Постанова № 59452240, 27.07.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2016 р. Справа№ 910/22153/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Отрюха Б.В.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Дяченко С.В. - дов. № 25/4/68-Д від 28.04.2016р.

від відповідача: Бойко А.А. - дов. № 2015/10/15-1 від 15.10.2015р.

від третьої особи: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2016р.

у справі № 910/22153/15 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Державної фінансової інспекції України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айкюжн"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство екології та природних ресурсів України

про стягнення 224 496, 44 грн.

В судовому засіданні 27.07.2016р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В 2015р. Державна фінансова інспекція України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айкюжн" про стягнення 224 496, 44 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що за результатами позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства екології та природних ресурсів України за період з 01.04.2011р. по 01.04.2014р. виявлено не підтвердження первинними документами витрат, включених відповідачем до калькуляцій кошторисної вартості за укладеним між відповідачем та третьою особою договором №120/270/12-02 від 12.12.2013р., на суму 224 496,44 грн., у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача вартість завищених послуг в якості завданих збитків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2016р. у справі №910/22153/15 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з'ясуванні всіх обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу позивача 07.06.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Отрюх Б.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2016р. колегією суддів зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 13.07.2016р.

12.07.2016р. електронною поштою, а 15.07.2016р. поштою від представника третьої особи надійшли пояснення, в яких останній підтримав вимоги апеляційної скарги позивача, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016р. у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 27.07.2016р.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 27.07.2016р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 27.07.2016р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції 27.07.2016р., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився, причини неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 25.11.2013р. ТОВ "Айкюжн" було визнано переможцем відкритих торгів по закупівлі послуг для Міністерства екології та природних ресурсів України (предмет закупівлі: 1.1.03 Дослідження та розробка в галузі біологічних наук (Створення банку даних щодо національного кадастру викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря)».

25.11.2013р. наказом №2013/11/25 директором ТОВ "Айкюжн" було створено робочу групу проекту та розпочато роботи по проекту відповідно до тендерної документації відкритих торгів.

12.12.2013р. між Міністерством екології та природних ресурсів України (третя особа, замовник по договору) та Товариством з обмеженою відповідальність "Айкюжн" (відповідач, виконавець по договору) укладено договір №120/270/12-02 про закупівлю послуг за державні кошти, відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується у 2013 році надати послуги з виконання науково-дослідних робіт з дослідження та розробки в галузі біологічних наук (Створення банку даних щодо національного кадастру викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря) (надалі - послуги), а замовник - прийняти та оплатити такі послуги.

Згідно п. 1.3. договору кількісні та якісні характеристики послуг визначені Технічним завданням (додаток 1) та календарним планом (додаток 2), які є невід'ємними частинами цього договору.

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що ціна цього договору становить 599 000,00 грн. без ПДВ (відповідно до підпункту 197.1.22 статті 197 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 3.3. договору фінансування здійснюється згідно бюджетного призначення. Джерело фінансування: кошти Державного фонду охорони навколишнього природного середовища (за бюджетною програмою КПКВК 2401270 «Здійснення природоохоронних заходів), КЕКВ 2281.

Згідно п. 4.1. договору розрахунки проводяться після підписання сторонами Акта здавання-приймання наданих послуг протягом 10 банківських днів з дати його підписання сторонами.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що термін надання послуг - грудень 2013 року.

Цей договір, згідно п. 10.1., набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013р.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору відповідач надав, а третя особа прийняла результати наданих належним чином та у повному обсязі послуг, що підтверджується Актом №1 від 23.12.2013р. здавання-приймання наданих послуг за договором №120/270/12-02 від 12.12.2013р. на суму 599 000,00 грн., який підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін (належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи).

Згідно даного акту виконавець передав, а замовник прийняв наступні послуги: розроблення структури Банку даних та опис файлів, розроблення основних нормативних файлів (словники, кодифікатори), формування переліку запитів та Переліку залежностей (зв'язків), розробка спеціальних форматів для завантаження на спеціалізовані сервери центрів звітів України, як сторони Конвенції, розроблення звіту про надані послуги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2014р. у справі №910/3810/14 встановлено факт виконання ТОВ "Айкюжн" умов договору №120/270/12-02 від 12.12.2013р. у повному обсязі та факт наявності боргу у Міністерства екології та природних ресурсів України за вказаним договором в розмірі 599 000,00 грн.

Даним рішенням позов ТОВ "Айкюжн" задоволено, стягнуто з Міністерства екології та природних ресурсів України на користь ТОВ «Айкюжн» заборгованість по Договору №120/270/12-02 від 12.12.2013р. в розмірі 599 000, 00 грн. та судовий збір в розмірі 11 980, 00 грн.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав про те, що Державною фінансовою інспекцією України проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства екології та природних ресурсів України за період з 01.04.2011р. по 01.04.2014р., якою встановлено низку порушень та недоліків, які відображені в акті від 14.11.2014р. № 31-21/47.

З метою усунення виявлених під час ревізії порушень, позивач листом від 28.11.2014р. № 31-14/958 направив третій особі вимогу про усунення порушень з терміном інформування про вжиті заходи до 26.12.2014р.

Однак, вимога Державної фінансової інспекції України станом на дату подання позову третьою особою виконана не була.

З метою документального підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку Міністерства екології та природних ресурсів України, було проведено зустрічну звірку з ТОВ "Айкюжн", яке було виконавцем науково-дослідних робіт за бюджетною програмою 2401270 «Здійснення природоохоронних заходів».

Позивач наголошує, що за результатами ревізії встановлено, що відповідно до калькуляції кошторисної вартості за договором передбачено витрати на оплату праці в сумі 299 317, 00 грн., відрахування на соціальні заходи (36,77 % від витрат на оплату праці) - 110 058, 86 грн., матеріали - 123, 00 грн., накладні витрати - 149 658, 14 грн., витрати на роботи, які виконуються сторонніми організаціями - 39 843, 00 грн.

Під час проведення зустрічної звірки встановлено, що до акту здавання-приймання наданих послуг за договором № 120/270/12-02 ТОВ "Айкюжн" включено витрати на оплату праці за грудень 2013р. на суму 299 317, 00 грн. та відрахування внесків на соціальні заходи (36,77% від заробітної плати) на суму 110 058, 86 грн.

При цьому, згідно з розрахунково-платіжною відомістю з оплати праці за грудень 2013р., сума понесених витрат ТОВ "Айкюжн" на оплату праці працівників за період з 12.12.2013р. по 25.12.2013р. (14 календарних днів) становить 135 175, 42 грн. (229 317, 00 грн. * 14/31) та відрахування внесків на соціальні заходи становить 49 703, 99 грн. (135 175, 42 грн. *36,77/100).

Як зазначає позивач, зустрічною перевіркою встановлено, що різниця між кошторисною вартістю роботи за договором від 12.12.2013р. №120/270/12-02 за статтею «Витрати на оплату праці» та фактично понесеними витратами становить 164 141, 58 грн. (229 317, 00 грн. - 135 175, 42 грн.) різниця між кошторисною вартістю роботи за статтею «Відрахування на соціальні заходи» та фактично понесеними витратами становить 60 354, 86 грн.

Таким чином, на думку позивача, вказаною ревізією встановлений факт не підтвердження первинними документами витрат, включених відповідачем до калькуляцій кошторисної вартості за договором №120/270/12-02 від 12.12.2013р. на загальну суму 224 496, 44 грн., через що позивач вважає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань та завищення відповідачем вартості послуг на вказану суму Державному бюджету України в особі Міністерства завдано збитків на суму 224 496, 44 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 906 ЦК України визначено загальний порядок відповідальності виконавця за порушення договору про надання послуг.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

В силу ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи приписи вищенаведених норм та виходячи з встановлених обставин справи стосовно надання відповідачем послуг та їх прийняття третьою особою шляхом підписання акту приймання-передачі наданих послуг, який підписаний уповноваженими особами та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень і претензій з боку замовника, колегія суддів дійшла висновку про прийняття та погодження третьою особою як обсягів, так і вартості наданих відповідачем послуг за договором, що також встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2014р. у справі № 910/3810/14.

З матеріалів справи вбачається, що в своїй позовній заяві позивач як на підставу позовних вимог посилався на Акт ревізії Державної фінансової інспекції України №31-21/47 від 14.11.2014р., вимогу про усунення порушень від 28.11.2014р. №31-14/958 та на приписи ст. 224 ГК України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що Акт ревізії Державної фінансової інспекції України №31-21/47 від 14.11.2014р. не є належним і допустимим доказом порушення відповідачем договірних зобов'язань і завдання збитків шляхом завищення вартості наданих послуг, оскільки встановлені факти порушення підлягають доказування стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним Господарським процесуальним кодексом України.

Водночас, акт перевірки вказаного контролюючого органу може бути підставою для вжиття ним в межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, у тому числі, притягнення до відповідальності посадових осіб позивача у встановленому чинним законодавством України порядку, а не для встановлення певного зобов'язання в межах господарсько-договірних відносин.

Відтак, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти (аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 922/2024/15).

Крім того, колегія суддів відзначає, що копії Акту Державної фінансової інспекції України №31-21/47 від 14.11.2014р. та вимоги про усунення порушень від 28.11.2014р. №31-14/958, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, останнім суду надано не було.

Відповідно до ст. 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди, а згідно з положеннями ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

З огляду на приписи ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення звільняє особу від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивачем не доведено завищення відповідачем обсягу наданих послуг та їх вартості, надані послуги були прийняті третьою особою без будь-яких зауважень та претензій, а, відтак, позивачем не доведено факту порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором або виконання укладеного договору з порушенням умов, що виключає застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки сторонами у справі було укладено договір про надання послуг, кошти, які позивач просив стягнути з відповідача, отримано останнім як оплату за надані відповідачем послуги і такі кошти набуто за наявності правової підстави - договору і вони не можуть вважатись ані надмірно сплаченими коштами за надані послуги, ані збитками.

При цьому, за умови існування між сторонами договірних правовідносин, посилання в обґрунтування позову про стягнення збитків на висновки перевірки ДФІ України не можна вважати обґрунтованими, оскільки виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянтом не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст. ст. 32-36, 43, 101 ГПК України.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 04.05.2016р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2016р. у справі № 910/22153/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2016р. у справі №910/22153/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/22153/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Б.В. Отрюх

С.А. Гончаров