Ухвала суду № 59450899, 18.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" липня 2016 р. м. Київ К/800/57866/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Зайцева М.П.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22.07.2013

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013

у справі №817/1781/13-а

за позовом Фермерського господарства «НАД ІКВОЮ»

до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.07.2013, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Дубенської ОДПІ від 04.12.2012 № 0000052353, № 0007482350, № 0007492350 та № 4634281750. У задоволенні решти позову відмовлено.

Дубенська ОДПІ подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права: п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.1, 5.2 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 № 283/97-ВР, п. 135.1 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, ст. 138 Податкового кодексу України, ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 18 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, п. 3 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 № 2073.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Фермерське господарство «НАД ІКВОЮ» у період з 2009 по 2012 роки було платником фіксованого сільськогосподарського податку.

Податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт від 26.10.2012 № 285/212-33095492. Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог:

- абз. 5 п. 2.11 гл. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 за N 40/10320, що слугувало підставою для застосування за податковим повідомленням-рішенням від 04.12.2012 № 0000062353 до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 6144,75 грн.;

- ст.ст. 2, 9, 10 абз. 2 ст. 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.1999 № 303, п. 6.2 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом від 19.07.1999 N 162/379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 серпня 1999 за N 544/3837, що слугувало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 04.12.2012 № 0007472350 грошового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в загальній сумі 193,86 грн., в т.ч.: 19,09 основного платежу та 174,77 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- п. 4.1 ст. 4, п.п. 11.2.1 п. 11.2, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1197 № 283/97, п. 49.1 ст. 49, п. 135.1 ст. 135, п.п. 137.1, 137.4 ст. 137, п.п. 138.1, 138.2, 138.4, 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України, що слугувало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 04.12.2012 № 0007482350 грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 209173,78 грн., в т.ч.: 166380,07 грн. основного платежу та 42793, 71 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- п. 187.1 ст. 187, п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, п. 81.6 ст. 8 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що слугувало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 04.12.2012 № 0007492350 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 247317 грн., в т.ч.: 199642 грн. основного платежу та 47675 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- п.п. 3.1.3 п. 3.1, п. 3.4 ст. 3, п.п. 4.2.1, п.п. 4.2.15 п. 4.2 ст. 4, п.п. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6, п. 7.1 ст. 7, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п.п. 9.1.1 п. 9.1, п. 9.10 ст. 9, п.п. «а» п. 19.2 ст. 19, п.п. «а» п. 20.2, п.п. «а» п.п. 20.3.1 п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV, п. 4 Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2003 № 2035, ст. 51, п.п. 163.1.2 п. 163.1 ст. 163, п.п. 164.2.11 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п.п. 170.1.1 п. 170.1, п. 170.9 ст. 170, п.п. «а» п. 171.2 ст. 171, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, що слугувало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 04.12.2012 № 4634281750 грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 7034,77 грн., в т.ч.: 5162,2 грн. основного платежу та 1872,57 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідач в касаційній скарзі не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.12.2012 № 0007482350 та № 0007492350.

Згідно з актом перевірки від 26.10.2012 № 285/212-33095492 обґрунтування вчинення позивачем порушень, що слугували підставою для збільшення позивачу за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями від 04.12.2012 № 0007482350 та № 0007492350 грошових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість відповідно такі.

Податковий орган наголошує на тому, що у позивача було відсутнє право на застосування спеціального режиму оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком з 01.01.2010. При цьому виходить з того, що сільськогосподарська продукція, вирощена позивачем на орендованих земельних ділянках на підставі договорів, щодо яких не здійснено державної реєстрації у відповідності до вимог Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 № 2073, не може вважатися продукцією власного виробництва. Податковий орган вважає, що операції з реалізації такої сільськогосподарської продукції підлягали відображенню в загальній декларації з податку на додану вартість та повинні були оподатковуватися в загальному порядку податком на прибуток.

Інших фактичних підстав для позбавлення права позивача на спеціальний режим оподаткування податковим органом не наведено.

Задовольняючи позов в частині вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.12.2012 № 0007482350 та № 0007492350, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що недотримання порядку реєстрації договорів оренди земельних ділянок в 2005-2006 роках не може бути підставою для висновку, що позивач не мав у користуванні сільськогосподарських угідь та виростив на цих угіддях не сільськогосподарську продукцію, а відтак не має права на статус платника фіксованого сільськогосподарського податку.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки в межах касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить з такого.

У відповідності до п. 209.1 ст. 209 Податкового кодексу України (далі - ПК України) резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Главою 2 Розділу XIV встановлено особливості спеціального податкового режиму фіксованого сільськогосподарського податку.

У відповідності до п. 301.1 ст. 301 Податкового кодексу України платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Відповідно до п. 302.1 ст. 302 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Згідно з п. 209.6 ст. 209 ПК України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Пунктом 209.7 ст. 209 ПК України передбачено, що сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Таким чином, сільськогосподарське підприємство, у якого частка операцій з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків, має право обрати спеціальний режим оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком.

Згідно з п.п. «а» п. 307.1 ст. 307 Податкового кодексу України платники фіксованого сільськогосподарського податку не є платниками податку на прибуток підприємств.

Згідно з п. 209.2 ст. 209 ПК України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського

підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 6 розділу 1 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 № 1492, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2011 за № 1490/20228, платники податку, які згідно зі ст. 209 Податкового кодексу України застосовують спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, подають податкову декларацію з ПДВ (скорочену), що є невід'ємною частиною звітності за відповідний звітний період. До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціального режиму, встановленого зазначеною статтею.

Таким чином, факт обрання сільськогосподарським підприємством спеціального режиму оподаткування має наслідком позбавлення такого підприємства статусу платника податку на прибуток та передбачає здійснення оподаткування податком на додану вартість в спеціальному порядку - суми податку на додану вартість за операціями щодо поставки сільськогосподарських товарів/послуг, що стосуються спеціального режиму, не сплачуються до бюджету та відображаються в скороченій податковій декларації для акумулювання на спеціальних рахунках.

Як вбачається зі встановлених судами обставин, факт відсутності у позивача права на спеціальний режим оподаткування та виникнення обов'язку перейти на загальну систему оподаткування з 01.01.2010 податковий орган пов'язує з тим, що договори про оренду земельних ділянок, на яких позивачем вирощувалась сільськогосподарська продукція, не зареєстровані у встановленому порядку.

Як зазначено раніше, судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що позивач у періоді, який перевірявся, був платником фіксованого сільськогосподарського податку та здійснював вирощування сільськогосподарських товарів на орендованих земельних ділянках на підставі відповідних договорів, зареєстрованих Іванківською сільською радою Дубенського району. Вказані договори оцінені судами як такі, що відповідають вимогам Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 № 2073 (у редакції, чинній на момент укладення таких договорів).

Пунктом 209.11 статті 209 Податкового кодексу України визначено підстави, за яких на платника не поширюється спеціальний режим оподаткування, серед яких відсутня така підстава як порушення порядку державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, на яких вирощується сільськогосподарська продукція товаровиробником.

Порушення вимог законодавства щодо державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок за наявності встановленого факту реалізації платником фіксованого сільськогосподарського податку вирощених сільськогосподарських товарів на орендованих земельних ділянках в обсязі, не меншому, ніж 75 відсотків вартості всіх товарів, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно, не може бути самостійною підставою для висновків, що такі товари не є власною продукцією підприємства у розумінні п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, та відповідно підставою для висновків щодо невиконання підприємством вимог спеціального режиму оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо противності визначення позивачу за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями від 04.12.2012 № 0007482350 та № 0007492350 грошових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість.

Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та надали правову оцінку встановленим обставинам. Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22.07.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді М.П. Зайцев

Ю.І. Цвіркун