Ухвала суду № 59450720, 13.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2016 року м. Київ К/800/379/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2012 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року

у справі №0870/9079/12

за позовом Публічного акціонерного товариства «Запоріжкокс»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя ДПС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Запоріжкокс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 07 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року, задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення від 08 червня 2012 року №000200026 та №0000190026. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 146,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум від'ємного значення податку на додану вартість за періоди: січень, лютий, березень 2012 року, суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів за лютий 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у січні 2012 року та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у лютому 2012 року, про що склали акт від 22 травня 2012 року №116/26-2/00191224, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за лютий 2012 року у розмірі 1 106 121,00 грн.; пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за березень 2012 року у розмірі 4 921 665,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 08 червня 2012 року №000200026, яким зменшив позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 6 027 786,00 грн. та №0000190026, яким зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 106 121,00 грн. та застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції у розмірі 553 060,50 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугували висновки контролюючого органу про заниження позивачем податкового кредиту за лютий та березень 2012 року на суму 6 027 786,00 грн., у зв'язку з реалізацією товару за ціною нижчою її собівартості та відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування сум ПДВ.

Скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту за спірний період, оскільки законодавством не встановлено умов щодо прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду лише за господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав дохід. При цьому вказали, що збитковість господарської діяльності сама по собі не може бути підставою для визначення діяльності як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує ризик не отримати дохід. Крім того, зазначили, що податковим законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування ПДВ, виходячи із собівартості товару.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем була придбана сировина для виробництва власної коксохімічної продукції з метою подальшої реалізації такої продукції за звичайними цінами та з метою отримання від такої реалізації доходу у грошовій формі.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, собівартість реалізованої готової продукції позивача складає: за лютий 2012 року 265 287 473,62 грн., за березень 2012 року 323 201 781,73 грн. Вартість реалізованої готової продукції позивача складає: за лютий 2012 року 259 161 417,40 грн., за березень 2012 року 295 944 003,15 грн. Таким чином, позивачем у лютому 2012 року було реалізовано продукцію на загальну суму 259 161 417,40 грн. (без ПДВ), фактична собівартість виробництва якої складала 265 287 473,62 грн. Частина продукції була реалізована за ціною нижче її собівартості, у результаті чого отримано збиток від реалізації продукції у сумі 6 126 056,22 грн. Також, позивачем у березні 2012 року було реалізовано продукцію на загальну суму 295 944 003,15 грн. (без ПДВ), фактична собівартість виробництва якої складала 323 201 781,73 грн. Частина продукції була реалізована за ціною, нижче її собівартості, в результаті чого отримано збиток від реалізації продукції у сумі 27 257 778,58 грн.

Обґрунтовуючи безпідставність формування позивачем податкового кредиту за лютий, березень 2012 року податковий орган виходив з того, що вартість реалізації коксохімічної продукції лютого, березня 2011 року була нижчою за собівартість такої продукції, а тому підприємство завідомо працювало збитково, що свідчить про те, що позивач здійснював декларування податкового кредиту по операціях придбання товарів (послуг), які не включаються до оподатковуваних операцій (обсягів продажу готової продукції).

При цьому, відповідачем не досліджувалась податкова звітність на наявність доходу та прибутку у позивача протягом 2011 року та І кварталу 2012 року.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що необхідність продажу продукції власного виробництва за ціною, нижче її собівартості зумовлена технологічною неможливістю зупинення виробництва, що може призвести до знищення коксових батарей та припинення функціонування підприємства, про що свідчить копія листа УХІН від 29 березня 2010 року № 06/634.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За приписами пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то, залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач мав право віднести до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які були сплачені в зв'язку із придбанням товарів (послуг) для потреб власної господарської діяльності, організації та забезпечення виробництва продукції у спірному періоді.

Крім того, судами правомірно відхилено висновки податкового органу про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 6 027 786,00 грн. та зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 106 121,00 грн., з причин продажу позивачем продукції за ціною, нижчою ніж собівартість її виготовлення, оскільки до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з виробництвом товару, належать рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни. При цьому, податковим законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування ПДВ, виходячи з собівартості товару.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Наведені норми права дають підстави вважати, що у зв'язку з веденням господарської діяльності платником податку здійснюються операції, кінцевим результатом яких є отримання прибутку, але здійснюються вони на його власний ризик.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що при здійсненні платником податку господарської діяльності можливі збиткові операції. Віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.

З огляду на визначення господарської діяльності, передбаченої підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами.

За таких обставин, продаж позивачем продукції власного виробництва за ціною, нижчою собівартості, не можна вважати операціями поза межами господарської діяльності, що свідчить про безпідставність зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за період лютий, березень 2012 року та позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування суми ПДВ за вказаний період.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року у справі №0870/9079/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.