Ухвала суду № 59458467, 04.08.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/3756/15-ц Головуючий в І інстанції

Провадження 22-ц\774\1381 \К\16 ОСОБА_1

Категорія № 48 (І) Доповідач Грищенко Н.М.

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Грищенко Н.М.,

суддів: Барильської А.П., Братіщевої Л.А.

секретар: Чубіна А.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_2,

його представника ОСОБА_3 євгеновича,

представникавідповідача - ОСОБА_4 ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 26 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю та поділ спільного майна подружжя ,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у період з 08 червня 1996 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням суду 16.04.2013 року.

У період шлюбу сторони за спільні кошти придбали квартиру №37, що розташована у буд. №33-А по пр. Миру у м. Кривому Розі , на підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 1996 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_6, яка зареєстрована на ім'я відповідача.

Після уточнення позовних вимог у квітні 2016 року, позивач просив суд визнати, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки нажита за час шлюбу, просив визнати, що частки є рівними по ? , поділити спільне нажите майно набуте за час шлюбу, визнавши за кожним з подружжя право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 62,2 кв.м., житловою площею 43,4 кв.м.

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що їй та її дочці, ОСОБА_7, на праві приватної спільної власності належала квартира № 59, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, пр. Миру, буд. 50, на підставі свідоцтва про право власності на житло №Дз828, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів від 12.05.1994 року.

Після реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, вона вирішили покращити житлові умови та придбати трикімнатну квартиру. У звязку із тим, що у вказаній квартирі була зареєстрована її неповнолітня донька, яка була співвласником, вона не мала змоги швидко зняти її з реєстраційного обліку без рішення виконкому. Було прийнято рішення про отримання коштів на купівлю квартири у борг, за які розрахуватись після продажу належної їй квартири.

11.10.1996 р., на підставі договору купівлі-продажу вона придбала трьох кімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2. 20.08.1997 року. Рада опіки і піклування виконкому Дзержинської районного ради народних депутатів надала дозвіл на продаж квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, у звязку з придбанням квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

Вважає, що спірна квартира була придбана цілком за її власний рахунок від продажу двокімнатної квартири. За час перебування у шлюбі з відповідачем за зустрічним позовом, ними був придбаний автомобіль марки ОСОБА_8, 2006 року випуску, колір сріблястий металик, шасі КL1LA69ZE6B192582, обєм двигуна 1998 куб.см., реєстраційний номер НОМЕР_1, та гараж в кооперативі «Гаражний кооператив «95 квартал». За час розгляду справи їй стало відомо, що ОСОБА_2, у 2012 році продав автомобіль без її відома, без її нотаріально посвідченого дозволу, тобто незаконно. Таким чином, вона вважає, що ОСОБА_2 отримав свою частину від продажу сумісно набутого майна.

Придбану у період шлюбу квартиру розташовану за адресою: м. Кривий Ріг, пр.. МируАДРЕСА_4, вважає що придбала за власні кошти від продажу належної їй та доньці на праві особистої власності квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, просила суд після уточнення позовних вимог визнати за нею права власності на спірну квартиру.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 26 квітня 2016 рокупозовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано квартиру №37, що розташована на першому поверсі девятиповерхового житлового будинку №33а по пр. Миру у м. Кривому Розі, загальною площею 62,2 кв.м, житловою площею 43,4 кв.м., спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4, яка набута останніми за час шлюбу, визначивши по 1/2 частці кожному.

Розділено між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 майно набуте за час шлюбу, а саме квартиру №37, що розташована на першому поверсі девятиповерхового житлового будинку №33а по пр. Миру у м. Кривому Розі, загальною площею 62,2 кв.м, житловою площею 43,4 кв.м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири №37, яка розташована у будинку №33а по пр. Миру у м. Кривому Розі, загальною площею 62,2 кв.м, житловою площею 43,4 кв.м., залишено у власності ОСОБА_4 1/2 частину квартиру №37, яка розташована у будинку №33а по пр. Миру у м. Кривому Розі.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення її позовних вимог та відмову ОСОБА_2 в задоволенні його вимог.

Висновки суду не відповідають матеріалам справи, судом не взято до уваги, що спірну квартиру було придбано у період шлюбу, але за кошти відповідача ОСОБА_4 отриманих у борг та повернутих після продажу належній їй та доньці квартири. Судом не досліджено джерело коштів, за які придбано житло.

Судом не враховано в обсяг спільного майна подружжя автомобіль ОСОБА_8, який проданий позивачем без її згоди, не врахувавши її перебування на роботі в іншому городі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 08 червня 1996 року позивачем і відповідачем був укладений шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів громадського стану виконкому Дзержинської районної Ради народних депутатів міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, актовий запис №182 (а.с.10).

Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.04.2013 року, яке набрало законної сили 21.05.2013 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано(а.с. 11).

Згідно свідоцтва про право власності на житло №Дз 828 від 12 травня 1994 року, виданого Виконкомом міської ради народних депутатів на підставі розпорядження № Дз1754 від 29 листопада 1993 року, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 на праві спільної приватної власності належить двокімнатна квартира АДРЕСА_5 ( а.с.71).

Згідно витягу з протоколу №12 засідання ради опіки та піклування виконкому Дзержинської районної ради народних депутатів від 08 серпня 1998 року ОСОБА_7 змінено прізвище на ОСОБА_4 ( а.с.72).

Згідно рішення Виконкому Дзержинської районної у місті ради народних депутатів м. Кривий ріг за №277/9 від 20.08.1997 року про видачу нотаріальній конторі згоди на продаж приватизованої квартири, яка належить ОСОБА_4 та її неповнолітній донці ОСОБА_10, надано згоду нотаріальній конторі на продаж приватизованої квартири №59 к буд.№50, розташовану по пр.Миру в м.Кривому Розі, що належить на праві спільної приватної власності ОСОБА_4 та неповнолітній ОСОБА_10В,15.11,1990 року народження , у звязку з купівлею квартири АДРЕСА_6. В рішенні також зазначено, що кошти одержані від продажу квартири, витратити на придбання квартири АДРЕСА_6. Рада опіки та піклування здійснює контроль ( а.с. на звороті 72,73).

Згідно довідки характеристики, виданої 20 серпня 1997 року ОСОБА_9, ОСОБА_7 належить на праві спільної приватної власності двухкімнатна квартира АДРЕСА_7, балансовою вартістю 6430 грн. житловою площею 27,8кв.м ( а.с.75).

Згідно договору купівлі-продажу від 11.10.1996 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_11, зареєстрованого в реєстрі №1-2803, ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_8 за 6531 грн. та зареєстрована на її імя (а.с.12-13,76).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 15.07.2006 року виданого на імя ОСОБА_2 під час спільного проживання сторонами придбаний автомобіль марки ОСОБА_8, 2006 року випуску, колір сріблястий металик, реєстраційний номер НОМЕР_1, який відповідно до відомостей на талоні реєстрації 24.10.2012 року знятий з обліку для реалізації та продано за довідкою рахунком ДП1621370 від 24.10.2012 року ( а.с. 115).

Відповідно довідки-рахунку, серії ДПІ №621370 від 24 жовтня 2012 року, вказаний автомобіль ОСОБА_8, шасі КL1LA69ZE6B192582, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу РСА №474143, був придбаний за 54701 грн. 01 коп. ОСОБА_12 (а.с 116).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна квартира була придбана подружжям у період шлюбу за спільні кошти, тому частки є рівними та розподілив спільне майно, визнавши за кожним по ? частці.

Відмовляючи ОСОБА_4 в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що спільний автомобіль було реалізовано подружжям у період шлюбу за її згодою, тому не підлягає поділу, а спірна квартира придбана до надання дозволу Виконкомом на реалізацію власної квартири відповідача та її доньки, що виключає походження коштів від її реалізації.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.22,ч.1 ст.28 Кодексу про шлюб та сімя України, чинний на час придбання спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Отже, указаними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього , відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України, має довести протилежне ( спростувати матеріально-правову презумпцію).

Відповідно до вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п. 22, 23, 24 постанови №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», судам розяснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясувати джерело і час його придбання. Стаття 57 СК України дає визначення майна, яке належить до особистої приватної власності кожного з подружжя.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя ( тобто перелік юридичних актів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені у ст.60 СК України.

Отже, належність майна до спіьної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права ( ст.60 СК України) та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є : час його набуття; кошти , за які таке майно було набуте ( джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв, норма ст.60 СК України вважається правильно застосованою.

У звязку із придбанням спірної квартири АДРЕСА_9 у період шлюбу ,11.10.1996 року, тобто до продажу 20.08.1997 року двокімнатної квартири №37, розташованої в буд. №33А по пр. Миру в м.Кривому Розі, яка на праві спільної часткової власності належала відповідачу ОСОБА_4 та її неповнолітній донці ОСОБА_10, тому висновок суду першої інстанції про не доведення відповідачем вкладу коштів від продажу двокімнатної квартири у придбання спірної трикімнатної, яка придбана раніше за часом є вірним.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України в цивільному процесу діє принцип диспозитивності, згідно з яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Ні відповідачем ОСОБА_4, ні її представником не надано суду доказів , що кошти на придбання спірної квартири було отримано в борг, а повернуто після отримання коштів від продажу двокімнатної квартири, що належала на праві спільної власності позивачу та її донці.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання представника відповідача в апеляційній скарзі про неврахування судом реалізації позивачем автомобіля придбаного у період шлюбу без згоди позивача. Сторонами не заперечувався факт його відсутності на час вирішення питання про розподіл майна подружжя.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п. 22, 23, 24 постанови №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», судам розяснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства.

Судом першої інстанції встановлено, що на час припинення шлюбних відносин авто було реалізовано. Вимог про визнання договору відчудження спірного авто без згоди іншого з подружжя відповідачем не заявлено.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обовязки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду.

Керуючись ст. 303, 308, ст.ст. 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 26 квітня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Н.М. Грищенко

Судді: А.П. Барильська

ОСОБА_13