Ухвала суду № 59450694, 30.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2016 року м. Київ К/800/8587/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Одеський коровай» та Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального управління Міндоходів

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року

у справі №1570/5375/09

за позовом Публічного акціонерного товариства «Одеський коровай»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального управління Міндоходів

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Одеський коровай» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 28 лютого 2013 року відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 січня 2014 року задовольнив позов частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 27 січня 2009 року №0000111620/0 у частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 33 843,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанцій прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Крім того, позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення суду попередньої інстанції, вважаючи його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, в якій просив його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити адміністративний позов повністю.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 листопада 2007 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 листопада 2007 року по 30 вересня 2008 року, про що склали акт від 22 січня 2009 року №19/16-2/00376886/1, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 5.3.2 пункту 5.3, пункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5, підпункту 8.4.1 пункту 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 12 773,00 грн.; статті 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», у результаті чого, позивачем не нарахована та не сплачена до Державного бюджету України частина прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності за ІІ півріччя 2007 року у розмірі 67 685,00 грн.; підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 2007 року №244, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 6 788,00 грн.

За результатами перевірки, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 27 січня 2009 року №0000111620/0, яким збільшив позивачу суму частки чистого прибутку (доходу) підприємства у розмірі 101 528,00 грн., з яких 67 685,00 грн. - основний платіж, 33 843,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугували висновки контролюючого органу про наявність у позивача обов'язку зі сплати до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу), визначеного статтею 63 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та Постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2007 року №68, оскільки станом на 3-4 квартали 2007 року позивач мав статус суб'єкта господарювання з часткою державної власності в статутному фонді.

Так, за висновками акту перевірки, позивач не нарахував та не сплатив до Державного бюджету України частину прибутку, отриманого за результатами фінансово-господарської діяльності у 3-4 кварталах 2007 року відповідно до державної частки акцій у статутному фонді підприємства у 2007 року, яка становить 5,85%. Частина прибутку підприємства, що належить сплаті до державного бюджету за результатом фінансово -господарської діяльності за 2 півріччя 2007 року складала 67 685,00 грн., у тому числі ІІІ квартал 2007 року - 21 926,00 грн., ІV квартал 2007 року - 45 759,00 грн.

Відповідно до приписів статті 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» господарські організації сплачують до Державного бюджету України частину прибутку (доходу): акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать акції (частки, паї), та їх дочірні підприємства, - у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовуються на виплату дивідендів. Частина прибутку (доходу) сплачується до Державного бюджету України або місцевих бюджетів за результатами фінансово-господарської діяльності 2006 року (крім частини прибутку (доходу), сплаченої відповідно до статті 67 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2007 році у строки, встановлені для сплати податку на прибуток підприємств. Для акціонерних, холдингових компаній та інших суб'єктів господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірніх підприємств, зазначені відрахування провадяться з частини прибутку (доходу) відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах.

Порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюється Кабінетом Міністрів України (крім порядку і нормативу відрахування частини прибутку (доходу) господарських організацій, які належать до комунальної власності або у статутних фондах яких є частка комунальної власності, які встановлюються відповідними радами).

Відповідно до положень пункту 6 Порядку відрахування господарськими організаціями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2007 року №6, частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається господарськими організаціями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою адміністрацією, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства.

Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) подається до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток.

Зміст наведеної правової норми дозволяє дійти висновку, що передбачений нею обов'язок сплати частини прибутку (доходу) має характер самостійного платежу, з огляду на встановлення законодавцем суб'єктів, які мають його сплачувати, правил визначення розміру такого платежу (об'єкту) та порядку його сплати. При цьому, для розрахунку цього платежу використовуються дані бухгалтерського обліку, тобто його розрахунок здійснюється окремо від податку на прибуток, який, у свою чергу, розраховується за правилами податкового обліку, що додатково свідчить на користь висновку про відмінний від податку на прибуток характер згаданого платежу.

З огляду на те, що позивач станом на 3-4 квартали 2007 року мав статус суб'єкта господарювання з часткою державної власності у статутному фонді, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обов'язковість застосування до спірних відносин вимог статті 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та наявності у позивача обов'язку щодо сплати до бюджету частини чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності вказаного звітного періоду відповідно до розміру державної частки в статутному фонді.

Разом з тим, скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, суд апеляційної інстанції виходив з того, що частина прибутку (доходу), обов'язок щодо сплати якого покладено на позивача, не включений до переліку загальнодержавних податків і борів (обов'язкових платежів) та не відноситься до категорії податкових зобов'язань, визначених статтею 14 Закону України «Про систему оподаткування», а відтак у розумінні підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» застосування санкцій до позивача не є можливим.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

У преамбулі Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зазначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Згідно з пункту 1.2, пункту 1.9 статті 1 цього Закону, податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та в строки, визначені цим Законом або іншими законами України, а податкове повідомлення є письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Отже, ця форма акта ненормативного характеру може застосовуватися лише щодо обов'язків по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), вичерпний перелік яких визначено у статті 14 та статті 15 Закону України «Про систему оподаткування».

Водночас, з правового аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що обов'язок підприємства щодо сплати такого платежу як частина прибутку (доходу), який сплачують державні некорпоратизовані та корпоратизовані, казенні підприємства та їх об'єднання, не включений у перелік загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) та не відноситься до категорії податкових зобов'язань, визначених статтею 14 Закону України «Про систему оподаткування».

Крім того, відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно з яким до позивача були застосовані штрафні (фінансові) санкції за несплату частини прибутку (доходу), у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у абзаці «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф.

Тобто за змістом цієї правової норми обов'язок сплатити штрафних (фінансових) санкцій виникає у платника податків лише за умови донарахування контролюючим органом сум податкового зобов'язання.

З огляду на викладене, не відповідає вимогам Закону позиція податкового органу про те, що виплати щодо яких ставить питання відповідач, належать до виплат, які Законом віднесені до загальнодержавних податків, встановлених Законом України «Про систему оподаткування», і на які поширюються вимоги Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Зважаючи на те, що обов'язок підприємства зі сплати частини прибутку (доходу) до загального фонду Державного бюджету України не можна вважати податковим зобов'язанням, питання правомірності застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій правильно вирішено судом попередньої інстанції на користь платника податків.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з правомірності визначення позивачеві контролюючим органом до сплати до Державного бюджету України частини чистого прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у його статутному фонді, що передбачено статтею 63 Закону України «Про Державний бюджету України на 2007 рік» та неправомірності застосування штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181-III.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду попередньої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог скасування спірного податкового повідомлення-рішення у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 33 843,00 грн.

Мотивація та докази, наведені у касаційних скаргах не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційних скарг порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційні скарги слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Одеський коровай» та Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року у справі №1570/5375/09 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.