Рішення № 59455507, 26.07.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2016р. Справа № 914/1321/16

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашко М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк", м.Київ

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Львів

про стягнення 1 839 805,92 грн.

За участю представників сторін:

від позивача Петрів Н.В. - представник (довіреність б/н від 03.03.2016р.);

від відповідача ОСОБА_4 - представник (договір №11/04/16 про надання правової допомоги від 11.04.2016р.).

Права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позов заявлено Публічним акціонерним товариством "ПроКредит Банк" до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 1 839 805,92 грн., з яких 1 410 126,95 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 303 993,87 грн. - заборгованість по відсоткам, 16 780,92 грн. - заборгованість по процентам за неправомірне користування кредитом та 108 904,18 грн. - пеня.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив, в задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав викладених у відзиві (вх.№23651/16) на позовну заяву.

Щодо заяви позивача про забезпечення позову суд зазначає наступне.

У поданій заяві позивач просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на наступне майно:

- нерухоме майно: житловий будинок, загальною площею 235,1 кв.м., житловою площею 97,2 кв.м., реєстраційний номер 54303546236, за адресою: АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_2 (код НОМЕР_1, 79021, АДРЕСА_1) на підставі свідоцтва про право власності від 30.04.2013р., НОМЕР_2, індексний номер 3171451;

- нерухоме майно: житловий будинок, загальною площею 235,5 кв.м., житловою площею 97,4 кв.м., реєстраційний номер 46437646236, за адресою: АДРЕСА_3, що належить на праві власності ОСОБА_2 (код НОМЕР_1, 79021, АДРЕСА_1) на підставі свідоцтва про право власності від 20.04.2013р., НОМЕР_3, індексний номер 3171451;

- нерухоме майно: земельна ділянка, площею 0,0472 га, реєстраційний номер90545746236, кадастровий номер НОМЕР_4, за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с.Давидів, що належить на праві власності ОСОБА_2 (код НОМЕР_1, 79021, АДРЕСА_1) на підставі державного акту НОМЕР_5 від 03.11.2008р.;

- нерухоме майно: земельна ділянка, площею 0,0472 га, реєстраційний номер 90472346236, кадастровий номер НОМЕР_6, за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с.Давидів, що належить на праві власності ОСОБА_2 (код НОМЕР_1, 79021, АДРЕСА_1) на підставі державного акту НОМЕР_7 від 16.03.2011р.

Вказану заяву позивач обґрунтовує тим, що відповідач здійснює заходи з продажу власного майна, а зокрема зазначених вище двох котеджів з землею та автомобіль. Також, позивач у заяві про забезпечення позову зазначає, що починаючи з липня 2015р. ФОП ОСОБА_2 перестав проводити операції по своїм рахункам у АТ «ПроКредитБанк», хоча кредитні кошти видавалися з призначенням: придбання основних засобів.

Крім того, позивач в обґрунтування своїх доводів для забезпечення позову зазначає, що 12.05.2016р. АТ «ПроКредит Банк» направило ОСОБА_2 вимогу про відшкодування завданих банку збитків та про надання звітності щодо його доходів, однак ця вимога була проігнорована відповідачем. Також позивач зазначив, що відповідач недобросовісно ставиться до виконання своїх обов'язків перед банком, не має наміру погашати заборгованість та схильний до приховування своїх доходів та майна від позивача.

Відповідно до ст.66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно із ст. 67 ГПК України позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. N 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти.

Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості. Про забезпечення позову господарський суд виносить ухвалу, яка надсилається або видається сторонам у справі, іншим учасникам судового процесу.

Розглянувши заяву про забезпечення позову та додані матеріали, враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що підстави для вжиття заходів до забезпечення позову відсутні.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та запереченя представників позивача та відповідача, суд,-

встановив:

03.03.2014р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (позичальник) та Публічним акціонерним товариством "ПроКредит Банк" (кредитор) укладено рамкову угоду №FW302.905, відповідно до умов якої кредитор зобов'язується здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування в порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов'язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов'язань, а також належно виконувати усі інші зобов'язання, передбачені угодою та кредитними договорами.

Відповідно до розділу 1 рамкової угоди «Визначення термінів» кредитні договори - це усі договори про надання кредиту, які укладені та/або будуть укладені у майбутньому на підставі угоди як її невід'ємні частини, з врахуванням усіх діючих та майбутніх змін та доповнень до них.

Також 03.03.2014р. між кредитором та позичальником було укладено договір про надання траншу №302.44258/FW302.905, відповідно до умов якого кредитор на підставі та на умовах рамкової угоди №FW302.905 від 03.03.2014р. та цього договору зобов'язується надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується належно виконати усі умови, необхідні для його отримання, належно здійснювати погашення грошових зобов'язань та виконання усіх інших зобов'язань, передбачених рамковою угодою та цим договором.

Умови на яких надається кредит передбачено п.2 договору про надання траншу. Загальні умови та порядок надання кредиту передбачено розділом 3 рамкової угоди. Погашення грошових зобов'язань передбачено у розділі 7 рамкової угоди. Відповідальність за порушення зобов'язань викладено у розділі 10 рамкової угоди.

Як стверджує позивач, відповідач неналежним чином не виконує свої договірні зобов'язання, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивач у розмірі 1 839 805,92 грн., з яких 1 410 126,95 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 303 993,87 грн. - заборгованість по відсоткам, 16 780,92 грн. - заборгованість по відсоткам за неправомірне користування кредитом та 108 904,18 грн. - пеня.

Відповідач проти позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву. Зокрема ФОП ОСОБА_2 зазначає, що в забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеною рамковою угодою та договором про надання траншу між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки №296091-ІД1 від 03.03.2014р., що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О.В., зареєстровано в реєстрі за № 885.

У відзиві на позовну заяву зазначено, що позивач як іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Таким чином, за твердженням відповідача, після звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідності до ст.ст.33, 35, 36, 37 ЗУ «Про іпотеку», кредитні відносини між позивачем і відповідачем припинилися і відповідно до ч.4 ст.36 ЗУ «Про іпотеку» будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ст.345 ГК України).

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.2 ст.1054 ЦК України).

Згідно ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України, ст.202 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Згідно п.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За твердженням позивача, у відповідача внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов'язань виникла заборгованість за договором про надання траншу №302.44258/FW302.905 від 03.03.2014р. (рамкової угоди FW302.905 від 03.03.2014р.) в розмірі 1 839 805,92 грн., з яких 1 410 126,95 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 303 993,87 грн. - заборгованість по відсоткам, 16 780,92 грн. - заборгованість по відсоткам за неправомірне користування кредитом та 108 904,18 грн. - пеня.

Однак, як зазначалось вище та як вбачається із матеріалів справи, 03.03.2014р. в забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеною рамковою угодою та договором про надання траншу між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки №296091-ІД1 від 03.03.2014р., що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О.В., зареєстрований у реєстрі за № 885.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.03.2016р. (індексний номер 28932870) приватний нотаріус Юрченко Василь Васильович зареєстрував право власності на предмет іпотеки - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 на нового власника, а саме за Публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстром прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна станом на 06.04.2016р. (номер інформаційної довідки 56778513), а саме: номер запису про право власності 13867229 від 25.03.2016р., підстава виникнення права власності: договір іпотеки №296091-ІД1, серія та номер: 885, виданий 03.03.2014р., видавник: ПН Львівського міського нотаріального округу Магировська О.В.

Відповідно ч.1 до ст.33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно із ч.3 ст.33 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною 1 ст.36 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.4 ст.36 ЗУ «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Статтею 1 ЗУ «Про іпотеку» встановлено, що основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Згідно із ч.1 ст.37 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Враховуючи вищенаведені норми, оскільки іпотекодержатель (позивач) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки зареєструвавши за собою право власності на предмет іпотеки до подання позову у даній справі, відповідно після звернення стягнення на предмет іпотеки у такий спосіб, кредитні відносини між позивачем та відповідачем припинилися, а тому суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення позову. Така позиція висвітлена також у Постанові Вищого господарського суду України від 10.02.2014р. у справі № 6/174-09.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Сплата позивачем судового збору підтверджується меморіальним ордером №00000033 від 06.05.2016р. на суму 27 597,09 грн. Оскільки у задоволенні позову слід відмовити, то керуючись нормами ст.49 ГПК України, суд дійшов висновку витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

підписано 01.08.2016р.

Суддя Петрашко М.М.