Рішення № 59346918, 26.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.07.2016Справа №910/9706/16Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Нечай О.Н., розглянув у закритому судовому засіданні

справу № 910/9706/16

за позовом публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» Пантіної Л.О., м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс», м. Київ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Національний банк України, Київ, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Київ, і ОСОБА_3, м. Синельникове,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, м. Київ,

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

за участю представників:

позивача - Бондаренко М.Г. (довіреність від 30.06.2016 № 29);

відповідача - Королецька В.А. (довіреність від 01.07.2016 № б/н);

третьої особи-2 - ОСОБА_7 (довіреність від 23.06.2016 № 27-28022/16);

третіх осіб-1,3,4 - не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» Пантіної Л.О. (далі - Банк) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» (далі - Товариство) про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення права вимоги від 27.05.2015 № 6326 (далі - Договір).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 порушено провадження у справі; призначено судовий розгляд на 19.07.2016; залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Національний банк України (далі - НБУ), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) і ОСОБА_8 (далі - ОСОБА_8.); залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича (далі - Чуловський В.А.).

19.07.2016 позивач подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

19.07.2016 відповідач подав суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи та відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість вимог.

19.07.2016 Фонд подав суду письмові пояснення, в якому підтримав позицію Банку та просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2016 призначено розгляд справи № 910/9706/16 у закритому судовому засіданні; розкрито банківську таємницю, що міститься у постанові НБУ від 30.04.2015 №293/БТ «Про віднесення ПАТ «Український професійний банк» до категорії проблемних» (далі - Постанова № 293/БТ).

26.07.2016 позивач подав суду заперечення на відзив відповідача, в яких вказав на необґрунтованість доводів Товариства.

Представник позивача та Фонду у судовому засіданні 26.07.2016 надали пояснення по суті спору, підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 26.07.2016 надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечив.

Представники третіх осіб-1,3,4 у судове засідання 26.07.2016 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвал суду не виконали.

Ухвали Господарського суду міста Києва були надіслані учасникам процесу на адреси, зазначені у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що також підтверджується відмітками канцелярії на звороті таких ухвал і рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд визнав наявні в матеріалах справи документи достатніми для вирішення спору та відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 26.07.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог статті 811 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи-2, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.05.2015 Банком (первісний кредитор) і Товариством (новий кредитор) було укладено Договір, за умовами якого Банк передав Товариству майнові права, а саме:

- за кредитним договором від 12.08.2011 № 497 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього (далі - Кредитний договір), укладеним ОСОБА_8 (позичальник) та Банком;

- за договором застави, укладеним Банком і ОСОБА_8, посвідченим 12.08.2011 державним нотаріусом Першої синельниківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Монич Н. Д., за реєстровим № 695 (далі - Договір застави), відповідно до умов якого в заставу Банку було передано власне рухоме майно позичальника, а саме: трактор колісний, належний позичальнику на підставі свідоцтва про реєстрацію машини серія НОМЕР_1, виданого 25-10.2007 Синельниківським підрозділом Держтехнагляду №16, марки БЕЛАРУС-892, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами, коляски) НОМЕР_2, реєстраційний номерНОМЕР_3;

- за іпотечним договором, укладеним Банком і ОСОБА_8, посвідченим 12.08.2011 державним нотаріусом Першої синельниківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Монич Н. Д., за реєстровим № 694 (далі - Іпотечний договір), відповідно до умов якого в іпотеку Банку було передано власне нерухоме майно позичальника, а саме: житловий будинок №4, загальною площею 89,2 кв.м., що розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Синельникове, вул. Чкалова, літера за планом А-1; гараж, літера за планом В-1; погріб, літера П-1; вбиральня, літера Г-1; огорожа, літера № 1-2: бруківка, літера №4; сарай, літера Б-1 та земельну ділянку, загальною площею 0,0983 га. що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Цільове призначення (використання) земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку. Кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_4 (пункт 1 Договору);

- за відступлення права вимоги за вказаними правочинами новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях у сумі 126 745,38 грн. без ПДВ, які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом двох банківських днів з дня укладення Договору (пункт 5 Договору).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач подав суду витяг акта приймання-передачі від 27.05.2015, відповідно до якого Банк передав, а Товариство прийняло права вимоги за зобов'язаннями низки боржників та документи, зокрема, за боржником ОСОБА_8

В акті зазначено, що сторони підтверджують, що розрахунки за вищевказаним договором проведені в повному обсязі і сторони не мають претензій одна до одної.

05.06.2015 відповідач направив на адресу позичальника та поручителя (іпотекодавця) повідомлення № 2905/15-02 про відступлення права грошової вимоги та всіх інших пов'язаних з нею прав за Кредитним договором.

Вказане повідомлення отримано 12.06.2015 третьою особою-3, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Разом з тим, позивач просить суд застосувати наслідки нікчемності правочину, а саме Договору, виходячи з такого.

Постановою Правління НБУ від 28.05.2015 № 348 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення від 28.05.2015 № 107 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Український професійний банк», яким розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29.05.2015 по 28.08.2015 включно; уповноваженою особою Фонду було призначено Пантіну Л.О.

Постановою Правління НБУ від 28.08.2015 № 562 відкликано банківську ліцензію позивача та прийнято рішення про ліквідацію Банку.

На виконання вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 28.08.2015 № 158 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Український професійний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Також, вказаним рішенням Фонду було припинено здійснення тимчасової адміністрації і розпочато процедуру ліквідації позивача з 31.08.2015 по 30.08.2016; уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації призначено Пантіну Л.О.

Порядок здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків регулюється Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон).

Відповідно до частини другої статті 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті (в редакції чинній на дату введення тимчасової адміністрації у Банку).

На виконання обов'язків, передбачених статтею 38 Закону, Уповноваженою особою згідно наказу від 29.05.2015 № 26/ТА було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених Банком.

За результатами роботи комісії складено протокол від 24.07.2015 № 10 та встановлено, що:

- Договір укладено з порушенням вимог Постанови № 293/БТ, яка забороняє Банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи;

- прийнявши виконання (платежі) за Договором від кредитора з його поточного рахунку в Банку, позивачем було порушено вимоги Постанови № 293/БТ, відповідно до якої всі розрахунки в національній валюті повинні проводитися через кореспондентський рахунок Банку, відкритий у НБУ;

- умови Договору, укладеного Банком і Товариством, прямо передбачають передачу контрагенту, що є одночасно кредитором Банку, майнових прав за кредитними договорами та договорами забезпечення, отже, надають відповідачу як кредитору переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку, що зазначено у пункті 7 частини третьої статті 38 Закону як ознака нікчемності правочину.

Відтак, було прийнято рішення про виявлення нікчемних правочинів, зокрема, Договору, а також доручено юридичному департаменту та департаменту корпоративного бізнесу банку здійснити дії щодо направлення повідомлення про нікчемність правочинів згідно із статтею 38 Закону Товариству, всім позичальникам, поручителям, заставодавцям, іпотекодавцям; в разі необхідності розпочати претензійно-позовну роботу щодо застосування наслідків нікчемності правочину; в разі необхідності розпочати роботу щодо поновлення/накладання нового обтяження та заборони відчуження всього забезпечення за вищевказаними кредитними договорами, майнові права за якими були відступлені на умовах нікчемності правочинів.

Повідомлення від 03.08.2015 № 01-10/3256 про нікчемність Договору було відправлено Товариству 04.08.2015 та отримано відповідачем 13.08.2015, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

У відповідь на вказаний лист відповідач надіслав позивачу відповідь від 11.09.2015 № 1109/15-04, у якому Товариство повідомило про те, що не погоджується з визнанням Договору нікчемним та вважає його належно укладеним та виконаним відповідно до вимог чинного законодавства України, оскільки законні підстави на визнання Договору нікчемним відсутні.

Наказом Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у Банку від 07.08.2015 № 137/ТА було зафіксовано факт виявлення комісією з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями нікчемного договору, а саме Договору.

Позивач просить суд застосувати наслідки недійсності правочину та зобов'язати відповідача повернути на користь Банку права майнової вимоги за Договором, оригіналів документів, отриманих згідно акта приймання-передачі від 27.05.2015 та внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з такого.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 38 Закону (в редакції, чинній станом на момент прийняття рішення про введення тимчасової адміністрації Банку) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Слід зазначити, що у повідомленні про нікчемність Договору, Банк послався на пункт 7 частини третьої статті 38 Закону та зазначив про те, що правочин є нікчемним з тієї підстави, що Банк уклав правочини (у тому числі Договір), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами позивача.

Також, позивач зазначає, що Договір було укладено з порушенням вимог Постанови № 293/БТ, яка забороняє Банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи та відповідно до якої всі розрахунки в національній валюті повинні проводитись через кореспондентський рахунок банку, відкритий у НБУ, крім того, позивач також посилається на пункти 1 та 2 частини третьої статті 38 Закону.

Що ж до нікчемності Договору, то слід вказати таке

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Частиною першою статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Підпунктом 2.5.2 пункту 2.5 постанови пленуму від 29.05.2013 № 11 Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова № 11) визначено, що за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

З огляду на положення статтей 207, 215 ЦК України, нікчемний правочин є таким, якщо його недійсність встановлена законом, і останній є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.

За приписами статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (пункт 2.1 Постанови № 11).

Разом з тим, порушення Постанови № 293/БТ, на які посилається позивач, не є підставою нікчемності правочину у розумінні статті 38 Закону та статті 215 ЦК України.

Так, відповідно до статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення банками банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Пунктом 12.3 Розділу 12 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою правління НБУ від 17.08.2012 № 346 (далі - Положення) встановлено, що рішення правління НБУ про віднесення банку до категорії проблемних містить, зокрема: строк, протягом якого проблемний банк зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, але не більше 180 днів; обмеження у діяльності банку; порядок та строки повідомлення проблемним банком про стан виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення банком своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства.

Нормами частини шостої статті 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та пункту 5.1 глави 5 розділу 1 Положення передбачено право НБУ запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора в разі потреби в посиленні контролю за діяльністю банку з метою уникнення можливості невиконання ним своїх зобов'язань перед клієнтами та кредиторами.

Постановою правління НБУ № 293/БТ були встановлені обмеження у діяльності Банку як юридичної особи, що входить до банківської системи України, а саме:

- Банку було заборонено передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам майно та активи Банку без погодження з НБУ;

- заборонено Банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, всі розрахунки мали бути здійснені виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ.

Отже, Постановою № 293/БТ були встановлені обмеження у діяльності Банку як юридичної особи, що входить до банківської системи України.

Вказана постанова не є нормативно-правовим актом, оскільки не зареєстрована в Міністерстві юстиції України, містить гриф «банківська таємниця», а отже, є актом індивідуальної дії, який регулює діяльність позивача.

Слід зазначити, що наслідком порушення акта індивідуальної дії може бути застосування НБУ до позивача заходів впливу за порушення банківського законодавства відповідно до статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положення, а не визнання правочину недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 22.06.2016 зі справи № 910/14741/15 Вищого господарського суду України.

Невідповідність укладеного договору вимогам постанови НБУ не визначено як підставу нікчемності у частині третій статті 38 Закону.

Слід зазначити, що за своєю правової природою Договір не відноситься до договорів, що забезпечують виконання зобов'язання, а тому його укладення не могло порушити встановленого Постановою № 293/БТ обмеження щодо передачі в забезпечення майна та активів.

Що ж до заборони Банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, то суд погоджується з твердженнями відповідача.

Так, заборона позивачу використовувати для розрахунків в національній валюті прямі кореспондентські рахунки та зобов'язання Банку здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок в НБУ (пункт 5 та пункт 6 Постанови № 293/БТ) стосувались міжбанківських переказів і не поширюються на внутрішньобанківські операції позивача.

Дана позиція узгоджується зі змістом статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з якою у випадку віднесення Національним банком України банку до категорії проблемних, останньому забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні » кореспондентський рахунок - це рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.

Відповідач не є банківською установою, тому не має можливості згідно закону відкривати кореспондентський рахунок в іншому банку, в тому числі в НБУ, а також здійснювати міжбанківські перекази.

Слід зазначити, що грошові кошти за Договором були перераховані відповідачем позивачу саме з власного поточного рахунку, відкритого у Банку на виконання платіжного доручення від 27.05.2015 № 77 на суму 126 745,38 грн.

Отже, розрахунки між відповідачем як клієнтом і Банком не є міжбанківськими переказами і не можуть здійснюватись через кореспондентський рахунок в іншому банку, в тому числі, через кореспондентський рахунок позивача в НБУ.

Судом встановлено, що Договір відповідає вимогам статей 512-519 ЦК України.

Разом з тим, підстава нікчемності правочину, зазначена в пункті 2 частини третьої статті 38 Закону відсутня у даному випадку, оскільки укладення Договору не призвело до визнання Банку неплатоспроможним, адже ще 30.04.2015 позивача було віднесено до категорії проблемних.

Посилання позивача на те, що ним безоплатно відчужено право вимоги за кредитним договором у зв'язку з прийняттям на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента на вчинення відповідних майнових дій, є безпідставним з огляду на таке:

- Договір не є договором про безоплатне відчуження майнових прав;

- відповідач платіжним дорученням від 27.05.2015 № 77 перерахував позивачу 126 745,38 грн.;

- у призначені платежу вказаного платіжного доручення зазначено: «Плата за відступлення права вимоги за кредитними зобов'язаннями згідно Договору відступлення права вимоги від 27.05.2015 р. без ПДВ»;

- таким чином, Банк отримав грошові кошти у сумі 126 745,38 грн., що по суті сприяло підвищенню рівня платоспроможності позивача.

Що ж до підстави нікчемності Договору передбаченої пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону, то у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що інші кредитори Банку виявили бажання укласти Договір і саме Товариству було надано перевагу в укладенні спірного правочину.

Отже, позовні вимоги про застосування наслідків нікчемності правочину є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Саме на позивачеві лежить тягар доказування тих обставин, на які він посилається, заявляючи позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (частина друга статті 32 ГПК України).

Відповідно до пункту 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Позивач не надав суду доказів (у розумінні статті 32 ГПК України), які б підтверджували наявність підстав для застосування наслідків нікчемності правочину.

З огляду на наведене у позові слід відмовити.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до частини п'ятої статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повне рішення складено 01.08.2016.

Суддя І.Д. Курдельчук