Рішення № 59354259, 28.07.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/11084/16-ц

Провадження № 2/127/4108/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2016 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Іщук Т.П.,

при секретарі Боднар В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного аграрного університету, Комісії з трудових спорів Вінницького національного аграрного університету про визнання незаконними наказів від 11.03.2016 року № 171-к про винесення попередження ОСОБА_1, від 18.03.2016 року № 186-к про накладення дисциплінарного стягнення ОСОБА_1, скасування рішення комісії з трудових спорів, стягнення середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки та невиплати заробітної плати, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Вінницького національного аграрного університету, Комісії з трудових спорів Вінницького національного аграрного університету про визнання незаконними наказів Вінницького національного аграрного університету від 11 березня 2016 року № 171-к, від 18 березня 2016 року № 186-к про накладення дисциплінарних стягнень, скасування рішення Комісії з трудових спорів університету від 04 травня 2016 року, стягнення середньомісячного заробітку за час затримки трудової книжки та не вплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн. Свої позовні вимоги мотивувала тим, що 30 серпня 2013 року між нею та Вінницьким національним аграрним університетом укладено контракт терміном з 01 вересня 2013 року по 31 серпня 2020 року. З 30 квітня 2014 року позивачка працює на посаді доцента кафедри організації обліку та звітності економічного факультету університету. 11 березня 2016 року наказом ректора їй винесено попередження за невідповідність у табельному обліку робочого часу кафедри організації обліку та звітності економічного факультету за лютий 2016 року (наказ № 171-к). 18 березня 2016 року наказом виконуючого обов'язки ректора позивачці оголошено догану за невідповідність у табельному обліку робочого часу за лютий 2016 року (наказ № 186-к). Позивачка вважає, що у зазначених наказах не відображено в чому полягає порушення трудової дисципліни та відсутнє посилання на нормативні акти. Крім того, від неї не відібрано пояснень щодо вчиненого порушення, про накладення стягнення не повідомлено про розписку та не прийнято до уваги її перебування на лікарняному в період з 25 лютого по 01 березня 2016 року включно. Наказом ректора від 28 березня 2016 року № 123-к скасовані вищезазначені накази про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, копію якого вона отримала 04 квітня 2016 року. З посиланням на положення ч. 1 ст. 39 КЗпП України, з огляду на зміст наказу від 28 березня 2016 року № 123-к, позивачка 12 квітня 2016 року звернулась до ректора ВНАУ із письмовою заявою про розірвання контракту та звільнення за власним бажанням з підстав невиконання навчальним закладом вимог законодавства про працю та умов трудового договору. Просила звільнити її з 13 квітня 2016 року, оформити належним чином трудову книжку, яку надіслати на її адресу разом із копією наказу по звільнення та здійснити виплати, належні при звільненні. Позивачка вважає, що з 13 квітня 2016 року трудовий договір є розірваним, а тому після зазначеної дати до роботи не приступала. Листом від 14 квітня 2016 року № 12-61-669 навчальний заклад відмовив у задоволенні її вимог та одночасно попередив про можливе звільнення з роботи за прогул. При цьому вказує, що керівництво намагалося штучно створити умови притягнення її до відповідальності, здійснюючи перевірку проведення нею занять. Вважаючи, що керівництво ВНАУ безпідставно не задовольнило вимоги викладені в заяві від 12 квітня 2016 року, позивачка 21 квітня 2016 року повторно звернулась із заявою з вказаними вимогами до керівництва ВНАУ. Одночасно, з аналогічними заявами щодо розгляду питання про розірвання контракту вона звернулась і до комісії з трудових спорів ВНАУ та голови профспілкового комітету ВНАУ. 13 травня 2016 року позивачка отримала супровідний лист від 05 травня 2016 року та копію рішення комісії з трудових спорів ВНАУ від 04 травня 2016 року, відповідно до якого їй відмовлено у задоволенні вимоги про прийняття рішення комісією про порушення керівництвом ВНАУ законодавства про працю та про безпідставне незадоволення вимог викладених в заяві від 12 квітня 2016 року. Позивачка вказує на те, що рішення, прийняте комісією, не містить мотивації прийнятого рішення, не з'ясовані обставини щодо змісту порушення нею трудової дисципліни та не вирішено питання щодо порушення трудового законодавства з боку ВНАУ відносно неї. Вона також вважає, що відповідач безпідставно не видав трудову книжку відповідно до заяв від 12 квітня та 21 квітня 2016 року, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку у видачі трудової книжки за період з 13 квітня 2016 року по день ухвалення судового рішення. Крім того, з урахуванням тяжкості вимушених змін у життєвих та виробничих стосунках, у зв'язку з незаконним утримуванням трудової книжки, ступеня зниження престижу та ділової репутації позивачки, остання вважає наявними підстави для стягнення моральної шкоди, розмір якої оцінює в 5000,00 грн. За наведеного, позивачка просила визнати незаконними накази Вінницького національного аграрного університету від 11 березня 2016 року № 171-к, від 18 березня 2016 року № 186-к про накладення дисциплінарних стягнень, скасувати рішення Комісії з трудових спорів Вінницького національного аграрного університету від 04 травня 2016 року, стягнути середньомісячний заробіток за час затримки трудової книжки та невиплати заробітної плати, стягнути моральну шкоду розмірі 5000,00 грн. та понесені судові витрати в розмірі 5051,00 грн.

Надалі представником позивачки уточнено позовні вимоги в частині визнання незаконними наказів Вінницького національного аграрного університету від 11 березня 2016 року № 171-к та від 18 березня 2016 року № 186-к лише в частині, що стосуються позивачки. Крім того, уточнив вимоги про стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час затримки трудової книжки та невиплати заробітної плати, визначивши період такої затримки з 13 квітня 2016 року по 28 липня 2016 року та розмір середнього заробітку за час затримки, який на його думку становить 23935,92 грн.

При поданні позовної заяви позивачка просила залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державну інспекцію навчальних закладів України. Суд, відповідно до положень ст. 36 ЦПК України, повідомив вказану особу про справу та роз'яснив право заявити про свою участь у справі. Наразі, від неї не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі та і сторона позивача відмовилася від вказаної заяви, а тому ця особа до участі в справі не залучалася.

Представники позивачки в судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача Вінницького національного аграрного університету ОСОБА_13, вона же представник Комісії з трудових спорів університету, заперечувала щодо задоволення позову. При цьому відмічала, що 02 вересня 2014 року позивачка на засіданні кафедри організації обліку та звітності обрана заступником завідувача кафедри (протокол №2), а тому за відсутності завідувача кафедри виконує його обов'язки, зокрема і звіряє (підписує) табель обліку робочого часу. 22 лютого 2016 року кафедра подала до бухгалтерської служби табель обліку робочого часу, відповідно до якого асистент кафедри ОСОБА_4 з 03 по 08 лютого 2016 року присутній на роботі. Натомість, відповідно до Акту перевірки комісії обліку робочого часу від 11 березня 2016 року, останній згідно листа непрацездатності перебував на лікарняному. Табель обліку робочого часу підписаний позивачкою. Від надання пояснень щодо розбіжностей в зазначеному табелі позивачка відмовилась. Наказом від 11 березня 2016 року № 171-к керівництво ВНАУ попередило, зокрема і ОСОБА_1 про недопустимість безвідповідально виконувати свої обов'язки. Таке попередження відповідач не вважає дисциплінарним стягненням. Надалі, 17 березня 2016 року до в.о. ректора ВНАУ надійшло службове подання головного бухгалтера, відповідно до якого 16 березня 2016 року до бухгалтерії надано додатковий табель за лютий 2016 року по кафедрі організації обліку та звітності стосовно лікарняного ОСОБА_1 незважаючи на те, що лікарняний закритий 29 лютого 2016 року, а працівник зобов'язаний протягом 5 календарних днів після закінчення лікарняного надати відповідний листок непрацездатності. Внаслідок чого невірно подано звіт про суми нарахованого доходу та єдиного внеску до органів доходів та зборів. Адміністрацією ВНАУ у позивачки відібрано письмові пояснення, відповідно до яких остання вказала про перебування на лікарняному з 25 лютого по 29 лютого 2016 року, а затримку в поданні листка непрацездатності обґрунтувала відрядженням її чоловіка. 18 березня 2016 року наказом № 186-к позивачці оголошено догану. Таке дисциплінарне стягнення відповідач вважає обґрунтованим. Скасування наказом від 28 березня 2016 року № 123-к пунктів наказів від 11 березня та 18 березня 2016 року, що стосуються ОСОБА_1, на думку відповідача не є підставою вважати зазначені накази незаконними. 14 квітня 2016 року до відповідача надійшла заява ОСОБА_1 про розірвання контракту, звільнення за власним бажанням з 13 квітня 2016 року у зв'язку із невиконанням керівництвом ВНАУ законодавства про працю та умов колективного договору, видачу трудової книжки з копією наказу про звільнення та здійснення належних грошових виплат. Відповідач в цей же день направив лист на адресу ОСОБА_1 з відмовою у задоволені вимог у зв'язку з тим, що відповідачем не було вчинено порушень трудового законодавства та умов колективного договору та неможливістю звільнити позивачку «заднім» числом, адже заява про звільнення надійшла лише 14 квітня 2016 року. 25 квітня 2016 року надійшла повторна заява ОСОБА_1 з аналогічними вимогами, яка залишена відповідачем без задоволення з аналогічних підстав.

Щодо оскарження рішення комісії з трудових спорів зазначила, що позивачка, звернувшись до комісії, у своїй заяві просила трудовий спір розглянути у її відсутність, натомість комісія з метою прийняття обґрунтованого рішення вирішила перенести розгляд заяви з 29 квітня 2016 року на 04 травня 2016 року та викликати заявницю для надання пояснень, однак остання не з'явилася. Комісія, розглянувши заяву, встановила, що попередження, винесене наказом від 11 березня 2016 року № 171-к, не є дисциплінарним стягненням, а тому відсутній обов'язок у ВНАУ отримувати письмові пояснення щодо порушення та ознайомлювати під розпис із змістом наказу. У зв'язку з наведеним, комісією не встановлено подвійного притягнення до дисциплінарної відповідальності. Крім того, комісією встановлено, що ОСОБА_1 порушила п. 11 Положення про ведення табелю обліку робочого часу (несвоєчасне подання лікарняного листа із запізненням в 16 днів), а тому у керівництва ВНАУ наявні законні підстави для притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Обставини про упереджене ставлення до позивачки не знайшли свого підтвердження. За наведеного просила відмовити у задоволені позову і в частині скасування рішення комісії з трудових спорів.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами трудового законодавства щодо накладення дисциплінарного стягнення, підстав та порядку припинення трудових відносин, захисту трудових прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Судом встановлено, що 30 серпня 2013 року між Вінницьким національним аграрним університетом та ОСОБА_1 укладено контракт № 29/13 з науково-педагогічним працівником терміном з 01 вересня 2013 року по 31 серпня 2020 року. Відповідно до умов контракту ОСОБА_1 прийнята на посаду доцента кафедри організації обліку та звітності. Контракт є строковим трудовим договором. Відповідно до п. 14.4. контракту його дія припиняється, зокрема і з ініціативи працівника у випадках передбачених законодавством (ст. 39 КЗпП України) та контрактом. Відповідно до п. 5.13 працівник зобов'язався дотримуватись у своїй діяльності вимог чинного законодавства, положень Статуту, правил внутрішнього трудового розпорядку університету та посадових Інструкцій (а. с. 104-105).

Відповідно до протоколу № 2 від 02 вересня 2014 року засідання кафедри організації обліку та звітності ухвалено рішення про обрання доцента ОСОБА_1 заступником завідувача кафедри (а. с. 106). Суд бере до уваги пояснення представника відповідача, відповідно до яких посада заступника завідувача кафедри не передбачена штатним розписом університету, а відповідно і не передбачена доплата за виконання обов'язків за зазначеною посадою. Представники позивачки також не заперечували, що остання була обрана на засіданні кафедри заступником завідувача кафедри.

Комісією у складі ОСОБА_6, ОСОБА_13, ОСОБА_7 здійснено перевірку присутності працівників та облік їх робочого часу, результати якої оформлені Актом перевірки. Відповідно до п. 2 Акту, виявлена невідповідність у табелях за лютий 2016 року кафедри організації обліку та звітності, а саме асистент кафедри ОСОБА_4 з 03 по 08 лютого 2016 року перебував на лікарняному, про те за табелем - присутній на роботі. Табель обліку робочого часу підписаний ОСОБА_1 Порушення щодо табелювання працівників виявлено ще на 2-х кафедрах. Крім того, встановлена відсутність 11 березня 2016 року 12 працівників на робочих місцях під час перевірки та запізнення на роботу 2-х працівників. Комісією запропоновано переліченим особам оголосити попередження, зокрема і ОСОБА_1 (а. с 129-130).

Відповідно до п. 2.2 наказу ректора ВНАУ від 11 березня 2016 року № 171-к, на підставі акту перевірки комісії присутності на робочих місцях працівників університету та обліку їх робочого часу, за виявлені невідповідності у табелі обліку робочого часу за лютий 2016 року кафедри організації обліку та звітності економічного факультету ОСОБА_1 оголошено попередження (а. с. 132-133).

Статтею 147 КЗпП України передбачені стягнення, які можуть бути застосовані до працівника у разі порушення трудової дисципліни. Такий вид дисциплінарного стягнення як «попередження» не передбачений зазначеною нормою, не передбачений він і Правилами внутрішнього трудового розпорядку ВНАУ.

За наведеного суд не вважає, що позивачку наказом від 11 березня 2016 року № 171-к притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Суд погоджується з твердженнями відповідача, що це є письмова вказівка працівникам яких він стосується, зокрема і ОСОБА_1, про недопустимість безвідповідального виконання своїх обов'язків.

Одночасно суд бере до уваги, що позивачка 20 лютого 2016 року підписала табель обліку робочого часу по кафедрі організації обліку та звітності за лютий 2016 року як заступник завідувача кафедри, що підтвердила в своєму письмовому поясненні від 17 березня 2016 року (а. с. 136).

Відповідно до п. 3 Положення про ведення табелю обліку робочого часу у ВНАУ, затвердженого ректором ВНАУ 02 вересня 2015 року, табель ведеться і подається до бухгалтерської служби к електронному вигляді із відповідними підписами табельника та (або) керівника структурного підрозділу за першу половину місяця (аванс) не пізніше ніж за три робочі дні до 15 числа поточного місяця та в електронному і паперовому вигляді за місяць не пізніше ніж за три робочих дні до останнього дня місяця (а. с. 124-126). Отже, табель за місяць (лютий 2016 року) має бути поданий не пізніше 24 лютого 2016 року (27 та 28 лютого - вихідні дні) за підписом табельника та завідувача кафедри. Відповідно до п. 7.2 Посадової інструкції завідувача кафедри організації обліку та звітності, за відсутності завідувача кафедри його обов'язки виконує інша посадова особа, яка призначається в установленому порядку, з набуттям відповідних прав і відповідальності за належне виконання покладених на неї обов'язків (а. с. 107-111).

Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 не була призначена виконуючим обов'язки завідувача кафедри на той час, а лише обрана заступником завідувача кафедри з невизначеними посадовими обов'язками (така посада не передбачена штатним розписом). При цьому здійснювала підписання табелю обліку робочого часу як особа, що виконувала обов'язки керівника структурного підрозділу, та підписала за лютий 2016 року табель з недостовірними відомостями щодо працівника ОСОБА_8 Не покладення ж на ОСОБА_1 таких обов'язків в порядку як-то визначено положеннями посадової інструкції завідуючого кафедрою не спростовує самого факту подання недостовірних відомостей та не позбавляє права керівника закладу вказати на таку невідповідність. Останнє ж не призвело до накладання на позивачку дисциплінарного стягнення та порушення її трудових прав.

Щодо права керівника закладу здійснювати такі повноваження, то суд зауважує, що відповідно до Статуту Вінницького національного аграрного університету, погодженого конференцією трудового колективу ВНАУ від 15 травня 2015 року протоколом №3, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 17 липня 2015 року №771, ректор Університету в межах наданих йому повноважень, зокрема видає накази й розпорядження, які обов'язкові для виконання всіма учасниками освітнього процесу і структурними підрозділами Університету. В той же обов'язки університету, в тому числі і щодо провадження фінансово-господарської діяльності, дотримання норм чинного законодавства реалізуються через обов'язки ректора. Щодо тверджень представників позивачки про не повноважність комісії на проведення перевірки та складання Акту у зв'язку з наявністю в її складі фахівця відділу кадрів ОСОБА_7, то суд зауважує, що наказом ректора ВНАУ від 11 вересня 2015 року №299 створено постійно діючу комісію до складу якої включено ОСОБА_9 (голова комісії), ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_6 Склад комісії не містить представника відділу кадрів. Наразі голові комісії надано право у разі необхідності залучати до роботи комісії працівників інших структурних підрозділів (а. с. 128). Отже, залучення фахівця відділу кадрів ОСОБА_7 до роботи комісії не суперечить вказаному наказу. Не надання ж відповідачем Положення про вказану комісію, порядку залучення інших працівників, про що наголошувалося стороною позивача в судовому засіданні, не спростовує самого факту невірності відображення в табелі робочого часу кафедри організації обліку та звітності за лютий 2016 року роботи асистент кафедри ОСОБА_4 в період з 03 по 08 лютого 2016 року.

Відповідно до листка непрацездатності від 25 лютого 2016 року, ОСОБА_1 з 25 лютого 2016 року по 29 лютого 2016 року включно перебувала на лікарняному (а. с. 138). Відсутність позивачки на роботі підтверджується і службовим поданням завідувача кафедри від 24 лютого 2016 року, відповідно до якого остання ще напередодні просила перенести в робочому порядку пари 25 та 26 лютого 2016 року у зв'язку із хворобою ОСОБА_1 (а. с. 127).

17 березня 2016 року головним бухгалтером було внесено службове подання, відповідно до якого зазначається, що 16 березня 2016 року до бухгалтерії надано додатковий табель за лютий 2016 року по кафедрі організації обліку та звітності стосовно лікарняного листа ОСОБА_1, незважаючи на те, що лікарняний закрито 29 лютого 2016 року (із запізненням в 16 днів). В результаті невірно подано звіт про суми нарахованого доходу та нарахованого єдиного внеску до органів доходів та зборів по ОСОБА_1 (а. с. 134). Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_11 від 17 березня 2016 року, остання здала в бухгалтерію додатковий табель за лютий 2016 року після представлення ОСОБА_1 лікарняного листа (а. с. 135). З наведеного вбачається, що позивачка лікарняний лист від 25 лютого 2016 року надала лише 16 березня 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про вищу освіту», науково-педагогічні, наукові та педагогічні працівники вищого навчального закладу зобов'язані дотримуватися статуту вищого навчального закладу, законів, інших нормативно-правових актів.

Аналогічні положення містить і п. 3.5 Правил внутрішнього трудового розпорядку ВНАУ, погоджених з профспілковим комітетом ВНАУ Протокол від 10 вересня 2015 року №10 та затверджених ректором ВНАУ (а. с. 177-192) та п. 3.4.11 Статуту Вінницького національного аграрного університету, погодженого конференцією трудового колективу ВНАУ від 15 травня 2015 року протоколом №3, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 17 липня 2015 року №771. Крім того, позивачка відповідно до п. 5.13 контракту № 29/13 зобов'язалась дотримуватись у своїй діяльності вимог чинного законодавства, положень Статуту, правил внутрішнього трудового розпорядку університету та посадових Інструкцій.

Відповідно до п. 1.4 посадової інструкції доцента кафедри організації обліку та звітності, доцент у своїй діяльності керується чинним законодавством України, правилами внутрішнього трудового розпорядку університету, положенням про факультет університету, наказами і розпорядженнями ректора університету, вказівками адміністрації університету, дорученням декану факультету та завідувача кафедри, цією посадовою інструкцією (а. с. 112-115).

Відповідно до п.п. 11, 17 Положення про ведення табелю обліку робочого часу у ВНАУ, затвердженого ректором ВНАУ 02 вересня 2015 року, працівник, який перебував на лікарняному, зобов'язаний протягом 5 календарних днів після закінчення лікарняного, надати відповідний листок непрацездатності до відділу кадрів університету. Зміни до Табеля вносяться лише після того, як працівник надав підтверджуючі документи табельнику, а не усно про це повідомив (а. с. 124-126).

Отже позивачкою листок непрацездатності від 25 лютого 2016 року зданий із запізненням, про що вона зазначає і в своєму письмовому поясненні від 17 березня 2016 року (а.с.136-137), що є порушенням вимог п. 11 Положення про ведення табелю обліку робочого часу у ВНАУ.

За наведеного, суд погоджується з твердженням відповідача про наявність у нього підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ст. 147, 147-1, 149 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

З наведених норм трудового законодавства вбачається, що підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є порушення трудової дисципліни, для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення. При цьому закон не вимагає аби таке порушення обов'язково тягнуло за собою якісь шкідливі наслідки. Наразі лише при обранні одного із двох видів стягнення (догана, звільнення) враховуються обставини, зазначені в ст.149 КЗпП України ( ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника).

Наказом виконуючого обов'язки ректора ВНАУ від 18 березня 2016 року № 186-к за виявлення невідповідності у табельному обліку робочого часу кафедри організації обліку та звітності економічного факультету за лютий 2016 року, в результаті чого невірно подано звіт про суми нарахованого доходу та нарахованого єдиного внеску до органів доходів та зборів по ОСОБА_1, який щомісячно подається до органів Державної фіскальної служби України, доценту ОСОБА_1 оголошено догану (а. с. 139). Підставою є: службове подання головного бухгалтера ОСОБА_12, пояснення ОСОБА_1, службове подання про перенесення пар ОСОБА_1 у зв'язку з хворобою, копія листка непрацездатності ОСОБА_1 від 25.02.2016 року.

Суд, враховуючи викладене, приходить до висновку, що даний наказ про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності за порушення нею трудової дисципліни виданий в межах повноважень органу, який його видав, в передбачений законодавством спосіб та в порядку, передбаченому чинному законодавством.

Суд не погоджується із твердженням позивачки про те, що у даному випадку є подвійне стягнення за одно і те саме порушення, адже наказом від 11 березня 2016 року № 171 - к позивачці оголошено попередження за невідповідність даних у табелі робочого часу за лютий 2016 року, що не є дисциплінарним стягненням в розумінні норм трудового законодавства, а наказом від 18 березня 2016 року № 186-к ОСОБА_1, як свідчить сукупність підстав для його видання, її притягнуто до дисциплінарної відповідальності саме за невчасне надання особистого листа непрацездатності.

Щодо посилання позивача на відсутність в наказі нормативного обґрунтування, то сама його відсутність не вказує не безпідставність, не обґрунтованість та не законність його видання. При цьому аналіз вказаного наказу свідчить, що особа була притягнута до дисциплінарної відповідальності саме за невчасне надання особистого листа непрацездатності.

Суд звертає увагу, що наказом ректора ВНАУ від 28 березня 2016 року № 213-к скасовано абзац 3 пункту 2.2. наказу «Про винесення попередження працівникам університету» від 11 березня 2016 року № 171-к та абзац 1 пункту 1 наказу «Про накладення дисциплінарного стягнення ОСОБА_1 та ОСОБА_11.» від 18 березня 2016 року № 186-к (а. с. 140).

При цьому, в судовому засіданні не знайшло підтвердження, що вказане скасування пов'язане саме зі зверненням адвоката позивачки, оскільки, як свідчать матеріали справи, наказ виданий 28 березня 2016 року, а звернення надійшло 31 березня 2016 року. До того ж скасування вказаних пунктів не свідчить, що відповідач підтвердив обставину порушення ним трудових прав відносно ОСОБА_1 Керівник скористався своїм правом на скасування актів індивідуального характеру, таке право не порушує прав особи та не свідчить про відсутність дисциплінарного проступку останньої, про що був виданий наказ від 18 березня 2016 року № 186-к.

За наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання незаконними наказів ректора Вінницького національного аграрного університету від 11 березня 2016 року № 171-к та від 18 березня 2016 року № 186-к в частині, що стосуються позивачки задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Вінницького національного аграрного університету на користь позивачки середньомісячної заробітної плати за час затримки трудової книжки та невиплати заробітної плати за період з 13 квітня 2016 року по 28 липня 2016 року, суд зазначає наступне.

В заяві від 12 квітня 2016 року на ім'я ректора ВНАУ ОСОБА_1 просила розірвати контракт, звільнити її за власним бажанням з 13 квітня 2016 року у зв'язку з невиконанням університетом законодавства про працю на підставі ч. 1 ст. 39 КЗпП України, внести до трудової книжки запис про звільнення з 13 квітня 2016 року на підставі ч. 1 ст. 39 КЗпП України, надіслати трудову книжку та копію наказу про звільнення та виплатити належні грошові кошти при звільненні (а. с. 149-151). В судовому засіданні представник позивачки зазначив, що заява направлялась до університету рекомендованим листом, що також не заперечувалось і представником відповідача. Зазначена заява містить вхідний штамп, відповідно до якого остання отримана відповідачем 14 квітня 2016 року.

Листом від 14 квітня 2016 року № 12-61-669 відповідач повідомив позивачку про те, що не може задовольнити заяву від 12 квітня 2016 року, адже заява з вимогою звільнити ОСОБА_1 з 13 квітня 2016 року отримана 14 квітня 2016 року, а її задоволення призведе до порушення трудового законодавства. Крім того, зазначив, що не визнає з свого боку порушень законодавства про працю або умов колективного договору, а тому звільнити за власним бажанням з підстав ч. 1 ст. 39 КЗпП України не вбачає за можливе (а с. 152).

ОСОБА_1 в заяві від 21 квітня 2016 року звернулась до відповідача з вимогою повторно розглянути її заяву від 12 квітня 2016 року, яку відповідач отримав 25 квітня 2016 року, про що свідчить вхідний штамп на останній, а також підтверджується копією конверта (а. с. 155-161).

Відповідно до ст. 39 КЗпП України, строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу. Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Контракт укладений між позивачкою та ВНАУ від 30 серпня 2013 року № 29/13 є особливою формою трудового договору в розумінні ст. 21 КЗпП України. Положеннями ст. 39 КЗпП України визначені чіткі підстави для розірвання трудового договору на вимогу працівника, зокрема і порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору. Позивачка, звертаючись до відповідача з вимогою про розірвання трудового договору саме з підстав порушення відповідачем законодавства про працю, зазначила, що порушенням трудового законодавства вважає незаконне притягнення її до дисциплінарної відповідальності відповідно до наказів від 11 березня та 18 березня 2016 року та подальше скасування зазначених наказів в частині, що стосуються позивачки, чим підтвердив порушення трудового законодавства.

Судом дослідженні зазначені накази та надана правова оцінка, про що йшлось вище. Судом не встановлено порушення відповідачем законодавства про працю, умов трудового договору, а позивачем не доведено обставин порушення відповідачем законодавства про працю, колективного або трудового договору. Щодо посилання позивачем на упереджене ставлення відповідача та порушення законодавства про працю, що пов'язане з перевіркою проведення нею занять, то вказане не свідчить, що, здійснюючи контроль за навчальним процесом, відповідач порушує законодавство про працю. До того ж, як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, не проведення позивачем занять 08 квітня 2016 року не мало жодних наслідків. За наведеного суд приходить до висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для задоволення заяви позивачки від 12 квітня 2016 року щодо її звільнення за ст. 39 КЗпП України у зв'язку з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору.

Крім того, суд бере до уваги, що заявляючи вимогу про звільнення з 13 квітня 2016 року, позивачка таку заяву направила відповідачеві рекомендованим листом, не врахувавши, що відповідно до п. 1, 2 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28 листопада 2013 року № 958 строки пересилання місцевої простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку становить Д+2, а для рекомендованої кореспонденції строк пересилання збільшується на 1 день. Відповідач, як встановлено в судовому засіданні, отримав заяву позивачки лише 14 квітня 2016 року та, навіть при наявності підстав (яких судом не встановлено), був би позбавлений можливості задовольнити її.

Відповідно до ст. 116, 117 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 за ст. 39 КЗпП України, відповідачем правомірно відмовлено у задоволенні заяви позивачки від 12 квітня 2016 року щодо розірвання трудового договору та звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням у зв'язку з порушенням законодавства про працю. За наведеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не є звільненою з 13 квітня 2016 року, а тому позовна вимога про стягнення з Вінницького національного аграрного університету на користь позивачки середньомісячної заробітної плати за час затримки трудової книжки та невиплати заробітної плати за період з 13 квітня 2016 року по 28 липня 2016 року задоволенню не підлягає.

Позовна вимога про стягнення з Вінницького національного аграрного університету моральної шкоди є похідною вимогою від попередньо зазначених та в розумінні ст. 237-1 КЗпП України може бути задоволена у разі порушення законних прав ОСОБА_1 з боку відповідача, адже відповідно до зазначеної норми, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Наразі в судовому засіданні не встановлено обставин порушення прав позивачки, а тому і заявлена вимога задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення комісії з трудових спорів Вінницького національного аграрного університету від 04 травня 2016 року суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 224 КЗпП України, комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях, за винятком спорів, зазначених у статтях 222, 232 цього Кодексу. Трудовий спір підлягає розглядові в комісії по трудових спорах, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим ним органом.

ОСОБА_1 звернулась до Комісії з трудових спорів ВНАУ із заявою від 21 квітня 2016 року, яка отримана комісією 25 квітня 2016 року, що не заперечується сторонами. В зазначеній заяві зазначила обставини за яких були винесені накази від 11 березня 2016 року та від 18 березня 2016 року, зазначила про їх протиправність. Одночасно повідомила про відмову у задоволенні керівництвом ВНАУ своєї заяви від 12 квітня 2016 року про звільнення, яку також вважає незаконною. Просила розглянути заяву за її відсутності та повідомити письмово про прийняте рішення (а. с. 162-167).

Відповідно до протоколу № 1 засідання комісії з трудових спорів ВНАУ від 29 квітня 2016 року при розгляді заяви ОСОБА_1 від 21 квітня 2016 року, остання вирішила відкласти розгляд заяви на 04 травня 2016 року, письмово запросити ОСОБА_1 на засідання комісії з метою отримання особистих пояснень заявниці та для прийняття обґрунтованого рішення (а. с. 169-170).

Відповідно до ст. 226 - 227 КЗпП України, комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. Комісія по трудових спорах приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні. У рішенні зазначаються: повне найменування підприємства, установи, організації, прізвище, ім'я та по батькові працівника, який звернувся до комісії, або його представника, дата звернення до комісії і дата розгляду спору, суть спору, прізвища членів комісії, власника або представників уповноваженого ним органу, результати голосування і мотивоване рішення комісії. Копії рішення комісії у триденний строк вручаються працівникові, власникові або уповноваженому ним органу.

Відповідно до протоколу № 2 засідання комісії з трудових спорів ВНАУ від 04 травня 2016 заява ОСОБА_1 від 21 квітня 2016 року розглянута. Заявниця запрошувалась на засідання комісії, натомість на засідання не з'явилась. За вимогою про прийняття комісією рішення про порушення керівництвом ВНАУ законодавства про працю комісія зазначила, що попередження оголошене ОСОБА_1 наказом від 11 березня 2016 року не є дисциплінарним стягненням, а тому і відсутня подвійна відповідальність за одне і те саме порушення. Крім того зазначила, що при накладенні дисциплінарного стягнення керівництвом ВНАУ наказом від 18 березня 2016 року дотримано всіх вимог законодавства. За наведеного Комісія вирішила відмовити ОСОБА_1 в прийнятті рішення про порушення керівництвом ВНАУ законодавства про працю. Члени комісії проголосували за таке рішення одностайно в кількості 10 голосів. За вимогою про безпідставне незадоволення вимог заяви ОСОБА_1 від 12 квітня 2016 року комісія зазначила, що у разі звільнення ОСОБА_1 13 квітня 2016 року за заявою отриманою керівництвом ВНАУ 14 квітня 2016 року призвело б до порушення ст.ст. 47, 116 КЗпП України. Крім того, вказала на те, що за відсутності порушень законодавства про працю, відсутні підстави для задоволення заяви про звільнення за ст. 39 КЗпП України. За таке рішення проголосували всі члени комісії одностайно в кількості 10 голосів (а. с. 171-176).

Рішення комісії по трудових спорах ВНАУ від 04 травня 2016 року направлено ОСОБА_1 05 травня 2016 року, що підтверджується супровідним листом від 05 травня № 12-61-933 та копією конверта яка міститься в матеріалах справи (а. с. 35, 39).

Оскаржуючи рішення комісії від 04 травня 2016 року, позивачка зазначає про відсутність мотивації прийнятих рішень, не з'ясування обставин (законність притягнення до дисциплінарної відповідальності, факти переслідування в подальшому, подвійне притягнення до дисциплінарної відповідальності, не врахування ступення тяжкості проступку і заподіяної шкоди), надана неправильна юридична кваліфікація обставинам.

Дослідивши зміст заяви ОСОБА_1 від 21 квітня 2016 року та рішення Комісії, оформлене протоколом від 04 травня 2016 року, щодо розгляду зазначеної заяви, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідає вимогам ст. 227 КЗпП України.

Суд не погоджується із твердженнями позивачки про не з'ясування обставин, зокрема про законність притягнення до дисциплінарної відповідальності, адже комісія з посиланням на норми трудового законодавства дослідила зазначену обставину, зазначила про наявність дисциплінарного проступку, в чому він виразився (порушення п. 11 Положення про ведення табелю обліку робочого часу). Крім того, в рішенні комісії наявне обґрунтування відсутності подвійного притягнення до дисциплінарної відповідальності. Щодо не дослідження обставин переслідування ОСОБА_1 в подальшому та упередженого ставлення до неї, то суд зазначає, що такі обставини в заяві від 21 квітня 2016 року не відображені та на вирішення комісії не ставились. Також суд критично ставиться і до твердження представників позивачки, проголошених в судовому засіданні, що обставини упередженого ставлення випливають із загального змісту поданої заяви, а тому комісія мала розглянути і це питання. Наразі заява такої вимоги не містить. Твердження про те, що в оскаржуваному рішенні надана неправильна юридична кваліфікація обставинам є лише особистою думкою позивачки здійсненою нею за внутрішнім переконанням та не ґрунтуються на нормах законодавства. Наразі оцінку вказаним обставинам надано також судом та в задоволенні позовних вимог відмовлено.

За наведеного, суд приходить до висновку, що позовна вимога про скасування рішення комісії з трудових спорів Вінницького національного аграрного університету від 04 травня 2016 року задоволенню не підлягає у зв'язку з її недоведеністю.

Підсумовуючи наведене, суд вважає що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі у зв'язку з його недоведеністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 21,39, 116, 117, 147, 147-1, 149, 150, 237-1, 242 КЗпП України,ст. ст.ст. 10,11,60, 88, 209, 213-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до Вінницького національного аграрного університету, Комісії з трудових спорів Вінницького національного аграрного університету про винання незаконними наказів від 11.03.2016 року № 171-к про винесення попередження ОСОБА_1, від 18.03.2016 року № 186-к про накладення дисциплінарного стягнення ОСОБА_1, скасування рішення комісії з трудових спорів, стягнення середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки та невиплати заробітної плати, відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний термін з дня його проголошення.

Суддя: