Постанова № 59345908, 29.07.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 липня 2016 року № 826/2482/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1,

до відповідача Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (ліквідаційна комісія),

третя особа Міністерство внутрішніх справ України,

про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (ліквідаційна комісія), за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство внутрішніх справ України про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем протиправно не виплачено належні позивачу грошові суми при звільненні з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, а саме одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осі, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (ліквідаційна комісія) та Міністерство внутрішніх справ України явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце судового вирішення справи, однак МВС України було надано через канцелярію суду пояснення до адміністративного позову зі змісту яких вбачається, що третьою особою жодним чином не порушені права та обов'язки позивача. Відповідач будь-яких документів, заперечень та позиції по справі не надав.

В судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 проходив службу на посаді командира взводу № 2 роти № 3 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення (БПСМОП) "Київщина". 19.08.2015 наказом № 447 о/с позивача було звільнено з органів внутрішніх справ у запас (з постановкою на військовий облік) за п. 64 "ж" (за власним бажанням).

Вислуга років на день звільнення складає 15 років 07 місяців 29 днів, пільгова - 16 років 07 місяців 05 днів. Зі слів позивача, на момент звільнення грошові розрахунки по виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 виплачено не було.

26.08.2015 позивач звернувся до управління фінансового забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області з проханням здійнисти повний розрахунок, тобто виплатити всі належні ОСОБА_1 грошові суми, але розрахунок не був проведений. У зв'язку з цим 15.09.2015 позивачем було направлено лист до відповідача з повторним проханням проведення розрахунку належних сум ОСОБА_1, однак відповіді на вказаний лист позивач не отримав.

05.11.2015 позивач направив скаргу начальнику ГУ МВС України у Київській області з проханням доручити підлеглим розглянути скаргу по суті.

15.01.2016 ОСОБА_1 отримав відповідь, в якій зазначено, що оскільки в наказі № 447 о/с від 19.08.2015 не вказана вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, а тому підстави для її нарахування відсутні.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у не включенні виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом законних прав та інтересів.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осі, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЗУ "Про пенсійне забезпечення осі, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Окрім цього, відповідно до статті 12 Конвенції МОП №158 "Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року", яка набрала чинності для України 16.05.1995, працівник, трудові відносини з яким було припинено, має право відповідно до національних законодавства й практики, зокрема, на вихідну допомогу або інші аналогічні види допомоги у зв'язку з припиненням трудових відносин, розмір якої залежить, зокрема, від стажу роботи й розміру заробітної плати, і котрі виплачуються безпосередньо роботодавцем або з фонду, створеного з внесків роботодавців.

Відповідно до наказу МВС України № 447о/с від 19.08.2015 вислуга років позивача на день звільнення в календарному обчисленні становить 15 років 07 місяців 29 днів, пільгова - 16 років 07 місяців 05 днів.

Структура та умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначені в постанові Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. № 1294. Відповідно до п. 1 цієї постанови грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. № 1294 та з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ № 499 (далі - Інструкція № 499).

Пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992р. "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, зокрема, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Пунктом 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. № 114, передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Отже, питання щодо виплати грошової компенсації за невикористану відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні врегульовані нормами спеціального законодавства. При цьому структура, склад та розмір грошового забезпечення визначається також спеціальним нормативно-правовим актом, яким є Інструкція № 499.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Вищого адміністративного суду України від 15.10.2015 у справі № К/800/16876/15.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідачем у справі не надано жодних документів на підтвердження правомірності відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги, а тому за вказаних обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати належних грошових сум при звільненні та стягнення з відповідача одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірах, передбачених Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого наказом МВС України від 31.12.2007 р. № 499.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 40 032, 00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Так, порядок проходження служби в органах внутрішніх справ, в тому числі підстави та умови звільнення особового складу з органів внутрішніх справ визначені розділом VІІ Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).

Отже посилання позивача на порушення МВС України вимог Кодексу законів України про працю є необґрунтованим, оскільки норми цього матеріального закону із зазначених вище причин на працівників міліції, що проходять службу в органах внутрішніх справ, не поширюється.

Дана позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02.10.2013 у справі № К/9991/64031/11.

З цих же підстав ст.ст. 116, 117 КЗпП України не поширюються на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Ухвала Вищого адміністративного суду України від 30.10.2012 у справі № К-18026/09, від 22.01.2009 у справі №К-34369/06.

Таким чином, позовна вимога щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 40 032, 00 грн. задоволенню не підлягає.

Що ж до вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 200 000,00 грн., то суд зазначає наступне.

Порядок відшкодування моральної шкоди передбачено нормою ст. 23 Цивільного кодексу України.

Так, згідно до ч. 1 цієї статті особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У відповідності до ч. 2 цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч. 4).

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч 5).

Так, звертаючись до суду, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 200 000, 00 грн. моральної шкоди, разом з тим ґрунтовних доказів, які б підтверджували існування такої шкоди, позивачем до суду не надано.

З огляду на зазначені обставини, беручи при цьому до уваги положення постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд приходить до висновку про відсутність підстав для присудження на користь позивача заявленої нею до стягнення суми моральної шкоди.

Отже, враховуючи наведене у сукупності, а також виходячи з наявних у справі доказів, беручи до уваги пояснення сторін, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Також згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163, п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області щодо невиплати належних грошових сум при звільненні ОСОБА_1

3. Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірах, передбачених Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого наказом МВС України від 31.12.2007 р. № 499.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська