Рішення № 59451698, 28.07.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" липня 2016 р.Справа № 916/1300/16

Позивач: військова частина А3571

Відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1

про стягнення 15 681,59 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники сторін:

від позивача: Завгородня Ю.В. (за довіреністю)

від відповідача: не з'явився

Суть спору: позивач, військова частини А3571, звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 15 886,99 грн., де 12 495,16 грн. - основна заборгованість, 374,85 грн. - штраф, 1 316,98 грн. - індекс інфляції, 1 700,00 грн. - штраф.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.05.2016р. позовну заяву (вх.№1398/16) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/1300/16 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

14.06.2016р. позивач звернувся до суду із заявою про зменшення розміру заявлених позовних вимог (вх.№2-3235/16), відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача основну заборгованість в розмірі 12 495,16 грн., 3% річних в розмірі 169,45 грн., інфляційні витрати в розмірі 1 316,98 грн., штраф в розмірі 1 700,00 грн.

Зазначена заява прийнята судом до розгляду.

12.07.2016р. представник позивача подав до суду письмове клопотання про продовження строку розгляду справи (вх.№2-3716/16), яке судом задоволено, у зв'язку з чим, строк розгляду справи було продовжено на п'ятнадцять днів.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином за юридичною адресою, однак відзив на позову суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

08 січня 2014р. між військовою частиною А3571 (Зберігач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Поклажодавець) було укладено договір складування №8/91, згідно умов п.1.1. якого, Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на зберігання майно Поклажодавця.

Відповідно до п.1.2. Договору, Зберігач майна Поклажодавця у приміщенні будівлі за ГП №126, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, площа виділена для зберігання майна 50 кв.м., а Поклажодавець використовує вказану площу для складування свого майна.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що плата за Договором у розмірі 100% перераховується Поклажодавцем на спеціальний реєстраційний рахунок Зберігача щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

Цей Договір діє з "01" січня 2014 року по "31" грудня 2014 року з гарантованим щорічним продовженням терміну дії Договору складування (за письмовим погодженням сторін) на загальний строк до п'яти років за умови сумлінного виконання Поклажодавця усіх зобов'язань за умовами Договору (п.9.1. Договору).

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що з підстав істотного порушення відповідачем вищенаведеного договору, позивач звернувся до відповідача з повідомленням про дострокове розірвання договору з 23.07.2014р. та необхідністю врегулювання договірних відносин з КЕВ м. Одеси, оскільки саме останнє є балансоутримувачем даних будівель.

Проте, відповіді від відповідача на вищенаведене повідомлення, позивач не отримав, а сам відповідач продовжує користуватись зазначеним приміщенням.

З 14.08.2015р. по 18.09.2015р. представниками Південного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю було проведено перевірку дотримання службовими особами військової частини А3571 законності та виконання вимог нормативних документів з організації обліку, руху, збереження, економічного та ефективного використання військового майна і коштів, списання військового майна, використання коштів спеціального фонду за період з 01.01.2012р. по 14.08.2015р., за результатами якої було складено звіт.

Зі змісту звіту про результати внутрішнього аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності військової частини А3571 за період з 01.01.2012р. по 14.08.2015р. вбачається, що посадовими особами військової частини А3571 не було забезпечено звільнення ПП "Міленіум-Транс", ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5 займаних приміщень, внаслідок чого, останніми, на протязі 2014-2015 років здійснювалось безоплатне користування нерухомим майном в/м №210 для здійснення підприємницької діяльності.

З врахуванням наведеного, позивач звернувся до відповідача з повідомленням №24/2292, відповідно до якого просив сплатити заборгованість в строк до 30.11.2015р.

Проте, зазначене повідомлення було залишено відповідачем без відповіді.

З підстав існування заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 12 495,16 грн. і стало підставою для останнього звернутись до суду із даним позовом до господарського суду Одеської області із даним позовом.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню судом не підлягають з огляду на наступне:

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч.2 ст.16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

До того ж, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

В силу частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Дослідивши договір складування №8/91, укладений між військовою частиною А3571 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, суд встановив, що зазначений договір є удаваним правочином, з огляду на наступне:

Із системного аналізу тексту, укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що зазначений договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У відповідності до ст.287 Господарського суду України, єдиними орендодавцями державного майна - цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд Державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

У відповідності до ч.3 ст.1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".

Приписами ст.3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Зі змісту ч.1 ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.

Положеннями п.1 ст.761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання у найм має власник речі або особа, якій належить майнові права.

У відповідності до ст.236 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Стаття 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначає, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є:

Кабінет Міністрів України;

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності;

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку;

міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління);

Фонд державного майна України;

органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;

органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами;

державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури);

Національна академія наук України, галузеві академії наук. Державна керуюча холдингова компанія має статус уповноваженого органу управління щодо об'єктів управління державної власності, що передані до її статутного капіталу та статутного капіталу її корпоративних підприємств.

Згідно п.17 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 "Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна" у разі, коли орендодавцем є Фонд Державного майна України чи його регіональне відділення орендна плата за нерухоме майно державних підприємств спрямовується в розмірі 70% до державного бюджету, 30% державному підприємству, на балансі якого знаходиться орендоване майно.

На думку суду, недотримання вказаних норм Законодавства України спричиняє збитки державі у розмірі не отриманої орендної плати, яка у випадку дотримання вимог Законодавства, що регулює орендні правовідносини сторін надходила б до Державного бюджету України.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності.

Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.35 Цивільного кодексу України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За приписами Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин.

Якщо він суперечить закону, господарський суд має право прийняти рішення про визнання його недійним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Таким чином, так як, за своєю правовою природою оспорюваний договір складування фактично є договором оренди, а отже є удаваним правочином, у зв'язку з чим, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 12 495,16 грн., 3% річних в розмірі 169,45 грн., інфляційні витрати в розмірі 1 316,98 грн., штраф в розмірі 1 700,00 грн. задоволенню судом не підлягають.

Згідно із ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (ч.1 ст.207 Господарського кодексу України).

Враховуючи вищенаведене, суд проаналізувавши норми чинного законодавства, яким регулюються дані правовідносини сторін, дійшов висновку, що оскільки договір складування є удаваним правочином, оскільки приховує договір оренди нерухомого майна, у зв'язку з чим договір складування, укладений 08.01.2014р. між сторонами, з врахуванням приписів ст.83 ГПК України слід визнати недійсним в судовому порядку.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим відмовляє позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі, а з врахуванням того, що договір складування №8/91, укладений між військовою частиною А3571 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 є удаваним правочином, то такий договір підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У позові - відмовити повністю.

2. Визнати недійсним договір складування №8/91, укладений між військовою частиною А3571 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Повний текст рішення складено 02 серпня 2016 р.

Суддя О.В. Цісельський