Рішення № 59373563, 23.06.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 444/2860/15 Головуючий у 1 інстанції: Мікула В.Є.

Провадження № 22-ц/783/2812/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Т. І.

Категорія:46

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Приколоти Т.І.

суддів: Мікуш Ю.Р.,Федоришина А.В.

з участю секретаря Іванової О.О.

з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 25 січня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

в с т а н о в и л а:

15 грудня 2015 року позивач звернувся з позовом до відповідача про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням з підстав, передбачених ст.ст.71,72 ЖК Української РСР. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що відповідач по справі ОСОБА_4 є його дядьком (рідним братом його матері - ОСОБА_6). Відповідач зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_1 на вулиці Садовій у с. Глинсько Жовківського району Львівської області, який належить позивачу на праві власності в порядку спадкування після смерті матері - ОСОБА_6 ОСОБА_4 тривалий час (з 1987 року) не проживає за вказаною адресою. Він виїхав у м. Львів, де працював на ВО «Конвеєр». Вказане підприємство на підставі особистої заяви відповідача поставило його на чергу для забезпечення житлом, а згодом забезпечило його житловою площею у відомчому гуртожитку. Більше відповідач у родинну хату не повертався. Він фактично створив у м.Львові сімю, а потім виїхав у Росію, де фактично проживає на даний час. Вказане підтверджується матеріалами цивільної справи за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_6 1.1., про визнання права власності, котра розглянута Жовківським районним судом Львівської області з ухваленням рішення 12 листопада 2014 року. Просить позов задовольнити.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 25 січня 2016 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_4 таким, що втратив право проживання в будинку №37 на вулиці Садовій у с. Глинсько Жовківського району Львівської області.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_4-ОСОБА_5, посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно зясованих обставинах, які мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. У апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження позову. Вказує, що ОСОБА_7 не звертався до ОСОБА_4 з будь-якими вимогами з приводу зняття з реєстрації.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача та його представника, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до вимог ст.ст. 3, 4 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

На підставі ст.ст.10, 58, 59, 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення цим вимогам не відповідає.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Встановлено, що сторони зареєстровані ІНФОРМАЦІЯ_1 на вулиці Садовій у с.Глинсько Жовківського району Львівської області.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 листопада 2015 року позивач є власником спірного будинку.

Задовольняючи позов, суд виходив з наступного.

З копії рішення Жовківського районного суду Львівської від 11 листопада 2014 року, вбачається, що судом відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Глинської сільської ради, третіх осіб: Жовківської державної нотаріальної контори, Червоноградського міжміського бюро технічної інвентаризації про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на спадкове майно, вселення, визнання частково незаконним та скасування рішення виконкому Воля-Висоцької сільської ради від 8 грудня 1988 року №42, визнання частково незаконним та скасування рішення виконкому Нестеровської районної ради від 28 грудня 1988 року № 382, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право особистої власності на будівлі від 31 серпня 1989 року, виданого ОСОБА_8 Відмовлено у задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_9 до ОСОБА_2, Глинської сільської ради, з участю третіх осіб: Жовківської державної нотаріальної контори, Червоноградського міжміського бюро технічної інвентаризації про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на 1/6 будинковолодіння за адресою: Львівська область, Жовківський район , с.Глинсько, вул.Садова 37, визнання частково незаконним та скасування рішення виконкому Воля-Висоцької сільської ради від 8 грудня 1988 року № 42, визнання частково незаконним та скасування рішення виконкому Нестеровської районної ради від 28 грудня 1988 року №382, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право особистої власності на будівлі від 31 серпня 1989 року, виданого ОСОБА_8 Задоволенозустрічний позов ОСОБА_2 та визнано ОСОБА_4 таким, що втратив право проживання у спірному будинку.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області від 20 квітня 2015 року вказане вище рішення Жовківського районного суду Львівської області від 12 листопада 2014 року в частині задоволення позову ОСОБА_6 (правонаступником якої є ОСОБА_2Р.) про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право проживання у спірному будинку,-скасовано, а провадження в справі в цій частині закрито. Ухвала набрала законної сили 20 квітня 2015 року.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 71 ЖК УРСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сімї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. У відповідності до ст. 72 цього Кодексу визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. За правилами ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення про позбавлення права користування житловим приміщенням. Відтак, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, має наслідок зняття її з реєстрації.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суд першої інстанції правильно вказав, що, виходячи із змісту ст.ст. 71,72 ЖК УРСР, відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України та розяснень, викладених у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» з наступними змінами, при вирішення спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно зясовувати причини відсутності особи у жилому приміщенні понад встановлені строки.

Визнання особи такою, що втратила право користування житлом є підставним лише при відсутності такої особи понад встановлені законом строки без поважних причин.

Висновок суду першої інстанції, що відповідач не проживає за місцем реєстрації понад 1 рік не стверджений жодним належним та обєктивним доказом.

Суд прийшов до висновку про підставність позовних вимог з врахуванням обставин, які виключають одна одну: відсутність відповідача за зареєстрованим місцем проживання понад один рік без поважних причин і разом з тим вказує, що він (відповідач) добровільно залишив спірне житло і переїхав жити в інше місце.

З такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до ст.150 ЖК Української РСР, ст.383 ЦК України громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей та мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Згідно зі ст.156 ЖК України, члени сімї власника квартири, які проживають разом з ним у квартирі, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Стаття 405 ЦК України передбачає, що члени сімї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сімї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сімї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Суд не зясував чи є відповідач членом сімї власника житла і яка правова норма підлягає застосуванню.

Відповідно до ст.9 ЖК Української РСР ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Суд посилався на принципи про непорушність права власності.

Суд першої інстанції не зясував з яких правових підстав позивач просив задовольнити позов. У апеляційному суді позивач підтвердив, що він звернувся з позов про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом з підстав, передбачених ст.ст.71,72 ЖК Української РСР. Разом з тим на обґрунтування своїх позовних вимог позивач не надав жодних доказів, зокрема, що він не проживає у спірному будинку понад встановлений законом термін без поважних причин.

Не заперечуючи висновку суду про те, що позивач, як власник житла, має право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд; колегія суддів не може погодитися з тим, що позов про визнання відповідача таким, що втратив право на проживання у спірній квартирі за вказаних обставин підлягає до задоволення.

У пункті 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що члени сімї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону. Таким законом не може бути ЖК Української РСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України. Тому стосовно права членів сімї власника житлового приміщення на користування ним застосовуються положення ст. 405 ЦК України. Відсутність члена сімї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сімї права користування житлом, і у цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК Української РСР застосуванню не підлягають.

При вирішенні спору необхідно враховувати й загальні засади цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності й розумності, зважаючи на права та інтереси обох сторін у справі, враховувати заборону обмеження прав одних осіб за рахунок інших.

Виходячи з наведеного, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для визнання відповідача таким, що втратив право на проживання у спірній квартирі відповідно до ст.ст.71,72 ЖК Української РСР відсутні. Про захист права власності від порушень з інших підстав позивач не звертався, доказів про це не надавав.

Виходячи з аналізу наявних у справі доказів щодо їх достовірності, допустимості кожного окремо, а також достатності і взаємного звязку доказів у їх сукупності; колегія суддів приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає.

Відтак, оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, що полягає у неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин.

Колегія суддів приходить до висновку, що в позові ОСОБА_2 належить відмовити, що не позбавляє його можливості захистити свої права власника у разі їх порушення.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, ст.ст. 309, 313, ч.2 ст.314, ст.316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - ОСОБА_5, - задовольнити.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 25 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування будинком № 37 на вулиці Садовій у с.Глинсько Жовківського району Львівської області.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: