Рішення № 59360828, 01.08.2016, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/2453/16-ц

Провадження № 2/361/1777/16

01.08.2016

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

/заочне/

01 серпня 2016 року Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Селезньової Т.В.,

при секретарі - Коваль А.В.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

встановив:

Позивач просить визнати відповідачку такою, що втратила право користування (проживання) квартирою АДРЕСА_1, з тих підстав, що відповідачка зареєстрована в квартирі на постійне місце поживання з 2005року як дочка, але в квартирі не проживала з 2010року, коли вийшла заміж і поїхала жити до чоловіка в м. Горлівку Донецької області, де проживала весь час з чоловіком і дитиною, в червні 2014 року на його запрошення відповідачка з її неповнолітнім сином, а потім і її чоловік, приїхала до нього тимчасово пожити у зв'язку з проведенням антитерористичної операції в Донецькій області до її закінчення, прожила в квартирі близько місяця, в липні 2014 року прийшла з чоловіком у стані сп,ягніння, на що він зробив зауваження, з приводу чого виник конфлікт, і відповідачка, її чоловік і дитина на таксі з квартири виїхали разом з речами, які привезли з собою, хоча він не виганяв відповідачку і навпаки просив залишитись хоча б до ранку, щоб вранці обговорити виниклу ситуацію. Після того відповідачка в квартиру не поверталась, її речей у квартирі нема, вона протягом всього цього часу не приймає участь в утриманні квартири, не оплачує комунальні послуги; декілька разів були дзвінки з погрозами від її чоловіка. Наявність за даною адресою реєстрації відповідачки є для нього перешкодою у здійснення права власності квартирою, яку він має намір продати і купити собі житло у місті Бровари, менше і ближче до лікарні, оскільки він є людиною похилого віку, хворою.

Відповідачка позов не визнала, заперечуючи проти позову, надала суд письмові пояснення, в яких пояснила, що з вересня 2009 року, вийшовши заміж, виїхала проживати до чоловіка у Донецьку область, за місцем його реєстрації по АДРЕСА_2, де проживала разом з чоловіком і народженим ІНФОРМАЦІЯ_4 сином ОСОБА_3 постійно; пояснила, що вона кожного року а інколи двічі на рік разом зі своєю сім'єю приїжджала до батька, провідувати його та допомагати по господарству, при приїздах допомагала у квартирі, прибирала, готувала їжу, допомагала у побуті; 23.06.2014р. вона з сином приїхали у квартиру до батька у зв'язку з розпочатою АТО, вона з сином, що захворів на запалення легенів, перебували у лікарні в м. Бровари, , батько їх відвідував, тобто між ними були нормальні сімейні стосунки; 12.07.2014р. приїхав чоловік, в квартирі проживали разом близько місяця, під час спільного проживання стосунки з батьком зіпсувались, батько у стані сп'яніння дорікав її, що нічого не робить, казав, що не залишить їй свою квартиру, а 27.07.23014р., коли вона з чоловіком і дитиною повернулись з прогулянки, батько розпочав сварку, і вигнав вночі з квартири, після чого вони переїхали жити в Одесу, де чоловік і син були поставлені на облік як тимчасово переміщені особи. В квартирі знаходяться її речі, подаровані матір,ю (пральна машина, мікрохвильова піч, диван, телевізор, ковдра, занавіска, посуд); тому вважає, що не втратила право на проживання в квартирі батька, а в квартирі не може проживати по причині того, що позивач умисно здійснює перешкоди. Просила у позові відмовити з тих підстав, що на даний час їй ніде жити, вона не може повернутись жити у Донецьку область через АТО, а син не має реєстрації постійного місця проживання в Україні, і вона має намір зареєструвати сина за адресою вказаної квартири. На даний час проживає в Одесі з членами своєї сім,ї (чоловік та дитина). У вересні та жовтні 2015р. вона мала намір відвідати батька, але батько був категорично проти того, щоб бачитись з нею, і їй довелось зняти номер в готелі; в травні 2016р. від матері вона дізналась про тяжку хворобу батька, намагалась його відвідати в реанімації, але зі слів лікаря їй відомо, що батько не захотів її бачити, тому вона лише купила для нього ліки. Відповідачка вважає позивача неадекватним, таким, що виявляє ознаки психічно хворої людини і тому вона має намір визнати батька недієздатним та бажає бути його опікуном.

З наданих доказів і з показань сторін встановлено:

Квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 23.05.2005р.

Позивач зареєстрований в даній квартирі з 20.07.2005р.

Відповідачка, 1990року народження, є дочкою позивача.

Відповідачка, згідно даним паспорту і довідці ВАДР, зареєстрована на проживання в даній квартирі з 20.07.2005р.

Згідно довідкам виконкому Красилівської сільради від 29.02.2016р. №398 та від 20.04.2016р. №647 за вказаною адресою зареєстрований і проживає позивач, власник, та зареєстрована дочка ОСОБА_2, яка не проживає - згідно акту обстеження депутата.

Згідно акту обстеження житлових умов від 20.10.2014р., складеного депутатом ОСОБА_4, у присутності сусідів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які підписали даний акт, - у даній квартирі проживає позивач ОСОБА_1 (голова домогосподарства) з 2005року, його дочка ОСОБА_2, 1990р.н., зареєстрована з 2005року, фактично не проживає з 2010року.

Згідно акту обстеження від 12.03.2015р., складеного депутатом ОСОБА_4, у присутності сусіда ОСОБА_7, який підписав даний акт, - у даній квартирі прописані дві особи ОСОБА_1 і дочка ОСОБА_2, з квітня місяця у квартирі проживає тільки власник ОСОБА_1

Згідно акту обстеження житлових умов від 5.08.2015р., складеного депутатом ОСОБА_4, у присутності сусідів ОСОБА_7 і ОСОБА_5, які підписали даний акт, - у даній квартирі прописані дві особи ОСОБА_1 і ОСОБА_2, з квітня місяця у квартирі проживає тільки власник ОСОБА_1

Згідно акту обстеження житлових умов від 25.02.2016р., складеного депутатом ОСОБА_4, у присутності сусіда ОСОБА_7, який підписав даний акт, - у даній квартирі прописані дві особи ОСОБА_1 і ОСОБА_2, з 2014року власник квартири ОСОБА_1 проживає один.

Згідно довідці КП «Красилівське», комунальні послуги оплачує позивач, до 1.04.2016р. нарахування комунальних платежів здійснювалось на двох осіб.

Згідно виписок з історій хвороби, ОСОБА_1, знаходився на стаціонарному лікуванні з 20.01.по 3.02.2016р., з 25.11.15р. по 9.12.2015р.

Свідок ОСОБА_8, давній і близький друг позивача з 1975р., суду пояснив, що буває в гостях у позивача часто, декілька разів на місяць, протягом останніх не менше п'яти років дочка не жила у квартирі позивача, хоча була зареєстрована в ній; дочка (відповідачка) після закінчення навчання вийшла заміж і з тих пір проживала в м. Горлівка разом з чоловіком і дитиною, з тих пір він не бачив відповідачку, хоча дуже часто спілкується з позивачем і часто буває у нього; свідок не виключає можливість, що дочка іноді приїжджала, але лише в гості, але в квартирі вона не жила і батькові не допомагала; її речей та дитячих речей у квартирі нема; він знає, що дочка приїжджала до батька в 2014році, була на ювілеї позивача - у лютому 2014р. - у гостях у нього, потім поїхала додому , а потім приїхала влітку 2014року у зв'язку з АТО, коли сам позивач її позвав. Свідку відомо, що влітку 2014р. між позивачем і відповідачкою та її чоловіком через їх погану поведінку (прийшли напідпитку) мав місце конфлікт, позивач зробив зауваження, а чоловік відповідачки став погрожувати вибухом. Після того відповідачка з чоловіком і сином виїхали від позивача, більше в квартиру не повертались, але було декілька телефонних дзвінків з погрозами; зокрема, у його присутності позивач розмовляв з дочкою по телефону, при цьому позивач дочці казав, навіщо погрожуєш замість того, щоб покаятись і помиритись з батьком; позивач був дуже схвильований з приводу такої поведінки доки і ставлення до нього, ніяких погрозливих висловів з боку позивача у його присутності на адресу дочки не було; він її не виганяв, а навпаки просив вибачитись перед ним за образи і помиритись. Відповідачка ніколи не проживала постійно в квартирі позивача, і свідку не відомі такі випадки, щоб відповідачка намагалась вселитись, а відповідач її не пустив; на даний час позивач хворіє, потребує допомоги , але не отримує ніякої допомоги від дочки.

Свідок ОСОБА_7, сусід, що проживає у сусідньому будинку і близько знає позивача з 2010року, пояснив, що дочка позивача ніколи у цей період у квартирі не проживала, він відповідачку бачив єдиний раз в 2014році, на вулиці, розмовляли про те, як їй живеться у Донецькій області, чи має вона там роботу. Тоді ж, в 2014році позивач ображався на дочку, казав, що вона агресивно веде себе, погрожує; свідок може стверджувати, що принаймні з осені 2014року відповідачка не живе в квартирі точно. Свідок підтвердив факт підписання ним актів обстеження житлових умов позивача, в яких, підписуючи акти, він підтвердив факт не проживання відповідачки у квартирі позивача, що позивач проживає один, і в підписаних ним актах період, з якого відповідачка не проживає, зазначено більш точно, ніж це він пам'ятає зараз.

На спростування позовних вимог відповідачкою подані такі докази:

Дві квитанції на суму 295 грн. та 585грн. про оплату ліків від 20.05.2016р.;

посадочний документ на потяг з Одеси до Києва від 18.09.2015р.;

Свідоцтво про шлюб, укладений з ОСОБА_9 12.09.2009р., шлюб зареєстровано у м.Горлівці Донецької області;

Свідоцтво про народження сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, народився у місті Горлівка, народження зареєстровано в м. Горлівка;

Довідка від 16.10.2014р. про взяття на облік тимчасово переміщеної особи ОСОБА_9, і разом з ним неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4, місце постійного проживання АДРЕСА_2; особа взята на облік у м. Одеса, контактна адреса АДРЕСА_3;

Довідка з місця роботи відповідачки - видана 1.07.2016р. ТОВ «Бі ел джі мікрофінанс», згідно даної довідки - ОСОБА_2 працює в ТОВ «Бі ел джі мікрофінанс» за адресою м. Київ, вул. Жилянська, 101, офіс 601, на посаді менеджер з надання кредитів, з 23.09.2015р.

Рішенням Броварського міскрайонного суду від 25.02.2015р. відмовлено у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням (даною квартирою), і як видно зі змісту рішення, відмовляючи у позові, суд виходив з того, що згідно ст.405 ЦК такою, що втратила право користування квартирою, може бути визнана особа, яка не проживає у жилому приміщенні понад один рік, а в судовому засіданні було встановлено, що в 2014році відповідачка приїжджала в дану квартиру до батька і проживала разом з своїм неповнолітнім сином та чоловіком в квартирі близько двох місяців, що в квартирі є майно, назване нею як подароване матір,ю, і що під час перебування в спірній квартирі вона з дитиною, хворою на запалення легенів, лежала в Броварській лікарні три тижні.

Згідно ч.1 ст.156 ЖК України - члени сім'ї власника жилого будинку (квартири),які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно ст..405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно ст. 391 ЦКУ власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним свого права власності.

З наданих доказів встановлено, що відповідачка в квартирі тривалий час постійно не проживала, проживаючи разом з чоловіком і дитиною за місцем реєстрації і постійного проживання її чоловіка в м. Горлівка Донецької області (з 2010 і до 2014р.) . Дану обставину не заперечує і сама відповідачка.

Також встановлено, що з літа 2014року відповідачка деякий час проживала в даній квартирі, пізніше з нею в квартирі проживав її чоловік і син, і позивач такому проживанню дочки і її сім,ї у квартирі не перешкоджав. Дану обставину відповідачка також не заперечує. Тобто ніяких перешкод з боку позивача для вселення позивачки в квартиру і для її проживання в квартирі не було.

Також встановлено, що влітку 2014 року мав місце конфлікт між сторонами, після якого відповідачка залишила квартиру і після того в ній не проживала, вибула з квартири і до неї не поверталась.

При листуванні відповідачка зазначає адресу для листування і адресу відправлень поштової кореспонденції суду - АДРЕСА_4. Саме за даною адресою відповідачка отримує судову кореспонденцію, про що свідчать розписки від неї за час розгляду даної справи.

Відповідачка не довела факту проживання в даній квартирі протягом 2015 та 2016 років, принаймні не довела того, що вона проживала квартирі позивача протягом останнього року до дня звернення позивача з даним позовом до суду, тобто що вона жила у квартирі після березня 2015року. (позов подано 27.04.2016р.) .

Відповідачка не довела наявності поважних причин, з яких вона залишила квартиру в другій половині 2014 року. Сам факт одиничного конфлікту між сторонами (при відсутності протиправних дій з боку позивача) не є підставою для визнання поважною причини, через яку відповідачка залишила квартиру і виїхала з неї і в ній не проживає понад один рік.

З показань свідків встановлено, що перешкод з боку позивача щодо проживання відповідачки в квартирі не було. Відповідачка не спростувала даних обставин і не довела наявності таких перешкод з боку позивача.

Про факт не проживання відповідачки в квартирі з осені 2014 року свідчить також довідка про взяття на облік тимчасово переміщеної із зони АТО особи - чоловіка і дитини відповідачки, які взяті на облік як тимчасового переміщені із зони АТО особи в жовтні 2014р. у місті Одеса. Даний факт не оспорює і сама відповідачка у письмових поясненнях, пояснюючи, що проживає з чоловіком і дитиною в місті Одесі.

З наданої відповідачкою довідки з її місця роботи видно, що відповідачка була працевлаштована в м. Києві. Тому не проживання відповідачки у спірній квартирі з кінця 2014 року і до даного часу не було пов'язане з виїздом на роботу до іншого регіону, при цьому суд враховує близькість розташування квартири (м. Бровари) і зазначеного у довідці місця роботи (Київ).

Посилання відповідачки на те, що причиною не проживання в квартирі є неадекватна поведінка позивача, нічим не доведено нею.

Той факт, що відповідачка в вересні 2015р. приїжджала в м. Київ із Одеси, не є доказом поважності відсутності у жилому приміщенні, і не є доказом дійового наміру вселитись в квартиру, а також доказом перешкод з боку позивача. При цьому суд враховує, що при умові наявності у відповідачки наміру і бажання вселитись в квартиру та проживати в ній станом на той час (осінь 2015р.), а також при наявності перешкод для цього з боку позивача , відповідачка мала час і можливість звернутись до суду за захистом своїх житлових прав.

Той факт, в травні 2016р. вона приїжджала провідати батька у лікарні і витрачалась на ліки, не є доказом поважності причини відсутності відповідачки в жилому приміщенні. Посилання відповідачки на те, що зі слів працівника сільради їй відомо, що батько був проти її повернення в квартиру, відповідачкою не доведено.

Відповідачка як на підставу для відмови у позові посилається на те, що вона не може повернутись в Донецьку область, де проживала раніше, у зв'язку з АТО. Разом з тим, проведення АТО може розглядатись як поважна причина для не проживання саме в зоні проведення АТО , але не підтверджує наявність поважної причини не проживання відповідачки в м. Бровари -у квартирі позивача. Тому дана обставина не є поважною причиною для збереження за відповідачкою даного жилого приміщення (в м. Бровари) протягом строку, що перевищує один рік. Сам факт наявності поважної причини, через яку відповідачка не може на даний час проживати за останнім тривалим місцем проживання її чоловіка і дитини (де вона проживала раніше) не є достатньою підставою для збереження за відповідачкою права на проживання в квартирі позивача, оскільки законом, що регулює дані правовідносини - така обставина у якості підстави для збереження права на житло не передбачена. Крім того дана обставина (АТО) не доводить наявності поважної причини відсутності відповідачки у квартирі позивача протягом 2015 року і до даного часу. Навпаки, як встановлено у судовому засіданні, позивач не перешкоджав відповідачці ( і її сім,ї) у поверненні для проживання в свою квартиру влітку 2014року.

Посилання відповідачки на те, що причиною не проживання в квартирі є перешкоди з боку батька, також нічим не доведені нею. При цьому суд враховує, що відповідачка протягом тривалого часу- з кінця 2014року не пред'являла відповідних вимог до позивача, не вчиняла будь-яких юридично значимих дій з приводу повернення до житла, наміру вселитись у нього.

Той факт, що неповнолітня дитина відповідачки не має місця реєстрації в Україні, і що відповідачка має намір зареєструвати сина у вказаній квартирі - не є підставою для збереження за відповідачкою права користування спірним жилим приміщенням.

Сам той факт, що відповідачка є дочкою позивача (на що вона посилається ), не є підставою для збереження за нею права на проживання в квартирі, належній позивачу, понад визначений законом строк можливої відсутності, протягом якого таке право зберігається.

Наявність судового рішення від 25.02.2015р., наведеного вище, яким у позові з такими самими позовними вимогами було позивачу відмовлено, у даному випадку не є підставою для закриття провадження у справі або підставою для відмови у позові у даній цивільній справі, оскільки даним рішенням були встановлені факти і обставини, що існували станом на день ухвалення рішення, тобто на лютий 2015р., і саме таким правовідносинам суд дав оцінку у своєму рішенні. Суд відмовив у позові про визнання відповідачки такою, що втратила право користування квартирою позивача, виходячи лише з тих підстав, що станом на день прийняття рішення не пройшло строку понад один рік з того часу, як відповідачка вибула з квартири, і протягом якого за вибулим мешканцем ще зберігається жиле приміщення. Натомість, позов, що є предметом розгляду в даній цивільній справі заявлено з інших підстав - в тому числі і тих, що виникли і існують станом на день звернення до суду з даним позовом - 27.04.2016р. , а на дату звернення до суду з даним позовом, - як встановлено у наведеному вище судовому рішенні, і як встановлено при розгляді даної цивільної справи - відповідачка в квартирі відсутня вже значно більше року. Розглядаючи даний позов, суд враховує підстави, через які суд відмовив позивачу у позові при його першому зверненні, і виходить з того, що після ухвалення судового рішення відповідачка продовжила тривалий час не проживати і бути відсутньою у раніше займаному нею жилому приміщенні, і при розгляді даного позову слід керуватись положеннями ст.405 ЦК України і виходити з строку , зазначеного у даній нормі закону.

Таким чином, відповідачка , як особа, що понад один рік без поважних причин не проживає у жилому приміщенні, належному на праві власності позивачу, згідно ст.405 ЦК України має бути визнана такою, що втратила право користування даним жилим приміщенням.

Законних підстав для збереження за відповідачкою даного права - в межах наданих доказів і заявлених вимог - не встановлено.

Таким чином, позов підлягає задоволенню, а відповідачка визнається судом такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою, належною позивачу, з підстав, передбачених ст..405 ЦК України.

Керуючись ст.321, 391, 405, 346 ЦК України, ст.156 ЖК України, керуючись ст.213, 214, 224-225 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 задовольнити;

визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача, яку він може подати до суду протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. За відсутності заяви відповідача про перегляд заочного рішення, після закінчення вказаного строку рішення набирає законної сили.

Суддя Т.В. Селезньова