Рішення № 59424446, 01.08.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4008/16 Справа № 205/2768/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 44

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2016 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Пономарь З.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: служба у справах дітей Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради про виселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

30 квітня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вказаним позовом, з урахуванням уточнень якого, просив суд виселити відповідачів з квартири (предмету іпотеки), розташованої у м. Дніпропетровську по вул. Новоорловській, 8/22. В обґрунтування позову посилався на те, що між ним та відповідачем ОСОБА_2 28 лютого 2008 року був укладений кредитний договір № DNR0G40000004795, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі 378750 грн. строком до 28.02.2028 року, а позичальник зобовязався повернути кредитні кошти та сплатити відсотки в строки та в порядку, встановлених кредитним договором, тобто зі сплатою 15,00 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 28 лютого 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, згідно умов якого відповідач надав в іпотеку належне йому нерухоме майно, а саме, квартиру загальною площею 83,20 кв.м., житловою площею 51,60 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. У свою чергу, відповідач порушив умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у звязку з чим, станом на 13.02.2013 року за договором виникла заборгованість у розмірі 1692224,49 гривень, де заборгованість за кредитом 377801,98 гривень, заборгованість по процентам за користування кредитом 526086,23 гривень, пеня за несвоєчасність виконання зобовязання за договором 634497,69 гривень, штраф (процентна складова) 153838,59 гривень. Рішенням суду від 12.12.2013 року звернуто стягнення на іпотечну квартиру, однак відповідачі продовжують проживати в цій квартирі та добровільно відмовляються виселитися з іпотечного житла. У звязку з чим просить позивач задовольнити позов.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року ухвалено: позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» - задовольнити в повному обсязі; виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які зареєстровані та проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_2; стягнути рівними частками з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.02.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит № DNR0G40000004795 (далі іпотечний кредит), відповідно до п.1.1 якого банк зобовязався надати ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 378 750,00 грн. строком до 28.02.2028 року, а ОСОБА_2 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно до п.1.3 вищевказаного договору кредит надається на придбання у власність окремої квартири з метою постійного проживання за договором купівлі-продажу ВКС № 0487, реєстр № 2213 від 28.02.2008 року. Таким чином, в забезпечення виконання зобов'язань за іпотечним кредитом ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 28.02.2008 року уклали договір іпотеки № DNR0G40000004795 (далі договір іпотеки), згідно з п.1.1 якого ОСОБА_2 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: 3-кімнатну квартиру, загальною площею 83,20 кв.м., житловою площею 51,60 кв.м, яка розташована за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Новоорловська, 8/22, та відповідно до п.1.2 вказана квартира належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 28.02.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстр № 2213. У звязку з неналежним виконанням позичальником зобовязань по іпотечному кредиту рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.12.2013 року у справі № 2/205/1537/13, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № DNR0G40000004795 від 28.02.2008 року, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 в розмірі 1 692 224,49 гривень 49 копійки, з яких: заборгованість за кредитом 377 801,98 гривень, заборгованість по процентам за користування кредитом 526 086,23 гривень, пеня за несвоєчасність виконання зобовязання за договором 634 497,69 гривень, штраф (процентна складова) 153 838,59 гривень штрафи, - звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № DNR0G40000004795 від 28.02.2008 року, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 28.02.2008 року, реєстровий № 2220, а саме: на квартиру загальною площею 83,20 кв.м., житловою площею 51,60 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, вирішено реалізувати предмет іпотеки шляхом здійснення процедури продажу предмету іпотеки з укладанням ПАТ КБ «Приватбанк» від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Визначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Незважаючи на викладене, відповідно до довідки № 2333, виданої КП ЖЕП № 34 ДМР у вказаній квартирі зареєстровані та продовжують мешкати відповідачі.

Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що спірна квартира була придбана за рахунок кредитних коштів, звернення стягнення на неї проведено за рішенням суду, а не в позасудовому порядку, суд доходить висновку, що посилання ОСОБА_2 на те, що позивачем не було надіслано вимогу відповідачам про добровільне звільнення спірної квартири, як на підставу для відмови у задоволенні позову, є необґрунтованими, а відтак позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» є доведеними та такими, що підлягають задоволенню. При цьому суд керувався статтею 40 Закону України «Про іпотеку» та ч.2 ст.109 ЖК Української РСР.

Колегія суддів не погоджується повністю із такими висновками суду, оскільки суд не з'ясував характер правовідносин, які виникли у сторін та не надано їм оцінку, та яким законом вони регулюється; суд неправильно застосував норми матеріального права.

Мотивація суду першої інстанції - не ґрунтується на законі, який регулює спірні правовідносини.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСРгромадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку"застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

За змістом статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку"та статті 109 ЖК Української РСРособам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109та статті 1322 ЖК УРСР.

(Правові позиції висловлені Верховним Судом України при розгляді справи N 6-1049цс15 від 02.09.2015 року; в постанові від 3 лютого 2016 року у справі N 6-2947цс15).

З огляду на вказані правові позиції при вирішення вимоги банку про виселення у звязку із зверненням стягнення на предмет іпотеки з іпотечного житла слід виходити з того, що у разі придбання іпотечного житла за рахунок кредиту то виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109та статті 1322 ЖК, а у разі якщо іпотечне житло придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою, то застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Таким чином, позивач повинен надати суду відомості щодо житла (постійного ст. 109 ЖК) в яке суд виселяє відповідача, а суд в резолютивній частині рішення про це зазначає, та у разі застосування частини четвертої статті 109та статті 1322 ЖК зазначати в резолютивній частині рішення про право відповідача на отримання тимчасового житла.

Стаття 109 ЖК не регулює виселення без надання іншого житла. Процедура виселення з наданням тимчасового житла в судовому порядку не врегульована. А тому треба виходити із норми п.10 ст. 78 Закону України «Про виконавче провадження» - «У разі якщо особі, яка підлягає виселенню, має бути надано інше житлове приміщення, державний виконавець надсилає відповідному житловому чи іншому органу повідомлення про строк виконання рішення щодо надання такого приміщення. У разі ненадання у визначений строк іншого житлового приміщення державний виконавець складає відповідний акт і звертається до суду з поданням про встановлення порядку подальшого виконання рішення. До вирішення судом зазначеного питання виконавчі дії не провадяться.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України на зазначені обставини та вимоги закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині правового обґрунтування на підставі п.п.1-4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, доповнивши резолютивну частину рішення суду наступним: виселення здійснюється з наданням ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 жилого приміщення з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 ЖК України. В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року залишити без змін, оскільки підстав для скасування рішення суду в повному обсязі колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів встановила і це підтверджено матеріалами справи, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.12.2013 року, яке набрало чинності 28.04.2014 року (а.с.11,12), в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № DNR0G40000004795 від 28.02.2008 року, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 в розмірі 1 692 224,49 гривень 49 копійки, з яких: заборгованість за кредитом 377 801,98 гривень, заборгованість по процентам за користування кредитом 526 086,23 гривень, пеня за несвоєчасність виконання зобовязання за договором 634 497,69 гривень, штраф (процентна складова) 153 838,59 гривень штрафи, - звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № DNR0G40000004795 від 28.02.2008 року, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 28.02.2008 року, реєстровий № 2220, а саме: на квартиру загальною площею 83,20 кв.м., житловою площею 51,60 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, вирішено реалізувати предмет іпотеки шляхом здійснення процедури продажу предмету іпотеки з укладанням ПАТ КБ «Приватбанк» від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Визначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; у задоволенні позову про виселення відповідачів з іпотечного житла відмовлено з підстав передчасності цього позову.

Відповідно до частини четвертої статті 109 ЖК, - виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту(позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекоювідповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 1322 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 1322 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Відповідно до вимог частин 1,2,4 статті 1321 ЖК, - до жилих приміщеньз фондів житла для тимчасового проживання відносяться жилі приміщення, пристосовані для тимчасового проживання громадян, які не мають або втратили постійне місце проживання; жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам, які втратили житловнаслідок звернення стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту(позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекоювідповідного жилого приміщення, у порядку, встановленому цим Кодексом; жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання відносяться до спеціалізованих жилих приміщень, які повинні відповідати санітарним та технічним вимогам. Жила площа в жилих приміщеннях з фондів житла для тимчасового проживання надається за нормами, встановленими для проживання громадян у гуртожитках.

Колегія суддів встановила і це підтверджено матеріалами справи, що спірне жиле приміщення було придбане позичальником за рахунок кредитубанку.

Таким чином, до спірних правовідносин необхідно застосовувати ч.4 ст. 109, 1321 ЖК та норми п.10 ст. 78 Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи апелянта про те, що на час подання позову в спірній квартирі мешкали неповнолітні діти відповідача, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки неповнолітня ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 не була зареєстрована в житловому приміщенні, яке є предметом іпотеки та не мала права користування спірним житловим приміщенням та на час ухвалення рішення суду була повнолітньою (а.с. 72).

Доводи апелянта про те, що відповідачі не отримували письмове повідомлення позивача про добровільне звільнення іпотечного житла, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки невиконання іпотекодержателем указаної вимоги закону у разі пред'явлення ним до суду позову не є підставою для відмови в позові, оскільки позивачем реалізується не позасудовий, а судовий порядок захисту порушеного права. Підтвердженням цієї тези є ч. 2 ст. 35 Закону N 898-IV, якою передбачено, що положення ч. 1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися в будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду в установленому законом порядку.

Доводи апелянта про те, що рішенням суду, яке набрало законної сили відмовлено у позові банку про виселення відповідачів, а тому є підстави для відмови у позові за таких обставин, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки за вказаним рішенням суду відмовлено банку у задоволенні позову про виселення відповідачів з підстав передчасності цього позову, що не є перешкодою для звернення позивача з таким позовом повторно.

Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на це, з урахуванням того, що зміна рішення суду не впливає на розподіл судових витрат по справі, то підстав для нового розподілу судових витрат колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року змінити в частині правового обґрунтування, доповнивши резолютивну частину рішення суду наступним.

Виселення здійснюється з наданням ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 жилого приміщення з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 ЖК України.

В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді З.М. Пономарь

ОСОБА_6