Рішення № 5934593, 14.05.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.09 Справа№ 33/53

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом :Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (м. Львів)

до відповідача :Підприємства «Спецбуд УТОГ»(м. Львів)

про :стягнення 23 212 (двадцять три тисячі двісті дванадцять) грн. 89 коп. (з яких: 20167,22 грн. основний борг; 2590,52 грн. інфляційні; 455,15 грн. 3% річних)

Суддя : Цікало А.І.

При секретарі : Легуцький І.Б.

Представники:

Позивача:ОСОБА_1 позивач (паспорт КА № НОМЕР_2 виданий 09.12.1997 р.)

Відповідача:Шарко С.В. представник (довіреність № 6512/28-51від 21.04.2009 р.) Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, розяснено їх права та обовязки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.

В судовому засіданні, за клопотанням представника відповідача, здійснювалась технічна фіксація судового процесу.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява від Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (м. Львів) до Підприємства «Спецбуд УТОГ»(м. Львів) про 23 212 (двадцять три тисячі двісті дванадцять) грн. 89 коп. (з яких: 20167,22 грн. основний борг; 2590,52 грн. інфляційні; 455,15 грн. 3% річних).

Ухвалою суду від 13.04.2009 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 23.04.2009 р. У звязку з неявкою представника відповідача та зверненням його з клопотанням про відкладення розгляду справи, 23.04.2009 р. розгляд справи було відкладено на 07.05.2009 р. В судовому засіданні 07.05.2009 р. було оголошено перерву до 14.05.2009 р.

Позивач вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі від 13.04.2009 р. та про відкладення розгляду справи від 23.04.2009 р. виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

В судовому засіданні 23.04.2009 р. позивач подав до суду частину витребуваних документів.

Позивач позов підтримав повністю просив суд задоволити позовні вимоги з підстав наведених у заяві та поясненнях.

Відповідач вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі від 13.04.2009 р. та про відкладення розгляду справи від 23.04.2009 р. виконав частково, відзив на позов представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, заперечив, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

22.04.2009 р. до суду за вх. № 8133, від відповідача, поступило клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника.

06.05.2009 р. до суду за вх. № 9159, від представника відповідача поступило клопотання про витребування доказів.

06.05.2009 р. до суду за вх. № 9160, від представника відповідача, поступила частина витребуваних документів.

06.05.2009 р. до суду за вх. № 9161, від представника відповідача, поступив відзив на позовну заяву, в якому він повністю заперечив позовні вимоги, вказуючи на те, що строк погашення заборгованості не наступив.

14.05.2009 р. до суду за вх. № 9725, від представника відповідача, поступила вимога про фіксацію судового процесу.

Представник відповідача позов заперечив повністю, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав наведених у відзиві та поясненнях.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб присутніх в судових засіданнях, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача та заперечення відповідача, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Протягом травня-вересня 2008 р. позивач поставив відповідачу товар (керамзит) на загальну суму 102404 (сто дві тисячі чотириста чотири) грн. 22 коп., що підтверджується відповідними накладними та рахунками (оригінали оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи).

Відповідачем частково проведено оплату за отриманий товар в сумі 82237 (вісімдесят дві тисячі двісті тридцять сім) грн. 00 коп.

Станом на день звернення з позовом до суду заборгованість Підприємства «Спецбуд УТОГ»перед Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 становила 20167 (двадцять тисяч сто шістдесят сім) грн. 22 коп.

Відповідач ні у відзиві ні у поясненнях не заперечив факту отримання товару від позивача та наявності заборгованості в сумі 20167 (двадцять тисяч сто шістдесят сім) грн. 22 коп.

Позивач не представив суду доказів звернення до відповідача з вимогою про сплату заборгованості.

Станом на день звернення з позовом до суду та день розгляду справи відповідач доказів сплати заборгованості за поставлений товар не надав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 604 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Згідно ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобовязань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На час розгляду позивач не представив суду доказів звернення з вимогою до відповідача про сплату заборгованості, а відповідач не заперечив факту отримання товару від позивача та наявності заборгованості, доказів сплати боргу не надав.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач не заперечив факту отримання товару та наявності заборгованості, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно розяснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судові рішення”, суд прийшов до висновку, що позовна заява Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (м. Львів) до Підприємства «Спецбуд УТОГ»(м. Львів) про стягнення 23 212 (двадцять три тисячі двісті дванадцять) грн. 89 коп. (з яких: 20167,22 грн. основний борг; 2590,52 грн. інфляційні; 455,15 грн. 3% річних) обґрунтована та підлягає до задоволення в частині стягнення 20167 (двадцять тисяч сто шістдесят сім) грн. 22 коп. основного боргу.

Провадження у справі в частині стягнення 9000 (девять тисяч) грн. 00 коп. слід припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у звязку з відсутністю предмету спору в цій частині.

В задоволенні позову в частині стягнення 2590 (дві тисячі пятсот девяносто) грн. 52 коп. інфляційні та 455 (чотириста пятдесят пять) грн. 15 коп. 3% річних слід відмовити, оскільки позивач не надав суду належних доказів звернення до відповідача з вимогою про сплату боргу та наявності достатніх правових підстав застосування до відповідача вказаних нарахувань по позадоговірному правовідношенню.

Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” (із змінами і доповненнями), ставка державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлюється в розмірі 1 % від ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 102 грн. Державне мито, згідно квитанцій, позивачем сплачено в сумі 228 (двісті двадцять вісім) грн. 00 коп.

Згідно квитанції позивачем сплачено 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 8, 13, 42, 124 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 11, 202, 204, 205, 206, 509, 510, 526, 530, 546, 547, 548, 549, 598, 604, 624, 625 ЦК України, ст.ст. 174, 179, 193, 216, 218, 232 ГК України, ст.ст. 43, 45 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (м. Львів) Підприємства «Спецбуд УТОГ»(м. Львів) про стягнення 23 212 (двадцять три тисячі двісті дванадцять) грн. 89 коп. (з яких: 20167,22 грн. основний борг; 2590,52 грн. інфляційні; 455,15 грн. 3% річних) задоволити в частині стягнення 20167 (двадцять тисяч сто шістдесят сім) грн. 22 коп. основного боргу.

2.Стягнути з Підприємства «Спецбуд УТОГ»(юридична адреса: вул. Кониського, 1, м. Львів, 79005; фактична адреса: вул. Зелена 162, м. Львів, 79035; код ЄДРПОУ 32052945) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 79066; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 20167 (двадцять тисяч сто шістдесят сім) грн. 22 коп. боргу, 201 (двісті одна) грн. 67 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В задоволенні позову Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (м. Львів) до Підприємства «Спецбуд УТОГ»(м. Львів) в частині стягнення 2590 (дві тисячі пятсот девяносто) грн. 52 коп. інфляційних та 455 (чотириста пятдесят пять) грн. 15 коп. 3% річних відмовити.

4.Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Цікало А.І.