Рішення № 59349391, 26.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2016Справа №910/10227/16За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 170 141,60 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - не прибув

Від відповідача: не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача упущеної вигоди та збитків у зв"язку з неналежним виконанням умов договору на надання послуг по обслуговуванню та ремонту автомобіля № б/н від 01.01.2014 у розмірі 170 141,60 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.06.2016 порушено провадження у справі №910/10227/16 та призначено до розгляду на 23.06.2016.

В судовому засіданні 23.06.2016 судом оголошено перерву на 07.07.2016 для подання додаткових доказів по справі.

В судове засідання 07.07.2016 прибули представники позивача та відповідача, дали пояснення по справі.

Суд прийшов до висновку про витребування додаткових доказів по справі.

Розгляд справи відкладено на 26.07.2016.

В судове засідання 26.07.2016 представники сторін не з'явилися, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи, були належним чином повідомлені.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання сторони були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з позовної заяви, 29.03.2014 фізична особа-підприємець ОСОБА_1(далі позивач), в якості споживача послуг з ремонту автомобіля звернулася до станції технічного обслуговування в особі фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 із заявою про ремонт автомобіля марки MERCEDES-BENZ 313CDI 2,2 GREY 2008, модель SPRINTER, державний номер НОМЕР_1.

Позивач стверджує в позовній заяві, що між нею та ФОП ОСОБА_3 було укладено Договір про надання послуг по обслуговуванню та ремонту даного автомобіля, по результатам проведеного ремонту був виставлений рахунок, який було нею оплачено. Але, на думку позивачки, ремонт її автомобіля був неякісний, у зв'язку з чим вона просить суд стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2(далі відповідач) кошти за проведений неякісний ремонт транспортного засобу, а також інші збитки пов'язані з проведеним, на думку позивача, неякісним ремонтом транспортного засобу.

Із вказаного вище можна зробити висновок, що до спірних правовідносин застосовуються положення глави 63 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.

Так, згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право, зокрема, на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 3) безпеку продукції; 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Згідно ч.3,4 ст.10 даного Закону, у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати: 1) безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк; 2) відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги); 3) безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи; 4) відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи; 5) реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору. Зазначені вимоги підлягають задоволенню у разі виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) або під час її виконання (надання), а в разі неможливості виявлення недоліків під час приймання викопаної роботи (наданої послуги) - протягом гарантійного чи іншого строку, встановленого договором, чи протягом двох років з дня прийняття виконаної роботи (наданої послуги) у разі відсутності гарантійного чи іншого строку, встановленого законодавством або договором. За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Як свідчать обставини справи, наприкінці травня 2014 року позивач вже звертався до суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про захист прав споживачів, стягнення пені та відшкодування моральної шкоди, з підстав проведення на її думку неякісного ремонту автомобіля марки MERCEDES-BENZ 313CDI 2,2 GREY 2008, модель SPRINTER, державний номер НОМЕР_1.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27.08.2014 по справі №359/4440/14-ц (залишене без змін Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06.11.2014) позов ФОП ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення пені та відшкодування моральної шкоди залишено без задоволення.

При цьому судом в мотиваційній частині рішення було зазначено, що «.... Згідно акту виконаних робіт від 15 квітня 2014 року ФОП ОСОБА_3 усі роботи згідно договору щодо ремонту та обслуговування автомобіля виконано, а ФОП ОСОБА_1 їх оплатила, представник позивача ніяких претензій щодо виконаних робіт та стану автомобіля не мала, а автомобіль після ремонту був виданий позивачці».

Також, за Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16.10.2015 по справі №753/7355/15-ц з ФОП ОСОБА_2 було стягнуто 1500,00 гривень моральної шкоди на користь ФОП ОСОБА_1 за позовом про усунення перешкод в користуванні автомобілем марки MERCEDES-BENZ 313CDI 2,2 GREY 2008, модель SPRINTER, державний номер НОМЕР_1.

Згідно з п. 9 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець зобов'язаний відшкодувати збитки, що виникли у зв'язку із втратою, псування чи пошкодження речі, прийнятої ним від споживача для виконання робіт або надання послуг.

Таким чином, з огляду на те, що між фізичною особою-підпрнємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 не існувало жодних договірних відносин саме в частині ремонту автомобіля марки MERCEDES-BENZ 313CDI 2,2 GREY 2008, модель SPRINTER, державний номер НОМЕР_1, вимоги про стягнення 96501,60 гри. вартості відновлювального ремонту транспортного засобу є неправомірними.

Доказів того, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 здійснював ремонт автомобіля MERCEDES-BENZ 313CDI 2,2 GREY 2008, модель SPRINTER, державний номер НОМЕР_1 позивач не надав.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені : акти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

При цьому, преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

В законодавстві України не міститься визначення юридичних фактів, однак із практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції слідує, що юридичними фактами є передбачені законом конкретні обставини, які тягнуть правові наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення правовідносин. Залежно від наявності зв'язку із волею суб'єкта юридичні факти поділяються на події та дії.

З огляду на викладене, обставини, описані в рішенні Дарницького районного суду м. Києва від 16.10.2015 по справі №753/7355/15-ц не є фактами у розумінні положень ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, які мають преюдиціальне значення для вирішення даного спору.

Крім того, в своїй позовній заяві позивач зазначає про те, що його автомобіль MERCEDES-BENZ 313CDI 2,2 GREY 2008, модель SPRINTER, державний номер НОМЕР_1. відповідно до договору оренди автомобіля від 01.01.2014 був відданий в оренду ПП «Елегант-Бориспіль». Далі позивач зазначає про те, що ним з 15.04.2014 по 15.04.2016, як орендодавцем, було втрачено кошти в розмірі 72000,00 грн. (24 місяці х 3000 гривень). Тому, посилаючись на положення ст. 22 ЦК України, позивач зазначає про те, що він має право на відшкодування упущеної вигоди у розмірі 69000,00 грн. (при цьому в п. 1 прохальної частини позовної заяви значиться сума до стягнення в розмірі 72000 грн.).

Але суд зазначає, що сам по собі договір оренди автомобіля від 01.01.2014 не може бути належним та допустимим доказом на відшкодування упущеної вигоди, оскільки позивачем не надано жодного підтверджуючого документу на здійснення ПП «Елегант-Бориспіль» оплат за даним договором.

Крім того, відповідно до п. 1.4 договору оренди автомобіля від 01.01.2014 строк дії договору до 31 грудня 2014 року. Згідно додаткової угоди №1 від 01.01.2015 до даного договору, строк дії договору оренди до 31 грудня 2015 року.

Але, не дивлячись на це, позивач зазначає період до розрахунку з 15.04.2014 по 15.04.2016(і це ще при тому, що зі слів позивача він передав автомобіль на ремонт 29.03.2014).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з вищезазначених підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Таким чином, суд вважає недоведеними та такими що протирічать нормам чинного в Україні законодавства позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заявлених в позові сум, а тому дані позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

3. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 01.08.2016