Ухвала суду № 59385232, 03.08.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3110/16 Справа № 201/7965/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Антонюк О. А. Доповідач - Глущенко Н.Г.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Глущенко Н.Г.

суддів - Осіяна О.М., Пищиди М.М.

за участю секретаря - Сахарова Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення, вселення та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

Відповідачка ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08.02.2016 року та ухвалити нове про відмову ОСОБА_3 в її позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права / а. с. 142-150 /.

Зазначеним рішенням суду від 08.02.2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені.

Суд усунув для ОСОБА_3 перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_2, яка належить їй на праві власності на підставі договору дарування від 18.09.2008 року.

Також, суд виселив ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_2.

Крім того, суд зобов'язав ОСОБА_4 і ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні власністю - квартирою АДРЕСА_2, в тому числі шляхом реалізації нею права на вселення в передбаченому законом порядку у цю квартиру інших осіб.

Суд стягнув з ОСОБА_4 і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі по 121,80 грн. з кожного / а. с. 94-97 /.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2016 року усунено описки в рішенні суду від 08.02.2016 року, щодо написання дати договору дарування квартири від 18.09.2008 року / а. с. 103 /.

Судом встановлено, що згідно договору дарування квартири від 18.09.2008 року (посвідченого в нотаріальному порядку) ОСОБА_3 є власницею однокімнатної квартири АДРЕСА_2 і це її право зареєстроване 14.10.2008 року в Державному реєстрі про реєстрації права власності на нерухоме майно / а. с. 7,8 /.

В цій квартирі з 02.10.2001 року зареєстрований та проживає син позивачки - відповідач ОСОБА_4, а також його малолітні діти (онуки позивачки): ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований з 16.10.2009 року) та ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрована з 05.06.2014 року), що підтверджується відповідною довідкою комунального підприємства / а. с. 178 /. Також, в квартирі проживає невістка позивачки - відповідачка ОСОБА_2, тобто дружина відповідача ОСОБА_4 Отже, відповідачі разом з дітьми проживають в спірній квартирі, але, як пояснив апеляційному суду відповідач ОСОБА_4, його дружина ОСОБА_2 вселилась в спірну квартиру без згоди позивачки.

Відповідач ОСОБА_4, як і позивачка ОСОБА_3, згідно свідоцтва про право власності на житло від 19.11.1996 року є співвласниками трикімнатної квартири АДРЕСА_1 (загальною площею 71,6 кв. м), де позивачка зареєстрована зі своїм молодшим сином та колишнім чоловіком, які теж є співвласниками цієї квартири / а. с. 168,169 /.

Відповідачка ОСОБА_2, разом зі своїми батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_7, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16.01.2008 року, є співвласницею трикімнатної квартири (загальною площею 71,4 кв. м та житловою - 40,5 кв. м) по АДРЕСА_3 і це право зареєстроване 17.03.2008 року в Державному реєстрі про реєстрації права власності на нерухоме майно, де відповідачка ОСОБА_2 разом зі своїми батьками зареєстрована до теперішнього часу / а. с. 172-177 /.

Через розлучення позивачки ОСОБА_3 з її чоловіком. у неї-позивачки виникла необхідність з березня 2015 року мешкати в спірній квартирі АДРЕСА_2 (що є її власністю), оскільки проживати з колишнім чоловіком в квартирі в м. Дніпродзержинську, як вказує позивачка, стало неможливо / а. с. 61 /, до того ж вона є опікуном свого молодшого повнолітнього сина (який страждає на психічне захворювання - а. с. 15, 21,22), а отже вона потребує окремого житла, якою і є належна їй спірна квартира.

Позивачка у грудні 2014 року письмово повідомила відповідачів про те, що вона бажає мешкати в спірній квартирі та хоче зробити це добровільно і щоб відповідачі добровільно виселилися з цього житла / а. с. 12-13 /.

Під час вселення, у березні 2015 року, позивачки в належну їй спірну квартиру виникла суперечка, конфлікт, викликали швидку допомогу і міліцію. Факт перешкоди в користуванні квартирою підтверджується зверненням позивачки до органів міліції / а. с. 14,60 /. Позивачка так і не змогла належним чином вселитися в своє житло, оскільки, на її думку, відповідачі чинять їй перешкоди і фактично заважають мешкати в належній їй квартирі, тому вона змушена звернутися до суду з відповідним позовом на задоволенні якого наполягала.

Певного і конкретного порядку користування спірним житлом сторони не визначили, угоди стосовно цього не уклали.

Відповідно до ст. 15 ЦК України - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а ст. 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 156 ЖК України - члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідачі проти вселення позивачки і проживання її в спірній квартирі заперечують та пропонують інші варіанти, проти яких заперечує власниця квартири, тобто позивачка. Зокрема, відповідачі наполягають на проживанні позивачки за місцем її реєстрації, але позивачка вважає більше неможливим поживання її там із-за конфліктної ситуації з її бувшим чоловіком / а. с. 60 /, до того ж, на думку позивачки, порушуються її права власника спірної кварти, тобто право користування, проживання, розпорядження і таке інше.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно ст. 321 ЦК України - право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

При вище наведених обставинах справи та нормам матеріального права суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями свідків.

При вище викладених обставинах справи суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 Приведені в апеляційній скарзі доводи відповідачки не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Посилання відповідачки ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції, яким вселена позивачка, а вона-відповідачка виселена зі спірної квартири, порушує ЗУ «Про охорону дитинства», оскільки виселення матері малолітніх дітей (тобто її-відповідачки) фактично руйнує соціальне середовищ для розвитку дітей та загрожує повноцінному існуванню молодої сім'ї, розлучає батьків з дітьми всупереч їх волі і таке інше, - не можуть бути прийняті до уваги, скільки право власності ОСОБА_3 є непорушним, вона не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежена у його здійсненні, до того ж кожен із відповідачів мають на праві власності частки квартир, де є можливість для проживання їх сім'ї разом з малолітніми дітьми. Питання щодо виселення внуків і сина позивачкою не ставилося перед судом.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 303,307,308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2- відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

СУДДІ: