Постанова № 59377779, 27.07.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2016 р. Справа № 524/1714/16-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06.06.2016р. по справі № 524/1714/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м.Кременчука

про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових сум при звільненні,

ВСТАНОВИЛА

У березні 2016 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області суду з позовом до виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука (далі по тексту - виконком Автозаводської районної ради м. Кременчука, відповідач), в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог, прийнятих судом, просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні в період з 19.02.2013 року по 29.02.2016 року (день проведення остаточного розрахунку) в сумі 134211 грн. 70 коп.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 06.06.2016 року по справі № 524/1714/16-а відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових сум при звільненні.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука від 06.06.2016 року по справі № 524/1714/16-а скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснив, що постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 29.01.2014 року по справі № 524/3421/14-а було зобов'язано виконком Автозаводської районної ради м. Кременчука нарахувати та виплатити позивачеві матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати з урахуванням виплачених сум. На виконання вказаного судового рішення відповідачем було виплачено позивачеві 29.02.2016 року суму в розмірі 1788 грн. 30 коп. Отже, вказаним судовим рішенням було підтверджено факт несвоєчасної виплати позивачеві виконкомом Автозаводської районної ради всіх сум заробітної плати на дату звільнення, в результаті незаконних дій відповідача, остаточну виплату яких проведено лише 29.02.2016 року. З огляду на викладене, з посиланням на ст.ст.116, 117 КЗпП України стверджує, що відповідач зобов'язаний виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, позивач надав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював у виконкомі Автозаводської районної ради на посаді спеціаліста І категорії відділу з благоустрою та екології з 20 червня 2011 року до 19 лютого 2013 року.

У 2011-2012 році позивач отримав матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі посадового окладу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №268 від 09 березня 2006 року.

У 2014 році позивач звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука з позовами до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання нарахувати і виплатити йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2011 - 2012 роки.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 вересня 2014 року по справі № 524/3421/14-а позов ОСОБА_1 було частково задоволено.

Зобов'язано виконавчий комітет Автозаводської районної Ради м. Кременчука нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових потреб за 2012 рік у розмірі середньомісячної заробітної плати з урахуванням виплачених сум.

На виконання даної постанови виконавчий комітет Автозаводської районної Ради м. Кременчука нарахував та виплатив 22 квітня 2015 року ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2012 рік у розмірі 1785,89 грн.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 січня 2015 року по справі № 524/3424/14-а позов ОСОБА_1 було задоволено.

Визнано незаконними дії виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 в 2011 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не в розмірі середньомісячної заробітної плати, як визначено в колективному договорі за 2010-2013 роки, а в розмірі посадового окладу.

Зобов'язано виконавчий комітет Автозаводської районної ради Кременчука нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за 2011 рік матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати, з урахуванням виплаченої в 2011 році суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

На виконання постанови виконавчий комітет Автозаводської районної Ради м. Кременчука нарахував та виплатив 29 лютого 2016 року ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік у розмірі 1788,30 грн.

З посиланням на несвоєчасну виплату позивачеві колишнім роботодавцем - виконавчим комітетом Автозаводської районної ради м. Кременчука матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, що призвело до недоотримання позивачем усіх належних йому сум розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у позивача права на отримання сум матеріальної допомоги у більшому розмірі було встановлено лише з прийняттям судового рішення, що відбулося значно пізніше звільнення ОСОБА_1 з виконкому Автозаводської районної ради, а тому, враховуючи, що при звільненні позивача спору між сторонами у справі щодо належних до виплати сум не було, в даному випадку відсутня вина відповідача як передумова покладення на нього відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1. ст.117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (ч.2 ст.117 КЗпП України).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 27.04.2016 року по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 року по справі № 21-1765а15, яка, у відповідності до ч.1 ст.224-1 КАС України, є обов'язковою для всіх судів України.

У відповідності до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі по тексту - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

За приписами п.3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

У відповідності до п.5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Зі змісту наведених норм вбачається, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.

Як вбачається зі змісту наявних в матеріалах справи Індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1, заробітна плата позивача за останні 2 місяці перед звільненням - грудень 2012 року та січень 2013 року - становить 7387,63 грн. (4394,37 грн. - за грудень 2012 року та 2993,26 грн. - за січень 2013 року), а відтак, середньомісячна заробітна плата складає 3693,82 грн.

Таким чином, середньоденна заробітна плата, з урахуванням кількості робочих днів, визначених згідно з розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 28.11.2011 р. № 1210-р «Про перенесення робочих днів у 2012 році» становить 175,90 грн.

Згідно з пп.3 п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» надано право керівникам органів, зазначеним у п.1 цієї постанови, в межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

Колегія суддів, беручи до уваги, що фонд оплати праці бюджетної установи затверджується на рік, зазначає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується працівникам також один раз на рік.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що та частина матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, яка припадає на кожний місяць року, в якому виплачується допомога, в даному випадку - 2011 року, в порівнянні із середньомісячною заробітною платою позивача, визначеною у відповідності до Порядку № 100, становить 4% ((1788,30 грн./12 міс.=149,025 грн.)/3693,82 грн. = 0,04).

Беручи до уваги неістотність суми матеріальної допомоги, що припадає на один місяць року, відносно розміру заробітку позивача, колегія суддів, враховуючи позицію Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27.04.2016 року по справі № 6-113цс16, колегія суддів вважає за справедливе застосувати принцип співмірності та зменшити за таких обставин розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку.

Колегія суддів зазначає, що оскільки позивач звільнився 19.02.2013 року, а матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань (недоплачена сума заробітної плати) йому виплачена 19.02.2016 року, кількість днів затримки розрахунку при звільненні (кількість робочих днів за період з 19.02.2013 року по 29.02.2016 року), з урахуванням розпоряджень Кабінету Міністрів України від 19.12.2012 року № 1043-р «Про перенесення робочих днів у 2013 році», від 21.11.2013 року № 920-р «Про перенесення робочих днів у 2014 році», від 12.11.2014 року № 1084-р «Про перенесення робочих днів у 2015 році», Указу Президента України від 14.10.2014 р. № 806/2014 «Про день захисника України» становить 760 робочих днів.

Отже, середній заробіток за весь час затримки виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 133684 грн. (175,90 грн. х 760 робочих днів), а відтак, враховуючи принцип справедливості та співмірності, підлягають стягненню кошти в сумі 5347,36 грн. (4% від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку).

З приводу посилань позивача в апеляційній скарзі на те, що постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 03.09.2014 року по справі № 524/3421/14-а було зобов'язано виконком Автозаводської районної ради м. Кременчука нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2012 рік в сумі 1785,89 грн., яка була виплачена 22.04.2015 року, колегія суддів зазначає, що виходячи з періоду, за який позивач просить суд стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - з 19.02.2013 року по 29.02.2016 року, та з нарахованої позивачем суми, яку він просить стягнути в заяві про уточнення позовних вимог - 134211,70 грн., спір, з приводу якого подано даний позов, виник виключно з питань затримки розрахунку при виплаті позивачеві матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік, а тому вищезазначені посилання колегією суддів до уваги не беруться.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня , коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Як вбачається з матеріалів справи, судове рішення про зобов'язання виконкому Автозаводської районної ради м. Кременчука нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2012 рік було ухвалене 03.09.2014 року, вказана допомога була позивачеві виплачена 22.04.2015 року.

Таким чином, перебіг строку звернення до суду за вирішенням спору щодо непроведення відповідачем розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з роботи розпочався з 23.04.2015 року (наступний робочий день після виплати) та сплив через три місяці - 23.07.2015 року.

До суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся 14.03.2016 року, пропустивши при цьому строк, визначений статтею 233 КЗпП України, щодо матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2012 рік.

У відповідності до ст.202 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, є підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Згідно ч.2 ст.205 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може прийняти нову постанову, якою суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Автозаводського районного суду м. Кременчука від 06.06.2016 року по справі № 524/1714/16-а підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст.41, 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст.ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06.06.2016р. по справі № 524/1714/16-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м.Кременчука про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових сум при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області (39623, Полтавська область, м. Кременчук, пров. Л. Толстого, буд.38, код ЄДРПОУ 05384726) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5347 (п'ять тисяч триста сорок сім) грн. 36 коп.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Перцова Т.С.Судді Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. Повний текст постанови виготовлений та підписаний 01.08.2016 р.