Ухвала суду № 59400319, 02.08.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження : 22ц/790/4219/16 Головуючий 1-ї інстанції Чередник В.Є.

Справа № 2-640/19213/15 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : договірне.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Івах А.П., Пономаренко Ю.А.

при секретарі - Каплоух Н.Б.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», приватного нотаріуса Харківського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який було уточнено, до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі Банк) про визнання договору іпотеки недійсним.

В обґрунтування позову посилалась на те, що у лютому 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» правонаступником якого є Банк та нею було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого вона отримала кредит в сумі 580516 грн. зі сплатою 13,5 процентів річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором у лютому 2008 року між нею та Банком було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, предметом якого стала незакінчена будівництвом квартира № 58, будинку №2, м-н 337, секція 2 по вул. Ахсарова в м. Харкові загальною площею 112,7 кв.м.

Крім того, у лютому 2008 року вона уклала з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договори поруки, за якими останні зобов'язались солідарно відповідати за виконання нею зобов'язань за кредитним договором, в тому числі повернення суми кредиту та сплати відсотків та неустойки.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду від 16 травня 2012 року розірвано договір кредиту від 15 лютого 2008 року, укладений між нею та Банком. Стягнуто з неї, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Банку заборгованість за договором кредиту в сумі 1043439,45 грн. та третейський збір в сумі 10834,39 грн.

Таким чином, договір іпотеки був укладений в якості забезпечення виконання за кредитним договором, який на теперішній час припинив свою дію, тобто є розірваний за умов набутого законної сили рішення Постійно діючого Третейського суду і відповідно до роз'яснень Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором.

Представник Банку надав суду надав суду письмові заперечення проти позову на які і посилався в судовому засіданні.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 травня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним нотаріально посвідчений іпотечний договір, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 487,20 грн.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та стягнути з ОСОБА_1 сплачений ними судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 535,92 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неналежну оцінку наданим доказам.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що сторонами були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного.

Задовольняючи позов, районний суд виходив із того, що майнові права на відповідну квартиру у незавершеному будівництвом житловому будинку відповідно діючим на той час положенням Закону України «Про іпотеку», не могли бути предметом іпотеки.

З такими висновками районного суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Встановлено, що 15 лютого 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» правонаступником якого є Банк та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого вона отримала кредит в сумі 580517 грн. зі сплатою 13,5 процентів річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором в цей же день, 15 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та Банком було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, предметом якого стали майнові права на незакінчену будівництвом квартиру № 58, будинку №2, м-н 337, секція 2 по вул. Ахсарова в м. Харкові загальною площею 112,7 кв.м.(а.с.7-10).

Рішенням Постійно діючого Третейського суду від 16 травня 2012 року розірвано договір кредиту від 15 лютого 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Банком. Стягнуто з ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Банку заборгованість за договором кредиту в сумі 1043439,45 грн. та третейський збір в сумі 10834,39 грн. (а.с.11-14).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

За ст. ст. 1,5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення договорів іпотеки, застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку; окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законіна час укладання договорів були відсутні.

Стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-У1 «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, оскільки об'єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна, як об'єкта цивільних прав. Майнове право це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Стаття 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» установлює, що іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону Україїни «Про іпотеку» щодо нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.

Іпотекодавцем за іпотечним договором, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, може бути забудовник - особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва (ч. 7 ст. 5 Закону).

Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом іпотечного договору, - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

Зазначеного вище правового висновку дійшов Верховний Суд України при ухвалені постанови від 17.04.2013 по справі № 6-8цс13, яка є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України (ч.1 ст. 360-7 ЦПК України).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що майнові права на відповідну квартиру у незавершеному будівництвом житловому будинку, власником якої, іпотекодавець ОСОБА_1, на момент укладення договору іпотеки, не була, відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною у 2008 році, а тому не могли бути предметом іпотеки.

Посилання в апеляційній скарзі відносно пропуску позивачкою строку позовної давності також є безпідставними, оскільки початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Матеріали справи свідчать про те, що з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки Банк звернувся до суду тільки у січні 2016 року.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді