Ухвала суду № 59368062, 28.07.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №588/152/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Щербаченко М.В.Номер провадження 22-ц/788/1062/16 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 55

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Левченко Т. А. , Собини О. І.

за участю секретаря - Пархоменко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 29 квітня 2016 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державного навчального закладу «Охтирський центр професійно-технічної освіти» про стягнення вихідної допомоги, заробітної плати, середнього заробітку та зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 29 квітня 2016 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3.

Стягнуто з Державного навчального закладу «Охтирський центр професійно-технічної освіти» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 3466 грн. 10 коп. за період з 19 січня 2016 року по 17 лютого 2016 року включно з утриманням з цієї суми податку та інших обов'язкових платежів при виплаті.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Вказане рішення суду позивач ОСОБА_3 оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, а справу повернути на розгляд до суду першої інстанції, але в іншому складі суду.

В доводах апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив йому у витребуванні письмових доказів, на підставі яких відповідач не доплачував заробітну плату, в тому числі, і за завідування навчальною слюсарною майстернею, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення на його користь не в повній мірі виплаченої заробітної плати.

Крім того, позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку, а саме: до 18 лютого 2016 року, вважаючи, що таке стягнення має бути проведено до дня постановлення судом першої інстанції оскаржуваного рішення. Також позивач вважає, що суд в оскаржуваному рішенні безпідставно вказав про відрахування із стягнутої суми середнього заробітку податків та інших обов'язкових платежів, вважаючи це помилковим, та не зобов'язав відповідача виплатити йому середній заробіток після ухвалення судового рішення і по день фактичного розрахунку стосовно виплати належних йому грошових коштів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти» Сокрути Ю.Б. про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 з 01 вересня 1987 року до 18 січня 2016 року працював у відповідача на різних посадах, в тому числі, з 03 листопада 2008 року по 18 січня 2016 року - на посаді майстра виробничого навчання (т.1, а.с.101-104, 180-182). Наказом директора державного навчального закладу «Охтирський центр професійно-технічної освіти» від 18 січня 2016 року ОСОБА_3 було звільнено з посади майстра виробничого навчання відокремленого навчального підрозділу державного навчального закладу «Охтирський центр професійної технічної освіти» м. Тростянець у зв'язку із скороченням штатної одиниці з 18 січня 2016 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Вказаним наказом також доручено бухгалтерії закладу провести кінцевий розрахунок з позивачем з виплатою вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України, грошової компенсації за 16 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 01 вересня 2015 року по 18 січня 2016 року (т.1, а.с.3).

Відповідно до розрахункового листа майстра виробничого навчання ОСОБА_3 за січень 2016 року йому було нараховано 7035,79 грн. належних при звільненні сум, у тому числі: 1066,32 грн. посадового окладу за відповідну кількість фактично відпрацьованих днів у січні 2016 року, 319,90 грн. надбавки за вислугу, 159,95 грн. - за престижність праці, 2023,52 грн. компенсації за невикористану відпустку, 3466,10 грн. вихідної допомоги. За даними розрахункового листа та витягу з відомості про нарахування заробітної плати за січень 2016 року по ДНЗ «Охтирський центр ПТО» м. Тростянець належна до виплати позивачу сума, після утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, склала 5593,45 грн. (т.1, а.с.66, 69).

Однак, відповідач визнав, що у день звільнення позивача йому не були виплачені належні виплати в сумі 5593,45 грн. Указана сума разом із сумами заробітної плати іншим працівникам була перерахована позивачу після отримання фінансування з місцевого бюджету17 лютого 2016 року і була зарахована на рахунок позивача 18 лютого 2016 року, що ним було визнано у судовому засіданні (т.1, а.с.65, 67).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, в тому числі по виплаті вихідної допомоги, доплати за завідування навчальною слюсарною майстернею, збільшення посадового окладу у зв'язку з більшим тарифним коефіцієнтом внаслідок підвищення мінімальної заробітної плати, суд першої інстанції послався на недоведеність вказаної вимоги.

Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який складається із затримки у виплаті: посадового окладу за відповідну кількість фактично відпрацьованих днів (1066,32 грн.), надбавки за вислугу (319,90 грн.), - за престижність (159,95 грн.), компенсації за невикористану відпустку (2023,52 грн.) та вихідної допомоги (3466,10 грн.), суд першої інстанції, встановивши, що позивачу в день звільнення не були виплачені вказані належні до виплати суми, а були виплачені лише 18 лютого 2016 року, тому стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 січня 2016 року по 17 лютого 2016 року, тобто по день фактичного розрахунку, в сумі 3466 грн. 10 коп. (т.1, а.с.68), вказавши, що з вказаної суми підлягають утриманню податки та інші обов'язкові платежі.

Щодо стягнення вказаних сум, не виплачених при звільненні, та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19 січня 2016 року по 17 лютого 2016 року, то вони сторонами не оскаржуються.

В той же час, суд відмовив у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня фактичного розрахунку по день ухвалення судового рішення, а також з дня наступного за днем ухвалення судового рішення по день фактичного розрахунку по іншим складовим заборгованості по зарплаті, таким, як заборгованість по доплаті за завідування навчальною слюсарною майстернею та стосовно збільшеного розміру посадового окладу, пославшись на те, що всі належні позивачу до виплати суми на час розгляду даної справи вже були виплачені відповідачем, а наявність іншої заборгованості позивачем не доведена.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Вимогами ст.44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, визначених, зокрема, п.1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Виходячи з вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як визначено ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пленум Верховного Суду України у п.п.20, 21 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 роз'яснив, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Зокрема, відповідно до пункту 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Як вбачається з матеріалів справи, в день звільнення ОСОБА_3, тобто 18 січня 2016 року, йому були нараховані, але не виплачені належні від закладу суми розрахунку при звільненні, а саме: заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога (т.1, а.с.69).

Стягнувши з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 3466 грн. 10 коп., місцевий суд вірно врахував, що відповідач здійснив фактичний розрахунок з позивачем 18 лютого 2016 року, тому сума середнього заробітку правильно визначена судом саме за цей період, тобто до дня фактичного розрахунку, а саме: з 19 січня 2016 року по 17 лютого 2016 року.

При цьому, не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги про необхідність стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до дня постановлення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, а також після його постановлення і до дня проведення фактичного розрахунку по іншим складовим заборгованості по зарплаті, оскільки вони є помилковими, так як порушення прав позивача щодо виплати належних йому при звільненні сум було припинено з боку відповідача 18 лютого 2016 року, тобто у день виплати вказаних сум, що виключає можливість притягнення відповідача до відповідальності за інший пізніший період. До того ж, вимога позивача про виплату йому середнього заробітку за період після ухвалення судового рішення у зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався з ним по доплаті за завідування навчальною слюсарною майстернею та внаслідок не підвищення посадового окладу також не підлягає задоволенню, оскільки позивач не довів належними і допустимими доказами наявність підстав для стягнення вказаних складових заробітної плати, а ті обставини, на які він посилався, не свідчать про порушення його прав в цьому.

Зокрема, позивач не вказав, за який період та яку суму заборгованості по заробітній платі, на його думку, йому не виплатив відповідач. Разом з тим, матеріалами справи доведено, що позивачу нараховувалась та виплачувалась заробітна плата з урахуванням, в тому числі, і посадового окладу (тарифної ставки) на основі Єдиної тарифної сітки з урахуванням коефіцієнту підвищення окладу відповідно до установленого за результатами атестації у березні 2013 року 10 тарифного розряду, надбавки за вислугу років та за престижність праці (т.1, а.с.122-127, 128-131, 195, 196-198, 205-210, 214-225).

Що стосується посилання позивача на не проведення йому доплати за завідування навчальною слюсарною майстернею, то вказані обставини не заслуговують на увагу. Зокрема, з наданих відповідачем належних і допустимих доказів вбачається, що за позивачем ОСОБА_3 за період з 2013 по 2016 року не була закріплена навчальна лабораторія «Трактори», тому доплата, як за завідування цією лабораторією, йому не встановлювалась (т.1, а.с.243, 244, 245, 246, 247, т.2, а.с.48), чого позивачем не спростовано.

Також за позивачем не закріплялось завідування і навчальним кабінетом, що б могло бути підставою для додаткової оплати, а обставини того, що він був матеріально-відповідальною особою у навчальній слюсарній майстерні у відповідача (т.2, а.с.47, 68-69, 70-71, 72), яка не відноситься ні до навчального кабінету, ні до навчальної лабораторії, на думку колегії суддів, свідчать про відсутність підстав для задоволення його вимоги про стягнення відповідної доплати.

Крім того, помилковими є доводи позивача про відсутність підстав для оподаткування стягнутої судом суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, оскільки вказані виплати належать до оплати праці і підлягають оподаткуванню. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано визначив зазначену до стягнення суму без утримання податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначив в резолютивній частині рішення з посиланням на те, що вони підлягають утриманню при виплаті.

Що стосується вимог позивача, викладених в апеляційній скарзі на оскаржуване рішення суду, стосовно визнання незаконними та протиправними дій відповідача у відмові надати йому документи, про внесення змін до його трудової книжки стосовно встановлення тарифного розряду, про стягнення компенсації у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунку, про стягнення інших сум, то вони, на думку колегії суддів, не можуть бути предметом перегляду в апеляційній інстанції, оскільки не заявлялись позивачем в суді першої інстанції і стосовно них рішення не приймалось.

Щодо звернень до правоохоронних органів з приводу порушення відповідачем його трудових прав та стосовно розгляду його позову судом першої інстанції, про що йдеться в апеляційній скарзі, то вказані вимоги не є предметом апеляційного перегляду оскаржуваного рішення і підстави для цього відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують і не містять посилань та такі порушення норм законодавства, що б могло бути підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду.

Крім того, приймаючи до уваги обставини того, що позивач оскаржив і ухвалу суду першої інстанції від 13 квітня 2016 року, якою йому відмовлено у задоволенні клопотання про витребування ряду документів і яка не підлягає окремому оскарженню, з приводу чого місцевий суд постановив ухвалу від 28 квітня 2016 року (т.2, а.с.14), тому колегія суддів, даючи оцінку вказаній апеляційній скарзі на ухвалу суду, як запереченню, яке включається до апеляційної скарги на рішення суду, вважає, що вказане заперечення не є підставою для зміни чи скасування законного і обґрунтованого рішення місцевого суду від 29 квітня 2016 року, оскільки клопотання позивача про витребування документів не впливає на правильність висновків суду.

Відповідно до вимог ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1; 308; 314 ч.1 п.1; 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 29 квітня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -