Рішення № 59352669, 20.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5344/16 Справа № 175/530/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Шабанов А. М. Доповідач - Волошин М.П.

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Волошина М.П.,

суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 в інтересах державної архітектурно-будівельної інспекції України на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просила стягнути з відповідачки на її користь грошові кошти у розмірі 30 000 грн. за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог посилілась на те що 15 березня 2014 року між нею та ОСОБА_3 було укладено письмовий договір позики, за умовами якого вона надала у борг відповідачу 30 000 грн. на побудову гаража. Факт отримання коштів підтверджується розпискою відповідачки.

Повертати грошові кошти відповідач зобов'язалася частинами протягом двох років, з моменту передачі позики, але не пізніше 15 березня 2016 року.

У вересні 2015 року на адресу ОСОБА_3 позивач направила письмову вимогу про повернення грошових коштів, відповідно до п. .4 договору позики. Проте відповідачка свої зобов'язання за договором позики не виконала, у зв'язку з чим позивача була змушена звернутись до суду з позовом.

17 лютого 2016 року позивака подала уточнюючу позовну заяву, в обґрунтування якої вказувала на те, що їй стало відомо, що у відповідача на теперішній час відсутнє зареєстроване за нею майно, що може ускладнити виконання рішення суду у разі задоволення її позовних вимог та не виконання його відповідачем у добровільному порядку, тому ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на гараж, який фактично був збудований за грошові кошти надані у борг відповідачці.

23 лютого 2016 року ОСОБА_3, звернулась до суду з зустрічною позовною заявою, в якій просила визнати за нею право власності на гараж АДРЕСА_1, загальною площею 45, 3 кв. м., що складається з підвалу, площею 22, 3 кв. м та гаража (І поверх) площею 23, 0 кв. м. та зобов'язати Реєстраційну службу Дніпропетровського районного управління юстиції зареєструвати за нею вказаний гараж.

В обґрунтування позову посилалась на те, що 15 березня 2014 року між нею та ОСОБА_2 було укладено письмовий договір позики, згідно якого вона отримала 30 000 грн. у борг, з терміном повернення не пізніше 15 березня 2016 року. Гроші їй необхідні були для побудови гаражу.

Оскільки строк дії договору на теперішній час не закінчився, ОСОБА_2 вважає, що позовні вимоги за первісним позовом безпідставними.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3, задоволені.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на гараж АДРЕСА_1 загальною площею 45, 3 кв. м., що складається з підвалу, площею 2, 3 кв. м. та гаражу (І поверх), площею 23, 0 кв. м.

Зобов'язано Реєстраційну службу Дніпропетровського районного управління юстиції зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на гараж АДРЕСА_1 загальною площею 45, 3 кв. м., що складається з підвалу, площею 2, 3 кв. м. та гаражу (І поверх), площею 23, 0 кв. м..

Вирішено питання про судовий збір.

В апеляційній скарзі керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 в інтересах державної архітектурно-будівельної інспекції України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та на неповне з'ясування обставин справи ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову у зволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України визначено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 15 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений письмовий договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 надала у борг відповідачу 30 000 гривень на побудову гаража. Факт отримання грошей підтверджується розпискою від відповідача.

Повернути грошові кошти відповідач зобов'язалася частинами протягом двох років з моменту передачі позики, але не пізніше 15 березня 2016 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за первісним позовом суд послався на те, що позивачка не надала суду доказів на підтвердження порушення зобов'язань ОСОБА_3, крім того граничний термін повернення грошових коштів відповідно до п.4 .1 договору до 15 березня 2016 року.

В цій частині рішення суду не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд послався на те, що ОСОБА_3, було побудовано гараж АДРЕСА_1, загальною площею 45, 3 кв. м., що складається з підвалу, площею 22. 3 кв. м. та гараж (І поверх), площею 23, 0 кв. м. відповідно до копії технічного паспорту.

Під час будівництва були дотриманні архітектурні, будівельні, санітарні норми, будівництво не суперечить суспільним інтересам та не порушує права інших осіб. Будівництво є завершеним. Будь-які претензії, звернення нарікання чи скарги з приводу самовільно збудованого гаражу з боку третіх осіб не надходило.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки суд, не з'ясував дійсні обставини справи, без перевірки доводів і заперечень сторін та без належної оцінки доказів. Зазначені порушення норм матеріального та процесуального права є підставою до скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а і об'єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об'єкта.

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

За наявності спору, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК України, а саме: за особою, яка здійснили самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 ЦК України); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

Як роз'яснено у п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (ч. 2 ст. 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК).

Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Відповідно до п. 4 постанови від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України «Про правовий режим самочинного будівництва» при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не були відведені особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Згідно ст.. 5 Закону України «Про основи містобудування», ст. ст.. 12, 23 Закону України «Про планування та забудову територій» , ст.. 19 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво об'єкту нерухомості вимагає розробки і затвердження у встановленому порядку компетентними органами проекту його будівництва та отримання дозволів і узгоджень відповідних органів та служб на здійснення будівельних робіт.

Суд першої інстанції, під час розгляду справи, не з'ясував, чи є ОСОБА_3 власником (користувачем) земельної ділянки, на якій розташований гараж. Питання щодо надання позивачці земельної ділянки у користування (власність) судом першої інстанції не досліджені. В матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо звернення ОСОБА_3 до компетентних державних органів з приводу предмету спору, невизнання (оспорювання) цими органами прав позивачів.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що відсутні підстави для визнання права власності на самочинно збудований гараж за ОСОБА_3

Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не може залишатися в силі і, на підставі ст.309 ЦПК України, підлягає частковому скасуванню, з ухваленням нового рішення в частині зустрічних позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 в інтересах державної архітектурно-будівельної інспекції України - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2016 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на гараж та зобов'язання Реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції вчинити певні дії, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на гараж АДРЕСА_1 загальною площею 45, 3 кв. м., що складається з підвалу, площею 2, 3 кв. м. та гаражу (І поверх), площею 23, 0 кв. м. та зобов'язанні Реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на гараж АДРЕСА_1 загальною площею 45, 3 кв. м., що складається з підвалу, площею 2, 3 кв. м. та гаражу (І поверх), площею 23, 0 кв. м..

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду чинне з моменту проголошення та може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий: М.П.Волошин

Судді: Е.Л.Демченко

Т.Р.Куценко