Ухвала суду № 59450691, 30.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2016 року м. Київ К/800/65564/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Латишевій Л.П.,за участю представників позивача:Худолій О.І., Петрусь Т.М.,відповідача: за участю прокурора:не з'явився, Кузнецової Ю.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року

у справі №818/5052/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріонекспорт»

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області,

за участю Прокурора м. Суми,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оріонекспорт» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 19 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 04 червня 2013 року №0000972230, №0000382230, №0000362230, №0007351705/28799.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

На підставі постанови слідчого СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області від 29 березня 2013 року посадові особи відповідача у період з 19 квітня 2013 року по 25 квітня 2013 року провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, про що склали акт від 14 травня 2013 року №1591/2230/36334108/23, яким, зокрема, встановили порушення позивачем вимог:

пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 135.1 статті 135, пункту 137.1 статті 137, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 150.1 статті 150, підпункту 153.2.1, підпункту 153.2.3 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на 8 101 751,00 грн.;

пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 135.1 статті 135, пункту 137.1 статті 137, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 150.1 статті 150, підпункту 153.2.1, підпункту 153.2.3 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, у результаті чого зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 541 907,00 грн.;

пункту 2.11, пункту 3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 04 червня 2013 року №0000972230, яким застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 058 935,80 грн., №0000382230, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 457 450,100 грн., з яких 322 746,00 грн. за основним платежем та 134 704,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, №0000362230, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 11 236 065,00 грн., з яких 7 779 005,00 грн. за основним платежем та 3 457 060,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок контролюючого органу про заниження валового доходу у періоді з 01 квітня 2010 року по 31 березня 2011 року на 14 435 136,00 грн., заниженням доходу від операційної діяльності у період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року на 19 858 197,00 грн., не підтвердженням факту здійснення господарських операцій з фізичними особами - підприємцями.

Так, з акту перевірки вбачається, що позивач проводив відвантаження товарів за межі митного контролю України за цінами, які відрізняються від звичайних більше ніж на 20% в бік зменшення, тобто дешевше від звичайних цін.

Вказаний висновок податковим органом зроблено на підставі аналізу цін, згідно отриманих відповідей на запити від Головного управління статистики у Сумській області від 14 березня 2013 року.

Крім того, за висновками податкового органу, позивач безпідставно включив до складу валових витрат перевіреного періоду послуги з транспортування товару за межі митної території України, оскільки ціни по яким продавалася продукція, в контрактах були встановлені відповідно до терміна правил Інкотермс 2010 - СРТ - «перевезення оплачено до», що означає, що продавець оплачує факт за перевезення товару до вказаного місця призначення.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності формування позивачем валових витрат та доходів перевіреного періоду.

З матеріалів справи вбачається, що висновок контролюючого органу про відсутність поставок товарів та укладення позивачем угод з купівлі-продажу пухо-пір'яної суміші без мети настання реальних наслідків ґрунтується на аналізі цін, які склалися на внутрішньому ринку України та зовнішніх ринках у 2010-2012 роках по товарам: пухо-пір'яна суміш, пух, пір'я, згідно отриманих відповідей на запити податкового органу від 12 березня 2013 року №13156/9/07.50-04 від Головного управління статистики у Сумській області від 14 березня 2013 року № 06/2-61-1447, в якій зазначалася, кількість птиці усіх видів у сільськогосподарських підприємствах, господарствах населення та фізичних осіб-підприємців, яку вони утримують на території місцевих рад та Сумської митниці від 26 квітня 2013 року №11/3-28/2778, в якій зазначено ціни на пухо-пір'яну суміш, використані підприємствами у 2010 - 2011 року під час відправлення її у Польщу та Німеччину. Згідно отриманої інформації, відповідач вважає, що позивач відвантажив товари за межі митного кордону України за цінами, які відрізняються від звичайних більше ніж на 20% в бік зменшення, тобто дешевше від звичайних.

Разом з тим, аналізуючи правомірність відображення позивачем у податковому обліку операцій з купівлі-продажу пухо-пір'яної суміші, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на контролюючий орган у порядку, встановленому законом.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Аналогічні вимоги до формування валових витрат закріплені положеннями Податкового кодексу України.

Підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 статті 1 вказаного Закону, який визначає господарську діяльність - як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частина друга статті 3 Господарського кодексу України визначає, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціпи, які склалися на рийку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема. їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема. їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Отже, якщо податковий орган не погоджується з ціною договору, він зобов'язаний довести, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. При цьому податковий орган зобов'язаний діяти в порядку, встановленому законом.

Відповідно до підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для визначення звичайної ціни товару використовується інформація про укладені на момент пролажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів визнаються співставними. якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що податковим органом не доведено належними доказами невідповідність ціни договорів позивача рівню звичайних цін.

Крім того, за висновками податкового органу позивачем завищено валові витрати перевіреного періоду на 1 913 960,00 грн., у зв'язку з безпідставним включенням до їх складу витрат по придбанню пухо-пір'яної суміші від фізичних осіб-підприємців, що непідтверджені видатковими накладними та довідками селищних рад.

При цьому, як вбачається з акту перевірки, позивач використовував довідки селищних рад для отримання сертифікатів походження форми СТ-1 в Сумській торгово-промисловій палаті, які в подальшому використовувались посадовими особами підприємства для здійснення експорту. Вказані довідки були надані позивачу фізичними особами-підприємцями платниками єдиного податку, які згідно первинних бухгалтерських документів реалізовували на підприємством пухо-пір'яну продукцію заготовлену на території сільських рад.

Також податковим органом під час перевірки зроблено висновок про фіктивність операцій купівлі-продажу з фізичними особами - підприємцями, а тому, на його думку, суми грошових коштів у загальному розмірі 1 048 935,80 грн., що були вказані в авансових звітах та сплачені фізичним особами - підприємцям ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 є доходами працівників позивача та відповідно оподатковані.

Разом з тим, суди обґрунтовано зазначили, що вказані довідки не можуть бути належним доказом фіктивності вчинюваних позивачем операцій, оскільки вони не фіксують саме факт здійснення господарських операцій.

При цьому, позивачем до складу валових витрат включено витрати по придбанню пухо-пір'яної суміші на підставі належним чином оформлених видаткових накладних.

Вказане також спростовує висновок податкового органу про порушення позивачем пункту 2.11 та пункту 3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637.

Також безпідставними є і доводи податкового органу про неправомірність включення позивачем до складу валових витрат вартості послуг з транспортування товару за межі митної території України, який належить згідно укладених угод комітентам (фізичним особам - підприємцям) у розмірі 115 000,00 грн.

За висновками податкового органу, оскільки у ІІ-ІVкварталах 2011 року позивач від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток задекларував у розмірі 135 350,00 грн., комісійна винагорода не покриває витрат підприємства, а відтак дані транспортні послуги не можливо пов'язати з веденням господарської діяльності платника.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено що правовий аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що господарська діяльність це діяльність направлена на отримання доходу, а не прибутку. Відтак, понесення позивачем збитків у результаті здійснення господарської діяльність не свідчить про наявність у платника умислу на зменшення доходів та несплати податків.

Правомірність формування позивачем валових витрат та від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток також підтверджується висновком експертного економічного дослідження від 24 травня 2013 року №631, яким спростовано висновки акту перевірки про встановлені порушення.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, документальна позапланова перевірка позивача проведена у рамках кримінальної справи у відповідності до приписів підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, тобто призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону, а відтак відповідач відповідно до вимог пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України не мав права приймати податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Також судами обґрунтовано вказано про те, що позивачем не могли бути надані первинні документи під час проведення перевірки, оскільки 02 липня 2013 року бухгалтерська документація позивача була вилучена слідчим, що призначив перевірку під час проведення обшуку.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, а відтак скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року у справі №818/5052/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.