Рішення № 59420368, 13.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2016Справа №910/9631/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер склад"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за надані послуги на суму 15 108,19 грн з ПДВ та штрафних санкцій у сумі 6 002,84 грн у грошовому еквіваленті.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Задворна Н.М., за довіреністю;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер склад" (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за надані послуги на суму 15 108,19 грн з ПДВ та штрафних санкцій у сумі 5 824,77 грн у грошовому еквіваленті або шляхом звернення стягнення на майно відповідача, що знаходиться на зберіганні у відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.05.2016 було порушено провадження у справі № 910/9631/16, розгляд справи призначено на 15.06.2016.

15.06.2016 представник позивача у судове засідання з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/9631/16 від 27.05.2016 позивач не виконав.

Представник відповідача 15.06.2016 у судове засідання не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/9631/16 від 27.05.2016 відповідач не виконав.

Враховуючи нез'явлення представника відповідача у судове засідання та неподання сторонами витребуваних доказів, розгляд справи відкладено на 13.07.2016.

12.07.2016 представником позивача був поданий уточнений розрахунок позовних вимог та заяви для долучення до матеріалів справи.

У судове засідання 13.07.2016 представник позивача з'явився, надав суду заяву про збільшення розміру позовних вимог та усні пояснення по суті спору, позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача 13.07.2016 у судове засідання не з'явився.

Розглянувши у судовому засіданні 13.07.2016 заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, суд дійшов до висновку про необхідність його прийняття до розгляду, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. п. 3.10, 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду міста Києва «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 (далі - Постанова) передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Судом встановлено, що подана позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог не суперечить приписам чинного законодавства України та не порушує чиї-небудь охоронювані законом права та інтереси, а тому приймається судом до розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника позивача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

02.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Заммлер Склад» (далі - виконавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - замовник, відповідач) було укладено Договір про надання складських послуг та додаткових послуг зберігання № 06-14/30 (далі - Договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується своїми силами та засобами надавати замовнику складські послуги та додаткові послуги зберігання (далі - послуги) згідно з тарифами, зазначеними в Додатку 1 до Договору, а замовник зобов'язується оплачувати надані виконавцем послуги відповідно до погоджених тарифів.

Згідно з п. 4.1, 4.2, 4.3 Плата за зберігання товару/вантажу та додаткові складські послуги розраховуються відповідно до діючих тарифів, передбачених у Додатку № 1. Розмір такої плати відображається у наданому до оплати виконавцем рахунку-фактурі. Виконавець зобов'язаний виставляти рахунки за надані послуги щомісячно до 5 числа наступного місяця за тим, в якому послуги були надані. Дата виставлення рахунків останній календарний день місяця. Оплата наданих послуг здійснюється замовником протягом 3 банківських днів з дня отримання рахунку-фактури від виконавця у безготівковій формі на його розрахунковий рахунок, але не пізніше чим 8 днів з дати виставлення рахунку.

Позивач зазначає суду про те, що свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, в свою чергу відповідач порушив умови Договору в частині оплати за надані позивачем послуги.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом проаналізовано умови Договору та встановлено, що він за своїм змістом та юридичною природою є Договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

В якості доказів надання позивачем послуг відповідачу за Договором, позивачем були надані суду копії наступних документів:

- рахунок на оплату № 730 від 31.05.2015 на суму 2 029,00 грн, з урахуванням ПДВ;

- Акт надання послуг № 752 від 31.05.2015 на суму 2 029,00 грн, з урахуванням ПДВ;

- рахунок на оплату № 862 від 30.06.2015 на суму 1 912,10 грн, з урахуванням ПДВ;

- Акт надання послуг № 837 від 30.06.2015 на суму 1 912,10 грн, з урахуванням ПДВ;

- рахунок на оплату № 980 від 31.07.2015 на суму 2 027,41 грн, з урахуванням ПДВ;

- Акт надання послуг № 947 від 31.07.2015 на суму 2 027,41 грн, з урахуванням ПДВ;

- рахунок на оплату № 1136 від 31.08.2015 на суму 1 928,45 грн, з урахуванням ПДВ;

- Акт надання послуг № 1102 від 31.08.2015 на суму 1 928,45 грн, з урахуванням ПДВ;

- рахунок на оплату № 1299 від 30.09.2015 на суму 1 956,96 грн, з урахуванням ПДВ;

- Акт надання послуг № 1259 від 30.09.2015 на суму 1 956,96 грн, з урахуванням ПДВ;

- рахунок на оплату № 1460 від 31.10.2015 на суму 2 080,22 грн, з урахуванням ПДВ;

- Акт надання послуг № 1419 від 31.10.2015 на суму 2 080,22 грн, з урахуванням ПДВ;

- рахунок на оплату № 1673 від 30.11.2015 на суму 2 168,64 грн, з урахуванням ПДВ;

- Акт надання послуг № 1618 від 30.11.2015 на суму 2 168,64 грн, з урахуванням ПДВ;

- рахунок на оплату № 1815 від 31.12.2015 на суму 2 258,46 грн, з урахуванням ПДВ;

- Акт надання послуг № 1772 від 31.12.2016 на суму 2 258,46 грн, з урахуванням ПДВ;

- рахунок на оплату № 73 від 31.01.2016 на суму 2 285,57 грн, з урахуванням ПДВ;

- Акт надання послуг № 84 від 31.01.2016 на суму 2 285,57 грн, з урахуванням ПДВ.

Таким чином, позивач фактично підтвердив належне виконання своїх зобов'язань за Договором.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази наявності заборгованості відповідача перед позивачем, зокрема, рахунки на оплату та Акти надання послуг, наявні у матеріалах справи та встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги в розмірі 15 108,19 грн є обґрунтованими та доведеними.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не було надано жодного належного та допустимого доказу, в розумінні статей 33, 34 ГПК України, на спростування доводів позивача щодо наявності заборгованості за Договором в розмірі 15 108,19 грн.

Крім основної заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за період з 4 764,82 грн, 3% річних в розмірі 478,08 грн, інфляційні втрати в розмірі 759,94 грн та штраф в розмірі 1 510,82 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивачем було невірно визначено періоди нарахування 3% та інфляційних втрат, зокрема, не було враховано п. 4.3 Договору, яким було врегульовано, що оплата наданих послуг здійснюється замовником протягом 3 банківських днів з дня отримання рахунку-фактури від виконавця у безготівковій формі на його розрахунковий рахунок, але не пізніше чим 8 днів з дати виставлення рахунку. Проте, позивачем у розрахунку початковою датою нарахування є 1 число місяця наступного за місяцем, в якому були надані послуги.

Таким чином, враховуючи умови Договору, порушення прав позивача виникло лише на 9-ий день після неоплати виставленого позивачем рахунку, в свою чергу, враховуючи, що всі рахунки, згідно з умовами Договору датовані останнім днем місяця надання послуг, інших доказів їх виставлення суду не було надано, то суд розраховує суми 3% річних, починаючи з 9 числа кожного місяця, наступного за місяцем надання послуг.

Здійснивши розрахунок 3% річних, з урахуванням скорегованого судом періоду, судом встановлено, щ з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в загальному розмірі 420,97 грн.

Щодо розрахунку інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.1 та 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року N 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, суд встановив, що інфляційні втрати позивача за спірний період складають 1 226,52 грн, проте, враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог. Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в розмірі 758,94 грн.

Згідно з п. 6.7 Договору за порушення замовником строків оплати рахунків виконавця замовник несе відповідальність у вигляді пені, що становить подвійну облікову ставку НБУ за кожен день прострочення від несплаченої суми. У разі прострочення оплати рахунків виконавця більше ніж на 10 діб, замовник додатково сплачує штраф, що становить 10% суми, яка підлягає до сплати.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом здійснено перерахунок розміру пені, з урахуванням скорегованого, відповідно до умов Договору, періоду, та встановлено, що з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 4 192,52 грн.

Щодо можливості одночасного стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи те, що відповідачем було порушено зобов'язання по оплаті наданих послуг в строк більше ніж 10 діб, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1 510,82 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги на суму 15 108,19 грн з ПДВ та штрафних санкцій у сумі 6 002,84 грн у грошовому еквіваленті підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 49, 82 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер склад" (08343, Київська обл., Бориспільський район, село Мартусівка, вул. Мойсеєва, будинок 70; ідентифікаційний код: 37416998) заборгованість в розмірі 15 108 (п'ятнадцять тисяч сто вісім) грн 19 коп., пеню в розмірі 4 192 (чотири тисячі сто дев'яносто дві) грн 52 коп., 3% річних в розмірі 420 (чотириста двадцять) грн 97 коп., інфляційні втрати в розмірі 759 (сімсот п'ятдесят дев'ять) грн 94 коп., штраф в розмірі 1 510 (одна тисяча п'ятсот десять) грн 82 коп.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер склад" (08343, Київська обл., Бориспільський район, село Мартусівка, вул. Мойсеєва, будинок 70; ідентифікаційний код: 37416998) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 339 (одна тисяча триста тридцять дев'ять) грн 66 коп.

Повне рішення складено 18.07.2016.

Суддя О.В. Нечай