Ухвала суду № 59348306, 27.07.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 725/5339/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Стоцька Л.А.

Суддя-доповідач: Загороднюк А.Г.

27 липня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Загороднюка А.Г.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Чернівцях на постанову Першотравневого районного суду міста Чернівці від 05 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м.Чернівцях про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

постановою Першотравневого районного суду міста Чернівці від 05 листопада 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволені позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.

Сторони повноважних представників в судове засідання не направили, хоча повідомлялися про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_2 починаючи з квітня 1976 року обіймав посади судді у різних судових установах на території держави України. З травня 2008 року позивач обіймав посаду судді Чернівецького окружного адміністративного суду.

03 березня 2015 року позивач звернувся до Вищої ради юстиції з заявою про внесення подання про звільнення його з посади судді Чернівецького окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку. Зазначена заява була отримана Вищою радою юстиції 10 березня 2015 року.

16 липня 2015 року постановою Верховною Радою України його було звільнено з посади, на підставі якої, в подальшому, видано наказ Чернівецького окружного адміністративного суду №59-ОС від 31 липня 2015 року (а.с.10).

03 серпня 2015 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в м.Чернівцях з заявою про призначення йому довічного грошового утримання у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України його відставки.

Проте, листом №13653/02 від 11 серпня 2015 року управлінням позивачу було відмовлено у призначенні та виплаті довічного грошового утримання, при цьому відповідач посилався на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року. (а.с.12).

Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд І інстанції задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду І інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України "Про судоустрій та статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI), Постановою правління Пенсійного фонду України "Про затвердження Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України" від 25 січня 2008 року № 3-1 (далі - Порядок № 3-1) та іншими законодавчими та нормативно - правовими актами.

Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально - побутове забезпечення, в тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів та статус суддів у відставці визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів", яким було запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів.

З 1 жовтня 2011 року вступили в дію зміни до статті 138 вищезазначеного Закону, які внесені Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", згідно з якими довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді. В частині п'ятій цієї статті зазначено, що максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Проте, Конституційний Суд України рішенням від 3 червня 2013 року частину третю та перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними ).

Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 3 червня 2013 року відновлено дію частини третьої та перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи".

В рішенні від 3 червня 2013 року Конституційний Суд України вказав на те, що Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" змінено визначений Законом України "Про судоустрій і статус суддів" порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного утримання суддів, залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів. Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання і його максимальний розмір, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.

Ухвалюючи зазначене рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 22 травня 2008 року № 10-рп/20008, згідно з якими "визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя".

Враховуючи наведене, Конституційний Суд України зазначив, що з моменту ухвалення рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції до змін, внесених Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", а саме: "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання".

У постановах від 17 березня 2015 року (справа № 21-371а14, №21-429а14), від 9 червня 2015 року (справа № 21-472а15) Верховний Суд України зробив аналогічний правовий висновок щодо обмеження грошового утримання судді зазначивши, що оскільки за змістом пункту 4 рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2013 має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень, законів, визнаних неконституційними, то право на одержання довічного грошового утримання без обмеження розміру такого виникає з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.

Також з цього дня, тобто з 3 червня 2013 року виникає право на перерахунок призначеного щомісячного грошового довічного утримання.

Згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-V111 від 2 березня 2015 року внесено зміни до статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 12 лютого 2015 року № 191-V111, згідно з якими частина 3 цієї статті передбачає, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не можуть перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-V111 від 2 березня 2015 року, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Змінами, вказаними вище до статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 12 лютого 2015 року встановлено обмеження рівня матеріального забезпечення суддів у відставці, ніж це було передбачено законодавством до внесення таких змін і існувало на час набуття позивачем права на відставку та призначення йому довічного грошового утримання в максимальному розмірі 90 відсотків від суддівської винагороди працюючого судді, а приписами пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-V111 від 2 березня 2015 року фактично скасовано конституційно закріплений інститут відставки судді.

У постанові № 14 Пленуму Верховного Суду України від 3 липня 2015 року порушено питання про звернення до Конституційного Суду України з відповідним конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) положень частини третьої, абзацу четвертого та речення першого абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-V1 "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-V111 "Про забезпечення права на справедливий суд" у взаємозв'язку з положеннями підпункту 5 пункту 2, пункту 17 розділу I, пункту 5 розділу III Закону України від 2 березня 2015 року № 213-V111 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" стосовно звуження гарантій матеріального забезпечення та соціального захисту суддів у відставці положенням статті 8, частини першої статті 21, частини першої, пунктів 2, 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

В конституційному поданні Пленум Верховного Суду України зазначив, що ухвалення рішення Конституційним Судом України про визнання неконституційними законів, інших правових актів або окремих положень зумовлює втрату ними чинності з дня ухвалення такого рішення. Правовий акт або його окремі положення, що визнані неконституційними, не можуть бути прийняті повторно в тій самій редакції. Відхилення від такого підходу свідчать про порушення конституційних приписів щодо обов'язковості виконання рішень Конституційного Суду України.

Із наведеного випливає, що Закон України від 2 березня 2015 року № 213-V111 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" не може суперечити Рішенню Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів, закріплених у статті 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання, тощо), надання їм у майбутньому статусу судді у відставці, право якого на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Відповідно до пункту 8 частини 4 статті 47 Закону № 2453-V1 незалежність суддів забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів (ч.6 ст. 47).

Згідно з пунктом 7 Рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 року № 8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Частиною 6 статті 111 Закону № 2453-VI визначено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Відповідно до частини 3 статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 07 липня 2010 року щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Крім того, з прийняттям Закону № 213-VIII від 2 березня 2015 року та у зв'язку з неприйняттям до 1 червня 2015 року закону щодо спеціальних пенсій, не скасовано положення статті 141 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції від 12 лютого 2015 року, частиною другою якої передбачено щомісячне довічне грошове утримання для судді у відставці.

Колегія суддів звертає увагу на те, що 08 червня 2016 року, Конституційним Судом України було прийняте Рішення № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".

Даним рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частини третьої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII;

- абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII;

- пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII та положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Керуючись частиною другою статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України вказав такий порядок виконання цього рішення:

- частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, тобто у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання";

- абзаци перший, другий, третій, четвертий та перше, друге речення абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, що суперечать Конституції України, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Підлягає застосуванню перше речення частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: "Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку";

- не підлягає застосуванню положення пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, доводи відповідача щодо необхідності застосування пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213, якими скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне утримання призначаються, зокрема відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", колегія суддів вважає необґрунтованими і безпідставними.

Суд апеляційної інстанції вважає, що у вказаному спорі також слід виходити з того, що матеріальні та соціальні гарантії судді у відставці, встановлені на день виникнення у нього права на відставку, не можуть скасовуватись ані новими законами, ані внесенням змін до чинних законів та пов'язуватись із нестабільністю законодавства, що регулює правовідносини із вказаного питання. Слід також зазначити, що правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається за спеціальними законами, виникають не в момент звернення за призначенням пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), а в момент виникнення права на її призначення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак постанову Першотравневого районного суду міста Чернівці від 05 листопада 2015 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Чернівцях залишити без задоволення, а постанову Першотравневого районного суду міста Чернівці від 05 листопада 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Загороднюк А.Г. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.