Ухвала суду № 59377772, 26.07.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 р.Справа № 816/338/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Ружинської К.О

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2016р. по справі № 816/338/16

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1, звернулась до суду з адміністративним позовом до Комсомольського відділення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 04 лютого 2016 року № Ф-13 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 9270,83 грн.

Протокольною ухвалою в ході судового розгляду Комсомольське відділення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області замінено на належного відповідача, а саме - Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Полтавській області.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 4 ч.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», ч.1 ст. 9, ст. 10, ч.1 ст. 26 Закону України «про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», п. 15 ч.1 розд. ІІ, ч.6 розд. ІV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 26.07.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 № 459441, є платником єдиного податку, що підтверджується свідоцтвом серії А №617870, виданого Комсомольським відділенням КОДПІ /а.с.10-11/.

Крім того, відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_1 є пенсіонером за віком довічно з серпня 2012 року /а.с. 9/.

04 лютого 2016 року позивач отримав вимогу Комсомольського відділення КОДПІ від 04 лютого 2016 року № Ф-13 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 9270,83 грн /а.с. 8/.

Не погодившись із зазначеною вимогою, позивач оскаржив її до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що нарахування сум щодо сплати єдиного внеску є неправомірним, а тому оскаржувана вимога є незаконною і підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платником єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 4 статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, за змістом цієї норми фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати єдиного внеску за себе, за умови, якщо такі особи є пенсіонерами за віком (незалежно від того чи досягли вони загального пенсійного віку чи така пенсія оформлена на пільгових умовах - зі зменшенням віку) та отримують відповідно до закону пенсію.

Згідно із абзацами першим та другим пункту 16 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - №1058-IV) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) застосовуються, зокрема в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах.

Статтею 2 Закону №1788-ХІІ визначено виключний перелік трудових пенсій, які призначаються за цим Законом (за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років). Загальні умови призначення пенсій за віком визначені статтею 12 Закону №1788-ХІІ та частиною першою статті 26 Закону № 058-IV. Таке право виникало у чоловіків після досягнення 60 років та за наявності відповідного стажу.

При цьому, пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону №1788-ХІІ передбачена можливість призначення пенсії за віком на пільгових умовах - із зменшенням віку, зазначеного у статті 12 цього Закону, та за наявності відповідного трудового стажу.

Отже, особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ, не є платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за себе згідно з частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI, так само як і особи, які є пенсіонерами за віком на загальних умовах, оскільки згадана норма не містить будь-яких винятків щодо пенсіонерів за віком.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 20 травня 2014 року.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Також, згідно положень статті 12 Закону №2464 передбачено, що особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до статті 11 цього закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, мають право на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Зазначені особи можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах відповідно до укладеного договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач укладав договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, позивач звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу необґрунтованості посилання відповідача на те, що до позивача не може бути застосовано положення частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI у зв'язку з призначенням пенсії за віком відповідно до абз.4 п.3 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як мати інваліда з дитинства, оскільки така норма не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою пільгового віку чи визначення законодавством додаткових підстав призначення пенсії, а передбачає звільнення від сплати внеску всіх пенсіонерів за віком, без конкретизації умов призначення такої пенсії.

Крім того, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що оскаржувана вимога сформована на підставі статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування" та на підставі інформаційної системи органів доходів і зборів /а.с. 8/.

Частиною 1 статті 25 цього Закону визначено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Так, судом встановлено відсутність у ОСОБА_1 обов'язку з нарахування, обчислення та сплати такого внеску.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 9 вказаного Закону встановлено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Вказана норма кореспондується з нормами пункту 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну від 20 квітня 2015 року № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Жодних відомостей щодо здійснення обчислення внеску та, як наслідок, формування спірної вимогу з перелічених підстав у сукупності з даними з інформаційної системи такого фіскального органу, а також належним чином завірених копій вказаних документів (актів перевірки, звітності позивача, бухгалтерської документації на підтвердження суми виплат (доходу тощо) в ході розгляду справи суду надано не було.

Представниками позивача в ході судового розгляду також зауважено про відсутність факту подання такої звітності ОСОБА_1, оскільки з серпня 2012 року вона звільнена від сплати та відповідно і від обов'язку подавати відповідну звітність, а також зауважено, що станом на момент виходу на пенсію заборгованості зі сплати єдиного внеску у останньої не було, що підтверджується наданими відповідачем витягами з облікової картки платника по ЄСВ за період 2013-2015 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування та є пенсіонерами за віком, не зважаючи на ту обставину, що вийшли на пенсію достроково у зв'язку з наданням їх додаткових соціальних гарантій, можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновки суду першої інстанції.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2016р. по справі № 816/338/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_2Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст ухвали виготовлений 01.08.2016 р.