Рішення № 59380201, 26.07.2016, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2016 р. Справа № 925/486/16

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Буднік А.М., за участю представників сторін:

від позивача: Верещак П.М. - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2 - особисто, Кецкало В.В. - адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" до ОСОБА_2

про стягнення 1 017 653,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача на користь позивача 1 017 653,00 грн. коштів з яких: 473 276,14 грн. як попередньо сплаченої відповідачу частини майна товариства; 209 190,00 грн. як попередньо сплаченої відповідачу частини чистого прибутку; 11 010,00 грн. сплаченого податку (ПДФО) на ці суми, як збиток позивача; 27 986,04 грн. як 3% річних та 296 191,13 грн. інфляційних на вказані кошти на підставі ст. 623,625 та 1212 ЦК України.

В ході розгляду справи представники позивача свої вимоги підтримували повністю та позов просили задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечували повністю та у позові просили відмовити повністю. До позовних вимог також просили застосувати строк позовної давності, а провадження у справі припинити, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін і дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає лише до часткового задоволення, виходячи з наступного:

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існували та були вирішені ряд судових спорів з приводу корпоративних прав відповідача.

Так, при розгляді справи господарського суду Черкаської області № 925/794/13 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Полянецьке" про стягнення 803 530,85 грн., остаточне рішення по якій набрало законної сили станом на час вирішення спору у даній справі, судовим інстанціями всіх рівнів встановлено та підтверджено існування наступних обставин (а.с. 59-79):

Статут ТОВ «Полянецьке» (нова редакція) зареєстровано в Уманській РДА Черкаської області 29.03.2000 року реєстраційний № 277, його нова редакція затверджена зборами учасників товариства 15.05.2009 року, державна реєстрація змін до установчих документів проведена 17.06.2009 року за № 10151050014000117.

Згідно з п. 1.1. розділу 1 Статуту, учасниками товариства є громадяни України ОСОБА_4 і ОСОБА_2 Згідно з пунктами 7.1., 7.2., 7.3. розділу 7 Статуту товариства, для забезпечення діяльності товариства за рахунок внесків учасників формується статутний капітал у розмірі 7440 грн. Вклади учасників в статутний капітал становлять: ОСОБА_4 - 6324 грн., що складає 85% статутного капіталу; ОСОБА_2 - 1116 грн., або 15 % статутного капіталу. Учасники вносять внески у статутний капітал у вигляді та в частках, що визначені установчим договором. До моменту реєстрації товариства кожен з учасників зобов'язаний внести в установу банку не менше 50% свого внеску, що підтверджується документами, виданими банківською установою. Решту внесків учасники зобов'язані внести протягом одного року з моменту державної реєстрації товариства. Учасник товариства може уступити свою частку одному чи кільком учасникам товариства або третім особам. Передача частки (її частини) третім особам можлива тільки після повного внесення вкладу учасником, який її відчужує.

Відповідно до поданої суду представником позивача копії квитанції № 10, ОСОБА_2 28.03.2000 року внесено до каси № 1 АППБ «Аваль» 335 грн. внеску у статутний фонд (т. 4 а.с. 88).

22.02.2010 року директором товариства з обмеженою відповідальністю «Полянецьке» ОСОБА_2 видано собі ж свідоцтво № 1, яким підтверджується, що він з 29.03.2000 року являється учасником товариства з часткою 15% статутного капіталу цього товариства, що складає 1116,00 грн., які він повністю вніс до статутного капіталу товариства (т. 4 а.с. 87).

Із витягу з протоколу № 3 від 01.11.2011 року позачергових загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Полянецьке» вбачається, що 01.11.2011 року рішенням позачергових загальних зборів учасників товариства виключено ОСОБА_2 із складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Полянецьке» за систематичне невиконання своїх обов'язків, перешкоджання своїми діями цілей, привласнення печатки, документів, грошових коштів та матеріальних цінностей товариства (т. 3 а.с. 14).

Наказом генерального директора ТОВ «Полянецьке» № 73-г від 31.10.2012 року, на підставі рішення загальних зборів учасників товариства від 26.10.2012 року, вирішено виплатити в строк до 01.11.2012 року ОСОБА_2 кошти за вартість частини майна товариства пропорційно його частці у статутному капіталі товариства в сумі 473276, 14 грн. та частину чистого прибутку станом на 01.11.2011 року в сумі 209190 грн. з урахуванням утримання податку в сумі 11010 грн. (т. 2 а.с. 245).

Згідно з випискою із особового рахунку ОСОБА_2 філії Черкаського ОУ АТ «Ощадбанк», йому перераховано за період з 31.10. по 02.11.2012 року 681783,67 грн. від ТОВ «Полянецьке» за частку майна в статутному капіталі (т. 1 а.с. 29-31, т. 3 а.с. 2-7).

У справі № 928/794/13 позивач ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача 803 530,85 грн. коштів, які становлять недоплачену йому частку майна у статутному капіталі ТОВ "Полянецьке" з нарахованими інфляційними та 3% річних, які ОСОБА_2 визначив, скориставшись послугами аудиторської фірми "Аудит К".

У відповідності до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У справі № 925/794/13 судові рішення вже попередньо скасовувалися Вищим господарським судом з підстав, що матеріали справи не містили первинних документів, які б засвідчували здійснення господарської операції по прийняттю від позивача коштів або майна до статутного капіталу товариства у розмірі, що відповідає 15% його статутного капіталу. При цьому посилання судів на виписки з ЄДРПОУ, копії протоколів загальних зборів, наказ ТОВ "Полянецьке", як на належні докази наявності у позивача відповідного корпоративного права, визнані необґрунтованими та такими, що суперечать положенням ст. 34 ГПК України щодо належності та допустимості доказів.

У позові по справі № 925/794/13 позивачу ОСОБА_2 було відмовлено з тих підстав, що позивач не надав суду доказів на доведення існування свого корпоративного права, що про те, що до моменту реєстрації товариства та протягом одного року з моменту державної реєстрації товариства ОСОБА_2 вніс в установу банку свій внесок до статутного капіталу товариства, розмір якого складає 116,00 грн. або 15% статутного капіталу та не зміг це підтвердити документами, виданими банківською установою.

При вирішенні спору у справі № 925/794/13 із повідомлень начальника Центрального Уманського відділення «Райффайзен банк Аваль» від 08.06.2015 року, начальника відділу обласного відділення ПАТ «Промінвестбанк» від 26.05.2015 року судом було встановлено, що в зазначених банківських установах інформація про внесення громадянином ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 1116,00 грн. на рахунок ТОВ «Полянецьке» як внесок до статутного фонду товариства за період з 01.04.2000 по 01.11.2011 року або відсутня або не знайдена (т. 4 а.с. 77, 79).

Відповідно до акту робочої комісії ТОВ «Полянецьке» від 12.06.2015 року, первинних документів, які б підтверджували факт внесення гр. ОСОБА_2 грошових коштів або майна до статутного капіталу товариства за період з 01.04.2000 року по 01.11.2011 року комісією не виявлено (а.с. 78, 80).

На вимогу суду, викладену в ухвалі суду від 16.07.2015 року, державним реєстратором реєстраційної служби Уманського міжрайонного управління юстиції в Черкаській області із реєстраційної справи товариства з обмеженою відповідальністю «Полянецьке» надавалася суду реєстраційна картка товариства від 29.03.2000 року Документи, що підтверджують сплату позивачем внеску до статутного фонду товариства, зокрема квитанція № 10 від 28.03.2000 року, в матеріалах реєстраційної справи відсутня.

Також у справі № 925/794/13 судом призначалася комплексна судова будівельно-технічна та судово-економічна експертиза. Експертами Черкаського відділення КНДІСЕ надано суду висновок від 18.07.2014 року № 1659/13-23, 1660/13-23, 1152-1157/14-23, відповідно до якого експерт вказав, що підтвердити документально та нормативно (відповідно до вимог чинного законодавства щодо бухгалтерського обліку) внесення учасником ТОВ «Полянецьке» ОСОБА_2 до статутного капіталу товариства майна (коштів) на оплату вартості частки в розмірі 15%, що становить 1116 грн., не надається можливим.

Витяг з цього висновку позивачем долучено у справу № 925/486/16 (а.с. 145-155).

На підставі цих обставин, встановлених судом при розгляді спору між сторонами в іншій справі, позивач вважає, що він неправомірно виплатив відповідачу ОСОБА_2 вартість частини майна у статутному фонді, частину чистого прибутку при виключенні відповідача з товариства і ставить питання про повернення цих коштів, а також сплачених на них ПДФО, нарахованих інфляційних та 3% річних. Загальну суму стягнення позивач визначив у розмірі 1 017 653,00 грн.

Пунктом 5.3. постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що статтею 54 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, у строк до 12 місяців з дня виходу. З моменту подання учасником товариства заяви про вихід зі складу останнього з виплатою належної такому учасникові частки вартості майна у товариства настає обов'язок сплатити відповідну суму у строки, визначені згаданою нормою Закону України "Про господарські товариства", а невиконання цього обов'язку тягне наслідки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

Відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України "Про господарські товариства" учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними (п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24.10.2008 N 13).Таким чином, учасники товариства наділені корпоративними правами, у тому числі правом виходу зі складу учасників товариства, не залежно від згоди товариства чи інших його учасників та не залежно від того, чи скликались з цього питання загальні збори та чи було прийнято відповідне рішення. При цьому на учасника покладається обов'язок повідомити товариство про свій вихід шляхом подання або вручення відповідної заяви.

Наслідком виходу учасника з товариства згідно ч. 2 ст. 148 Цивільного кодексу України є право учасника, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, на одержання вартості частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Згідно положень ст. 54 ЗУ "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Як вказано вище, порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом (ч. 2 ст. 148 Цивільного кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, протоколом № 3 від 01.11.2011 року

загальних зборів учасників ТОВ "Полянецьке" оформлено рішення зборів, яким вирішено, зокрема, що учасника товариства ОСОБА_2 виключено із складу учасників ТОВ "Полянецьке" за систематичне невиконання своїх обов'язків, перешкоджання своїми досягненню цілей товариства, привласнення печатки, документів, грошових коштів та матеріальних цінностей. При цьому також вирішено виплатити ОСОБА_2 вартість частини майна товариства, що пропорційна його частці у статутному капіталі, виплату провести після затвердження звіту за рік і в строк до 12 місяців з дня виключення. Також слід виплатити ОСОБА_2 належну йому частку прибутку, одержаного товариством в поточному році до моменту виключення цього учасника (а.с. 33-40).

Розмір коштів, які належать до виплати ОСОБА_2 за результатами його виключення із товариства та на підставі рішення загальних зборів згідно протоколу № 3 визначено у наказі ТОВ "Полянецьке" № 73-г від 31.10.2012 року (а.с. 98) -- це 473 276,14 грн. як вартість частини майна товариства пропорційна його частці у статутному капіталі та 209 190,00 грн. як частину чистого прибутку станом на 01.11.2011 року.

Вказані кошти були перераховані ОСОБА_2 платіжними дорученнями від 31.10.2012 року (а.с. 12-13).

Заперечень проти неотримання цих коштів представники сторони відповідача суду не подали.

Одночасно з боку ТОВ "Полянецьке" на ці кошти також було нараховано ПДФО в сумі 11 010,00 грн. та перераховано цей податок на користь місцевого бюджету на підставі платіжного доручення № 932 від 31.10.2012 року ( а.с. 14).

Позивач просить задовольнити позовні вимоги, зокрема, на підставі ст. 1212 ЦК України, яка передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, при застосуванні даної норми підлягають встановленню такі факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

У постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року по справі № 6-88цс13 викладено такі висновки щодо правильного застосування ст. 1212 ЦК України:

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Представники обох сторін визнають, що між сторонами немає договірних стосунків, на підставі яких відповідачем отримано спірні кошти від позивача. Також не існує спеціального законодавства, яке передбачає механізм та підстави повернення коштів, виплачених товариство своєму учаснику, який вибув чи виключений із складу засновників товариства.

Позивач доводить, що після проведення виплат вартості частини майна та чистого прибутку на користь відповідача ОСОБА_2, між сторонами були вирішені інші судові справи, в результаті чого було остаточно встановлено, що у відповідача немає первинних документів про те, що він приймав участь у формуванні статутного фонду ТОВ "Полянецьке" (справа № 925/794/13), а тому слід вважати, що ОСОБА_2 не набув права на повернення його частки та отриманого товариством прибутку пропорційно її розміру при виключенні із товариства. Позивач вказує, що це свідчить про те, що підстава, на якій відповідач отримав спірні кошти, стала такою, що згодом відпала або є аткою, що не існувала.

У матеріалах справи міститься наказ ТОВ "Полянецьке" № 129-г від 29.12.2015 (а.с. 129), яким товариство скасувало свій попередній наказ № 73-г від 31.10.2012 року (а.с. 98), на підставі якого відповідачу було перераховано спірні кошти. Підставою для прийняття нового наказу стало рішення загальних збрів учасників ТОВ "Полянецьке", оформлене протоколом № 1 від 29.12.2015 року (а.с. 42).

Даним протоколом оформлено рішення загальних зборів ТОВ "Полянецьке" про те, що з урахуванням остаточного рішення господарського суду Черкаської області у справі № 925/794/13, яке набрало законної сили, раніше виплачені кошти ОСОБА_2 в сумах 209190,00 грн. як частка чистого прибутку товариства та 473 276,14 грн. як частка вартості майна товариства, слід вважати помилково виплаченими і ці кошти слід повернути товариству.

За доводами представників обох сторін, на час розгляду справи № 925/486/16, наказ № 129-г від 29.12.2015 (а.с. 129) та рішення, оформлені протоколом загальних зборів № 1 від 29.12.2015 року (а.с. 42) ТОВ "Полянецьке" є чинними та не скасовані.

Сторонами також не надано доказів про те, що ТОВ "Полянецьке" та його учасники не мали права згідно чинного законодавства приймати ті рішення, які викладені у наказі № 129-г від 29.12.2015 та протоколі загальних зборів № 1 від 29.12.2015 року.

Правова підстава перерахування коштів на користь відповідача ОСОБА_2 в сумах 209190,00 грн. як частина чистого прибутку товариства та 473 276,14 грн. як частина вартості майна товариства та розмір цих коштів, вказані у призначенні платежу при їх перерахуванні та у наказі ТОВ "Полянецьке" № 73-г від 31.10.2012 року.

Суд не повністю погоджується із доводами представників відповідача про те, що правовою підставою для перерахування коштів є сам лише факт виключення ОСОБА_2 із складу учасників ТОВ "Полянецьке", після чого згідно законодавства та роз'яснень постанов Пленуму ВГСУ у товариства виникає обов'язок провести із своїм вибувшим учасником розрахунок. Точний розмір перерахування визначає бухгалтерія підприємства за результатами роботи за рік, у якому стався вихід учасника із товариства, а не відразу після прийняття рішення загальними зборами про виключення учасника із товариства.

Як вказано у ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Тобто, для застосування цієї частини норми ст. 1212 ЦК повинна попередньо відбутися подія, що свідчить про те, що належна і законна підстава набуття чужого майна згодом відпала. Це може, зокрема, відбутися при закінченні терміну дії договору оренди майна, або якщо виконаний договір визнається недійсним. До цієї ж "відпалої" обставини вже згадана у рішенні постанова Верховного Суду України у справі № 6-88цс13 відносить і випадки, коли правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Остаточне вирішення питання про те, мав чи не мав ОСОБА_2 належні і допустимі докази того, що він прийняв участь у формуванні статутного фонду ТОВ "Полянецьке" і як наслідок, чи отримав право на проведення із ним розрахунку за результатами його виключення із товариства, було фактично вирішено лише після набрання законної сили рішенням у справі № 925/794/13 господарського суду Черкаської області згідно постанови КАГС від 16.12.2015 року ( а.с. 65).

Наказ № 129-г (а.с. 129) про скасування наказу № 73-г від 31.10.2012 року, яким визначено конкретні суми коштів до перерахування ОСОБА_2 і на який є посилання у платіжному дорученні № 931 від 31.10.2012 року, було скасовано ТОВ "Полянецьке" лише 29.12.2015 року.

Те, що у призначенні платежу при перерахуванні 473 276,14 грн. за платіжним дорученням № 930 від 31.10.2012 року (а.с. 12) прямо не вказано про наказ № 73 від 31.10.2012, на думку суду не анульовує правову підставу для перерахування коштів, яка виникла саме на підставі цього наказу, оскільки точні суми перерахувань на користь ОСОБА_2 вказані лише в цьому наказі № 73--г і вони повністю співпадають із сумами перерахувань за платіжними дорученнями (а.с. 12-13).

Тобто, обставини, з якими пов'язується встановлення факту відсутності права у ОСОБА_2 на отримання розрахунку за результатами його виключення із товариства, бо виявилося, що цей відповідач не має первинних документів про формування ним статутного фонду ТОВ "Полянецьке", були у судовому порядку остаточно встановлені лише у грудні 2015 року. Ці обставини фактично свідчать, що у ТОВ "Полянецьке" не було законних підстав для проведення із ОСОБА_2 розрахунків при його виключенні із товариства.

Суд відхиляє доводи представників відповідача про те, що у відносинах сторін не мала місця подія, що свідчить про "відпадання" правої підстави набуття ОСОБА_2 грошових коштів від ТОВ "Полянецьке". Відповідач вважає, що обов'язок виплати вартість частки у ТОВ "Полянецьке" перед ним виник з самого лише факту виключення ОСОБА_2 із товариства, а тому така подія відпасти не могла, бо факт виключення відповідача зі складу учасників товариства станом на сьогодні не спростований та не визнаний недійсним. При цьому суд виходить з того, що наявними у матеріалах справи судовими рішеннями підтверджується встановлення факту, що у відповідача немає первинних документів про внесення ним частки у ТОВ "Полянецьке" для формування його статутного фонду при створенні товариства у розмірі 15%. І саме на підставі отриманого остаточного судового висновку у грудні 2015 року позивач прийняв рішення про скасування власного попереднього рішення про виплату ОСОБА_2 коштів за наслідками його виключення із товариства, про що також було прийнято і рішення загальних зборів.

Таким чином суд вважає, що у позивач правомірно вимагає стягнення з відповідача коштів, які попередньо були виплачені йому в якості розрахунку за частку у статутному фонді ТОВ "Полянецьке" на підставі положень ст. 1212 ЦК України.

Відповідач просить застосувати до позовних вимог строк позовної давності та відмовити на цій підставі позивачу у позові, про що подав відзив на позов (а.с. 92).

У відповідності до ст. 256,257, 261 позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Представники відповідача вказують, що у позивача не було ніяких перешкод відразу після перерахування коштів на користь ОСОБА_2 (жовтень 2012 року) в якості розрахунку за частку після виключення його зі складу учасників, перевірити питання наявності доказів про внесення ним частки і прийти до висновку про те, що спірні кошти виплачувати не було підстав.

Суд погоджується, що всі первинні документи про формування статутного фонду товариства повинні бути у товариства разом із установчими документами і їх оцінка на предмет того, чи було повністю сформовано статутний фонд учасниками, перебуває у компетенції позивача.

Згідно п. 9.8. статуту ТОВ "Полянецьке" (а.с. 23) контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства здійснюється ревізійною комісією, яка , згідно пояснень позивача, взагалі ніколи не обиралася у товаристві та не виконувала свої функції.

Однак, на час перерахування коштів та до грудня 2015 року було юридично чинним рішення ТОВ "Полянецьке" у виді наказу № 73-г від 31.10.2012 року про конкретні суми виплат на користь ОСОБА_2, яке приймалося на підставі рішення загальних зборів, викладеного у протоколі № 3 від 01.11.2011 року, яке також є чинним (а.с. 98).

Вказівку в останньому реченні наказу № 73-г від 31.10.2012 року на протокол загальних зборів учасників № 3 від 26.10.2012 року суд розцінює як описку, оскільки питання виключення ОСОБА_2 з товариства та виплати йому вартості частки та частини чистого прибутку сторонами (цих питань стосується і назва наказу № 73-г) вирішено лише у протоколі № 3 від 01.11.2011 року і сторонами не надано доказів існування протоколу № 3 від 26.10.2012 року.

Наказ № 73-г як правова підстава перерахування коштів ОСОБА_2 фігурує у платіжних дорученнях від 31.10.2012 року.

Для застосування ч. 1 ст. 1212 ЦК України, як роз'яснив Верховний Суд України у постанові по справі № 6-88цс13, правова підстава саме в "установленому порядку" повинна бути скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Суд вважає, що встановлення у судовому порядку при розгляді справи № 925/794/13 факту відсутності належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_2 вніс свій внесок до ТОВ "Полянецьке" у розмірі 15% статутного капіталу при його створенні свідчить про відпадіння правової підстави для отримання ОСОБА_2 коштів в якості розрахунку за частку. На підставі цього судового рішення ТОВ "Полянецьке" скасувало свій наказ № 73-г від 31.10.2012 про виплату коштів. Фактично встановлено, що належна правова підстава для виплати коштів ОСОБА_2 була відсутня взагалі.

Оскільки ці події остаточно склалися лише у грудні 2015 року, то саме з цього часу у позивача виникає право на стягнення з відповідача спірних коштів.

Крім того, слід врахувати, що ст. 1212 ЦК України не встановлює строку для повернення безпідставно набутих коштів.

У відповідності до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому даною нормою строго не регламентується форма вимоги про виконання боржником обов'язку, тому вона може бути складена як у виді вимоги, так і виді претензії чи іншого документу, зі змісту якого вбачається суть вимоги кредитора до боржника.

З матеріалів справи вбачається, що претензію про повернення помилково виплачених коштів від 25.12.2014 року № 81 (а.с. 9) позивач направив відповідачу 25.12.2014 (а.с. 10) із вимогою повернути 473276,14 грн. виплаченої відповідачу частини майна товариства; 209190,00 грн. як попередньо сплаченої відповідачу частини чистого прибутку та 11010,00 грн. сплаченого податку (ПДФО) у 15ти денний термін.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач звернувся із даним позовом в межах встановленого трирічного строку позовної давності для стягнення коштів на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Оскільки правомірність правової підстави для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отриманих коштів у сумі 473276,14 грн. як попередньо виплаченої відповідачу частини майна товариства та 209190,00 грн. як попередньо сплаченої відповідачу частини чистого прибутку при виключенні ОСОБА_2 із складу учасників товариства, доведена зібраними у справі доказами, то позов в цій частині підлягає до повного задоволення.

Позивач також просить стягнути з відповідача на користь позивача 11010,00 грн. сплаченого податку (ПДФО) на ці суми, як збиток позивача; 27 986,04 грн. як 3% річних та 296 191,13 грн. інфляційних на вказані кошти.

В цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають, виходячи з такого:

Як вбачається із призначення платежу у платіжному дорученні № 932 від 31.10.2012 року (а.с. 14), позивач сплатив 10 010,00 грн. як ПДФО з дивідендів за 2011 рік на користь місцевого бюджету на рахунок № 33212802700433.

Ці кошти відповідачу у справі не були перераховані, оскільки надійшли до бюджету як податок з виплачених ОСОБА_2 коштів при його виключенні як учасника з товариства.

Для стягнення цих коштів в сумі 11 010,00 грн., правову природу яких позивач визначає як завдані йому збитки з боку відповідача, позивач просить застосувати ч. 1 ст. 623 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Представники обох сторін визнають, що між сторонами немає договірних стосунків.

За загальним правилом, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Порушенням зобов'язання з боку відповідача позивач вважає те, що на надіслану претензію від 25.12.2014 (а.с. 9) про повернення коштів, в т.ч. і 11 010,00 грн. як ПДФО, відповідач не відреагував і кошти не повернув.

Суд вважає, що позивач ні з яких правових підстав не може стягувати з відповідача сплачений позивачем податок (ПДФО), який надійшов до місцевого бюджету, а не відповідачу. При цьому суд виходить з такого:

Спірні кошти в сумі 11 010,00 грн. є податком на доходи фізичних осіб і вони одночасно не можуть мати іншої правової природи. З цих підстав одна і та ж сама сума коштів не може бути і податком і збитками одночасно.

Також сплачені в якості податку кошти до місцевого бюджету не можуть стягуватися платником з іншої особи, яка ці кошти не отримувала.

Станом на час вирішення спору правова природа стягуваних коштів в сумі 11 010,00 грн. як ПДФО, ніким не анульована та не скасована, тому вона не змінилася.

Позивач неправомірно просить застосувати для стягнення коштів в сумі 11 010,00 грн. ст. 623 ЦК України, вважаючи їх збитками, оскільки дана норма вимагає настання факту порушення боржником зобов'язання.

Матеріалами справи не доводиться, що з боку відповідача мало місце порушення зобов'язання, збитки за яким становлять 11 010,00 грн. Спірні кошти були перераховані позивачем до місцевого бюджету в якості податку, а тому вони не можуть повертатися за рахунок коштів відповідача.

Позивач не вказав суду, що він вирішував питання про повернення з бюджету зайво сплаченого податку в сумі 11 010,00 грн. і чому це не було зроблено.

Кошти сплаченого податку не можуть повертатися як безпідставно отримані. У постанові Верховного Суду України від 30 травня 2011 року викладено правову позицію про те, що Порядок нарахування, сплати і повернення сум податків регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів і вирішуються в порядку адміністративного судочинства. Таким чином, оспорювана сума податку не може вважатися отриманою відповідачем без достатньої правової підстави та збереженою в себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України. Та обставина, що відповідач розпорядився оспорюваною сумою коштів, віднісши їх до складу ПДВ, не змінює характер податкових правовідносин сторін і не припиняє їх, а тому стаття 1212 ЦК не може застосовуватися як підстава для повернення сум сплачених податків.

Отже, якщо навіть позивач вважає, що ПДФО в сумі 11 010,00 грн. ним було сплачено помилково, але правова природа цих коштів не змінилася і їх не можна повернути як безпідставно отримані з бюджету, то ці кошти все одно не повинен відшкодовувати відповідач позивачу під видом завданих збитків чи іншого відшкодування, оскільки таке не передбачено нормами чинного законодавства.

Якщо немає підстав для стягнення 11010,00 грн. з відповідача, то на ці кошти позивач таож не вправі нараховувати інфляційні та 3% річних.

В частині стягнення інфляційних та 3% річних, які позивач нарахував на виплачену відповідачу вартість частини майна ТОВ "Полянецьке" і частину чистого прибутку, позов також не підлягає до задоволення. При цьому суд виходить з такого:

Кошти в сумі 473276,14 грн. як попередньо виплачена відповідачу частина майна товариства та 209190,00 грн. як попередньо виплачена відповідачу частина чистого прибутку, позивач просить стягнути з відповідача як безпідставно отримане майно на підставі ст. 1212 ЦК України.

Ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до роз'яснення пп. 5.2 п. 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" ----- обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, ст. 625 ЦК України не може бути застосована, якщо основний борг стягується з боржника на підставі ст. 1212 ЦК України, як безпідставно отримане майно.

В ході розгляду справи відповідачем було заявлено клопотання про припинення провадження у справі з мотивів, що якщо спір між сторонами вирішується в той час, коли відповідача вже виключено зі складу учасників товариства, тому цей спір не є господарським і його належить розглядати за правилами не господарського, а загального судочинства.

Пункт 1.7. постанови Пленуму ВГСУ № 4 від 25.02.2016 року, на яку посилається представник відповідача для припинення провадження у справі, не містить у переліку такої категорії спорів, який виник між сторонами і розглядається у даній справі.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками, у т.ч. учасником, який вибув.

Згідно положень ст. 167 Господарського Кодексу України, під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відносини між сторонами є корпоративними, оскільки виникли щодо прав ОСОБА_2 на отримання вартості частки і отриманого товариством доходу в результаті його виключення із ТОВ "Полянецьке". Це питання є складовою частиною корпоративних прав учасника товариства.

Ст. 12 ГПК України дозволяє бути учасником господарського процесу навіть учаснику, що вибув із товариства.

Між сторонами вже вирішено ряд спорів, як корпоративних і які розглядалися вже після того, як ОСОБА_2 було виключено із ТОВ "Полянецьке" (справи № 925/794/13, 925/1184/15). Чому саме справа № 925/486/16 не повинна розглядатися як корпоративний спір, суду з боку позивача не доведено.

На підставі викладеного, до примусового стягнення (повернення) з відповідача на користь позивача належить лише 473 276,14 грн. вартості частини майна в статутному капіталі та 209 190,00 грн. частини чистого прибутку на підставі ст. 1212 ЦК України.

В решті вимог у позові слід відмовити повністю.

На підставі ст. 49 ГПК України, пропорційно задоволеним позовним вимогам з відповідача на користь позивача слід стягнути 10 236,99 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" (ідентифікаційний код 02140917, Черкаська область, Уманський район, с. Полянецьке, вул. Радянська, 7) -- 473 276,14 грн. вартості частини майна в статутному капіталі, 209 190,00 грн. частини чистого прибутку та 10 236,99 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

3. В решті вимог у позові відмовити повністю.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів

Повне рішення складено 01 серпня 2016 року (понеділок)

Суддя Н.М. Спаських