Ухвала суду № 59432301, 21.07.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №335/10294/15

Провадження №22ц/778/1560/16 Головуючий у 1 інстанції: Кравченко Л.Ю.

Суддя-доповідач: Каракуша К.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді: Каракуші К.В.,

суддів: Гончар М.С.,

Стрелець Л.Г.

при секретарі: Бурак А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , ОСОБА_4, в інтересах яких діє ОСОБА_5 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від «23» грудня 2015 р. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року ПАТ Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначали, що 12.07.2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (далі -банк), та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 014/17-16/3540-11, за умовами якого останній отримав 35000 доларів США під І2% річних строком до 11.07.2016 року. 09 вересня 2009 року між банком та позичальником було укладено додаткову угоду №17-16/3541-11/1. відповідно до умов якої фактична заборгованість за сумою кредиту збільшується на суму заборгованості за процентами, у зв'язку з чим відбувається зміна строку погашення заборгованості. Тимчасово з 15 вересня 2009 року до 15 серпня 2010 року сторони домовились зменшити розмір місячного платежу по сплаті суми кредиту (надано кредитні канікули) та змінено строк його сплати відповідно до графіку повернення кредиту та сплати інших платежів.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним кредитним договором не виконуються, внаслідок чого станом на 17.06.2015 року сума боргу за кредитним договором складає 11653,82 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ - 258105,77 грн, яка складається із 8751,09 доларів США в еквіваленті до курсу НБУ - 193 816,86 грн. - заборгованість по кредиту; - в т.ч. прострочена заборгованість за кредитом - 2 807,86 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ - 62187,75 грн.; 451,26 доларів США , що в еквіваленті до курсу НБУ - 9 994,39 грн., заборгованість по відсоткам - в т.ч. прострочена заборгованість по відсоткам - 445,50 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ - 9 866,82 грн.; 2 451,47 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ - 54 294,52 грн - пені, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Позивач уточнив позовні вимоги, зазначив, що в якості забезпечення виконання зобов'язань по вказаному кредитному договору 12.07.2006 року банк уклав із ОСОБА_4 договір іпотеки, за яким остання передала в іпотеку належне їй нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Остаточно уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути суму боргу за кредитним договором з відповідача ОСОБА_3 та звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 427408 грн, а також стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на корить ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/17-16/3540-11 від 12.07.2006 року, станом на 17.06.2015 року в сумі 11653,82 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 258105,77 грн., яка складається з: 8751,09 доларів США в еквіваленті до курсу НБУ - 193 816,86 грн. - заборгованість по кредиту; - в т.ч. прострочена заборгованість за кредитом - 2 807,86 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ - 62187,75 грн.; 451,26 долар США , що в еквіваленті до курсу НБУ - 9 994,39 грн., заборгованість по відсоткам - в т.ч. прострочена заборгованість по відсоткам - 445,50 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ - 9 866,82 грн.; та пені 2 451,47 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ - 54 294,52 грн.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/17-16/3540-11 від 12.07.2006 року в сумі 11653,82 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 258105,77 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на праві власності, на підставі свідоцтва про спадщину, шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 427408 грн, встановленою суб'єктом оціночної діяльності та задовольнити за рахунок предмету іпотеки майнові вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Вирішено питання судових втрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3,ОСОБА_4, в інтересах яких діє їх представник ОСОБА_5, подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просять скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково в сумі 8772,42 доларів США та 9994,39 грн., що еквівалентно 204283,32 грн., з яких 8312,16 доларів США, що еквівалентно - 184095,23 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 451,26 доларів США, що еквівалентно 9994,39 грн. - заборгованість по сплаті відсотків; 9994,39 грн. - пеня за невчасну сплату кредиту та відсотків. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою відповідачів 11 березня 2016 року (а.с.147).

Судове засідання апеляційного суду 21 квітня 2016 року було відкладено для надання можливості сторонам у справі провести звірку розрахунків за кредитним договором, надання можливості відповідачам надати належні докази на підтвердження заперечень проти розрахунку заборгованості за кредитним договором та доказів ринкової вартості іпотечної квартири.

Наступне судове засідання 26 травня 2016 року знову відкладено за клопотанням представника відповідачів у зв'язку із тим, що відповідач не встиг здійснити звірку заборгованості, до того ж представник відповідачів перебуває у відрядженні (а.с.205).

В судове засідання 21 липня 2016 року відповідачі та їх представник, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується поштовими повідомленнями про отримання особисто судових повісток ОСОБА_3, ОСОБА_4 - 21.06.2016 року, та їх представником - 31.05.2016року, не з'явились, що у відповідності до приписів ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає судовому розгляду справи.

Жодних клопотань або письмового контрозрахунку заборгованості за кредитним договором, оцінки вартості іпотечного майна суду апеляційної інстанції відповідачами не надано.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання зобов'язань ОСОБА_3 за договором кредиту, забезпеченим іпотекою, були порушені права позивача, які підлягають захисту, шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника ОСОБА_3 та звернення стягнення на предмет іпотеки, належний ОСОБА_4

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, як такими, що відповідають вимогам закону та грунтуються на наявних у справі доказах.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Так, зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема із договорів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 цього Кодексу).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 9 постанови від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавцю (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3,4 ЦПК України).

Судом встановлено, що 12.07.2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль»», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 014/17-16/3540-11 про надання кредиту у розмірі 35000 доларів США під 12 % річних (а.с.12-13).

Згідно п. 5.1 кредитного договору позичальник зобов'язався здійснювати безготівковим платежем або готівкою в касу банку: щомісячно, до 15 числа кожного місця, починаючи з місця, наступного за місяцем отримання кредиту, часткове погашення кредиту згідно графіку погашення, протягом строку дії договору та остаточне погашення кредиту до 11.07.2016 року; щомісячно, до 15 числа кожного місця, починаючи з місця, наступного за місяцем отримання кредиту, відсотки за фактичне користування кредитних коштів кредитора та при остаточному погашенні кредиту сплату відсотків за фактичне використання коштів.

Відповідно до п. 6.5 кредитного договору, позивач має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, у випадках невиконання умов кредитного договору.

Відповідно до п. 9.1. кредитного договору у випадку порушення відповідачем строків погашення кредиту та відсотків, встановлених договором, банк нараховує позичальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

В якості забезпечення виконання зобов'язань по договору кредиту 12 липня 2006 року ОСОБА_4 уклала з банком договір іпотеки (майнової поруки) (а.с.42-44).

Пунктом 1.1. договору іпотеки передбачено, що договір забезпечує вимогу іпотеко держателя, що випливає з кредитного договору № 014/17-16/3540-11. У відповідності до умов договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок заставленого майна.

Згідно з п.1.2. цього договору предметом іпотеки є нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про спадщину, посвідченого Третьою Запорізькою державною нотаріальною конторою 18.05.2004р. за реєстраційним № 1-320.

У п.1.3 сторони погодили вартість заставної квартири у сумі 242 084грн.

09 вересня 2009 року між банком та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду №17-16/3541-11/1, відповідно до умов якої фактична заборгованість за сумою кредиту збільшується на суму заборгованості за процентами, у зв'язку з чим відбувається зміна строку погашення заборгованості. Тимчасово з 15 вересня 2009 року до 15 серпня 2010 року сторони домовились зменшити розмір місячного платежу по сплаті суми кредиту (надано кредитні канікули) та змінено строк його сплати відповідно до графіку повернення кредиту та сплати інших платежів (пп.1.3, 2) (а.с.14-16).

Після укладання вказаного кредитного договору, відповідач ОСОБА_3 протягом 9 років здійснював погашення кредитної заборгованості, проте з порушенням умов договору, тому станом на 17.06.2015 року прострочена заборгованість за кредитом становила за тілом кредиту - 2807,86долірів США, що в еквівалентні до курсу НБУ 62 187,75грн; за процентами - 445,50 доларів США, що в еквівалентні до курсу НБУ 9866,82 грн та пені 2451,47 доларів США, що в еквівалентні до курсу НБУ - 54 294,52 грн.

Банк використовуючи право, надане йому ч. 1 ст. 651, ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, а також п.п.5.5, 6.5 кредитного договору, направив боржнику ОСОБА_3 письмову вимогу про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором від 28.04.2015 року, у якій зазначив, що прострочена ним заборгованість перед банком, станом на 24.03.2015 року складає 1844,44 доларів США - прострочене тіло кредиту та 176,93 доларів США - прострочені проценти. При цьому банк вимагав виконати протягом не більше ніж 30 календарних днів з дати цієї вимоги дострокове погашення кредиту в повному обсязі, як простроченої, так і з непростроченої заборгованості за кредитом та відсотками, а саме 9051,09 доларів США - заборгованність по тілу кредиту, 179,93 доларів США заборгованність по процентам (а.с.18). Вказана вимога була отримана ОСОБА_3 12.05.2015 року (зв.а.с.18).

Згідно до п. 5.5 вказаного кредитного договору позичальник зобов'язувався достроково здійснити повернення кредиту, відсотків та інших платежів , що визначені цим кредитним договором, зокрема у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов договору. При цьому кошти мають бути повернуті протягом 30 календарних днів з моменту надіслання банком на адресу позичальника відповідного листа-повідомлення.

Таким чином, банк скористався своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором, визначивши днем остаточного його погашення 30-й календарний день з дня письмової вимоги, тобто 28 травня 2015 року відповідно.

Розмір заборгованості за кредитним договором підтверджується наданим до позову розрахунком (а.с.6-11).

Доводи апеляційної скарги про те, що судом належним чином не перевірено розміру заборгованості за кредитним договором є неприйнятними.

Суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ч.4 ст.10 ЦПК України сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Відповідачам була дана вичерпна процесуальна можливість довести належними та допустимими доказами свої заперечення проти розрахунку заборгованості за кредитним договором. Проте апеляційному суду відповідачами не надано контрозрахунку заборгованості.

Безпідставними є посилання апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення в частині стягнення пені у розмірі 2451,47 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 54 294,52грн має бути зменшено з підстав ч.3 ст.551 ЦК України до розміру нарахованих процентів 451,26 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 9994,39грн.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Право суду вирішувати питання про зменшення розміру пені згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду України (справа №6-100цс14).

Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положення ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків та при наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Як вбачається зі змісту скарги, відповідачі посилались на те, що розмір пені значно перевищує розмір збитки банку. При цьому під збитками банку відповідачі помилково вважали заборгованість лише за процентами у розмірі 451,26 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 9994,39грн.

Колегія суддів беручи до уваги, що в даному випадку збитками банку є не тільки заборгованість про процентам, але і за тілом кредитом, що дорівнює 9202,35 доларів США (451,26 доларів США + 8751,09 доларів США), що еквівалентно по курсу НБУ 203 682,82грн, то розмір стягнутої пені 2 451,47доларів, що еквівалентно по курсу НБУ 54 294,52 грн, не перевищує збитків банку. Інших обставин для зменшення розміру пені відповідачами не наведено, тому ураховуючи, що стягнутий розмір пені не перевищує збитків банку, правових підстав для зменшення розміру пені у колегії суддів не має.

Заперечення відповідачів про те, що судом стягнута пеня не в національній валюті не спростовує правильності рішення суду, оскільки нарахування пені в доларах США, тобто у валюті кредиту, узгоджується з умовами укладеного між сторонами кредитного договору (п.9.1).

Не є переконливими доводи апеляційної скарги щодо неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи в частині задоволення вимог щодо звернення стягнення на іпотечне майно.

Судом першої інстанції враховано те, що оскільки особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця, то стягнення з боржника суми боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки узгоджується з вимогами закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Обґрунтовуючи порушення судом першої інстанції порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, встановленого ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку", відповідачі, діючи через свого представника, не врахували, що надіслання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення є обов'язковим для позасудового врегулювання питання звернення стягнення на предмет іпотеки, тому відсутність такої вимоги не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у вставленому законом порядку.

За змістом ст.39 Закону України "Про іпотеку", у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно ст. 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю.

Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам ч.6 ст. 38, ст.39 Закону України "Про іпотеку" та положенням п.4 ч.1 ст. 215 ЦПК України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

1Ухвалюючи рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, врахувавши вимоги ч. 6 ст. 38, ст. 39 Закону України "Про іпотеку" та правову позицію, висловлену Верховним Судом України 23 грудня 2015 року у справі № 6-1205цс15, обґрунтовано на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності визначив початкову ціну предмета іпотеки у розмірі 427408грн.

Судом апеляційної інстанції на виконання вимог ч.4 ст.10 ЦПК України було роз'яснено право відповідачам надати докази іншої ринкової вартості предмета іпотеки, для чого, у тому числі, слухання справи відкладались. Відповідачами не надано суду доказів на спростування визначеної оскаржуваним рішенням початкової ціни предмета іпотеки, яке ґрунтувалось на висновку суб'єкту оціночної діяльності від 30.11.2015 року. Відсутні будь-які посилання відповідачів про те, що вказана ціна є нижчою за звичайні ціни на цей вид майна.

Таким чином, твердження апеляційної скарги про неправомірність встановлення судом першої інстанції початкової ціни предмета іпотеки є недоведеними, тому не спростовують рішення суду в цій частині.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для звернення стягнення на іпотечне майно через те, що розмір заборгованості є неспівмірний з варістю предмета іпотеки.

У відповідності до ч.3 ст.30 Закону України «Про іпотеку» суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 41 постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5 роз'яснив, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (п. 6) ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Проте обставин, які б свідчили про те, що допущене боржником порушення основного зобов'язання не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав, відповідачами у справі не доведено. Натомість іпотекодержатель у письмових запереченнях на апеляційну скаргу наголошував на тому, що внаслідок того, що боржником ОСОБА_3 продовжується порушуватись умови кредитного договору, борг за вказаним кредитним договором станом на 15.04.2016 року збільшився майже в двічі (а.с.172, 174-179).

Таким чином, встановивши, що відповідач ОСОБА_3 зобов'язання за договором кредиту належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 17.06.2015 року виникла прострочена заборгованість за тілом кредиту в сумі 2807,86 доларів США та по процентам в сумі 445,50 доларів США, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до вірного висновку, про порушення відповідачами прав позивача та наявності правових підстав для дострокового стягнення усієї суми заборгованості з відповідача ОСОБА_3, що загалом складає 11 653,82 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 258105,77грн. та звернення стягнення на іпотечне майно, передане майновим поручителем ОСОБА_4

При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для одночасного задоволення вимог банку про стягнення заборгованості з ОСОБА_3, як боржника за кредитним договором, та про звернення стягнення на предмет іпотеки, належний майновому поручителю ОСОБА_4, оскільки заявлені банком вимоги є різними способами захисту порушеного права й існування рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3, не виключає права банку на використання іншого способу захисту порушеного права, такого як звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки за змістом ст.33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі ст. 599 ЦК України. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий характер, а не альтернативний основному. Здійснення особою права на захист не повинно ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне, оскільки домовленість про заміну основного зобов'язання забезпечувальним відсутня. А тому, наявність рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15.

За вищенаведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження і на правильність вирішення суду першої інстанції справи не впливають, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Оскільки ухвалою судді апеляційного суду Запорізької області від 11 березня 2016 року було відстрочено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сплату судового збору до ухвалення в цій справі судового рішення, то з відповідачів підлягає стягненню в дохід держави на реквізити банківської установи, уповноваженої приймати судовий збір за подачу апеляційної скарги, судовий збір в розмірі 4258,74 грн., тобто окремо з кожного відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 2129,37грн.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2015 року по цій справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 судовий збір в дохід держави по 2129,37грн (дві тисячі сто двадцять дев'ять) з кожного окремо.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: