду апеляційної інстанції.

За змістом ст. 158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок за умови, якщо ці земельні ділянки перебувають у власності чи у користуванні громадян-заявників.

Аналогічне роз'яснення надане й Пленумом Верховного суду України в п 4 Постанови «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року № 7 із відповідними змінами.

Таким чином, враховуючи вищенаведене та те, що земельні ділянки сторін у справі як суміжних співвласників на час вирішення судом даного спору не є сформованими, як це передбачено ст. 79-1 ЗК України, в установленому земельним законодавством порядку їм не виділялися, питання щодо меж органом місцевого самоврядування не вирішувалося, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про відновлення межі земельної ділянки та зобов'язання ОСОБА_4 звільнити незаконно захоплену частину земельної ділянки позивачів.

Доводи апеляційної скарги позивачів правильності висновків суду в цій частині не спростовують, а їх посилання на те, що діючим законодавством не передбачено їх обов'язку з юридичного оформлення факту користування земельної ділянки суперечать положенням діючого ЗК України.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо зобов'язання ОСОБА_4 демонтувати самочинно встановлені металеві ворота біля будинку АДРЕСА_1, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції керувався приписами ст.ст. 152, 158 ЗК України й виходив з того, що правом такої вимоги наділений тільки власник або землекористувач земельної ділянки, в той час як позивачі, не є, ані власниками, ані користувачами земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував, що сторони у справі, хоча не є власниками земельної ділянки по АДРЕСА_1 загальною площею 2390 кв.м., однак вони є фактичними користувачами території навколо житлового будинку за вказаною адресою, необхідної для його обслуговування, яка є загальною для користування всіх співвласників домоволодіння й утримання якої здійснюється ними самостійно або ж відповідними підприємствами, установами чи організаціями у відповідності до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року № 76.

Порядок користування цією територією, в даному випадку - двором загального користування площею 57 кв.м., здійснюється за домовленістю між співвласниками домоволодіння з дотриманням правил добросусідства, що витікає зі змісту ст. 42, 88, 103 ЗК України й не залежить від реєстрації права власності чи користування на земельну ділянку за позивачами.

Частиною 1 ст. 103 ЗК України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Як вбачається з адміністративного матеріалу, наданого на запит суду апеляційної інстанції виконавчим комітетом Тернівської районної у місті Ради м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, відповідач ОСОБА_4 у дворі загального користування за адресою: АДРЕСА_1, встановила металеві ворота, перегородивши проїзд загального користування, за цим фактом за заявою ОСОБА_2 відносно ОСОБА_4 ДІМ Тернівського РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області 04.11.2013 року складено протокол за ст. 152 КПаП України й постановою адміністративної комісії виконкому Тернівської районної у місті ради від 20.11.2013 року її за вказане порушення піддано штрафу в розмірі 340 грн. (а.с. 3-17 т.2).

У відповідності до приписів ч.3 ст. 60 ЦПК України, обставина самочинного встановлення металевих воріт, які створюють незручності іншим користувачам двору - позивачам по справі - у користуванні ним, встановлена в адміністративній справі й доведенню не підлягає.

Отже, колегія суддів вважає, що порушені права позивачів щодо безперешкодного користування двором підлягають відновленню шляхом зобов'язання відповідача ОСОБА_4 демонтувати самочинно встановлені металеві ворота біля будинку АДРЕСА_1.

Входячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав, передбачених п.3, п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_7. та ОСОБА_8 до ОСОБА_4 про зобов'язання демонтувати самочинно встановлені металеві ворота з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підлягає залишенню без змін.

Оскільки судом апеляційної інстанції ухвалюється нове рішення, тому у відповідності до ч.5 ст. 88 ЦПК України розподіл судових витрат підлягає зміні, з врахуванням наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно матеріалів справи, позивачем ОСОБА_2 за подання позовної заяви до суду першої інстанції сплачено судовий збір в сумі 245грн., що підтверджується квитанцією від 23.10.2014 року (а.с. 33 т.1), а за подання апеляційної скарги - 267,96 грн., що підтверджується квитанцією від 24.03.2016 року (а.с. 190 т.1).

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 36 Постанови «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року, якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Отже, колегія суддів вважає, що судовий збір з урахуванням вищенаведених роз'яснень, підлягає розподілу між сторонами порівну, тобто з ОСОБА_4 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 256,48 грн. ((245 грн. + 267,96 грн.)/2).

Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 3, п.4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - задовольнити частково.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 16 лютого 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_4, третя особа: Виконавчий комітет Тернівської районної у місті ради, про зобов'язання демонтувати самочинно встановлені металеві ворота - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Зобов'язати ОСОБА_4 демонтувати самочинно встановлені металеві ворота біля будинку АДРЕСА_1.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_4, третя особа: Виконавчий комітет Тернівської районної у місті ради, про зобов'язання звільнити незаконно захоплену частину земельної ділянки, поновлення межі земельної ділянки - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 256,48 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Л.В. Михайлів

Судді: А.П. Барильська

І.Є. Ляховська