Рішення № 59343433, 27.07.2016, Новомиколаївський районний суд Запорізької області

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

смт. Новомиколаївка

Іменем України

РІШЕННЯ

27 липня 2016 рокуСправа № 322/1273/15

Новомиколаївський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Гасанбекова С.С.,

при секретарі судового засідання Гавриш О.А.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом: ОСОБА_2

до: ОСОБА_3

про: стягнення заборгованості за договором позики.

19 листопада 2015 року до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов вищезазначений цивільний позов, в якому позивач просив суд:

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 170 832,36 грн. в рахунок відшкодування заборгованості за договором позики, з яких: сума основного боргу 110 640,00 грн., сума відсотків за час користування позикою 59 890,41 грн., 3% річних в розмірі 301,95 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

23.11.2009 між сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав у позику грошові кошти у сумі 40 000,00 грн. без визначеного строку їх повернення з обовязком сплати 25 % річних за весь час фактичного користування грошовими коштами.

Договором позики передбачено, що в разі девальвації національної грошової одиниці України позичальник зобовязується повернути суму грошей у гривнях еквівалентну 4800 доларам США за офіційним курсом НБУ на день платежу.

Згідно з договором позики позичальник зобовязаний повернути позику зі сплатою належних процентів за користування грошовими коштами за першою вимогою позикодавця.

08.10.2015 позивач направив відповідачу вимогу про сплату боргу в розмірі 160 815,10 грн., яку він отримав 10.10.2015, кінцевий строк виконання вимоги 12.10.2015.

Проте, відповідач суму боргу за вищезазначеним договором позики не повернув.

Виходячи з наведеного, та посилаючись на норми ст.ст. 509, 525, 526, 530, 533, 625, 1216, 1218, 1231, 1281 ЦК України, позивач просив задовольнити його вимоги та підтримав їх у судовому засіданні.

30.03.2016 відповідачем було подано зустрічний позов, в якому він просив:

- визнати частково недійсним договір позики від 23 листопада 2009 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в частині розміру запозичених коштів та умов повернення суми позики в еквіваленті до іноземної валюти.

Ухвалою суду від 08.04.2016, постановленою у судовому засіданні без виходу суду до нарадчої кімнати, зустрічний позов ОСОБА_3 було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, а вимоги за цими позовами обєднано в одне провадження.

Проте, у звязку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого відповідача, яким було предявлено зустрічний позов, ухвалою суду від 27.07.2016 зустрічний позов було залишено без розгляду.

Представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що заперечує проти первісного позову, оскільки насправді ОСОБА_3 взяла у позивача в позику суму 16 000,00 грн., а не 40 000,00 грн., як зазначено у договорі. Також, представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що відповідач був вимушений укласти договір позики на невигідних для нього умовах, оскільки потребував грошей для оплати лікування його дочки та новонародженої онуки.

Разом з цим, у звязку з неявкою належним чином повідомленого відповідача у судове засідання 12.07.2016 та повторною його неявкою у судове засідання 27.07.2016, суд на підставі ч. 4 ст. 169 ЦПК України визнав за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних у ній доказів.

В судовому засіданні 27.07.2016 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши матеріали та зясувавши обставини цивільної справи, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідивши наявні в справі докази в їх сукупності,

встановив:

23 листопада 2009 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) було укладено договір позики, відповідно до якого:

- позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у сумі 40 000,00 грн., а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів та сплатити проценти за користування грошовими коштами на умовах, визначених цим договором (п. 1);

- грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору (п. 2);

- в разі девальвації протягом строку дії цього договору національної грошової одиниці України позичальник зобовязується повернути суму грошей у гривнях еквівалентну 4 800,00 доларам США за офіційним курсом НБУ на день платежу (п. 3);

- за весь час фактичного користування грошовими коштами позичальник зобовязується сплатити позикодавцеві 25 процентів річних, які виплачуються під час остаточного розрахунку за весь період фактичного користування позиченими коштами (п. 4);

- позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) зі сплатою належних з нього процентів за користування грошовими коштами по першій вимозі позикодавця (п. 5);

- якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, тобто несплачену у строк суму основного боргу, несплачені проценти за користування грошовими коштами та три проценти річних від простроченої суми (п. 9);

- позикодавець зобовязується на вимогу позичальника підписати зміни до цього договору позики, повязані зі скороченням строку його дії (п. 11);

- проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, визначених сторонами, та умов, які є обовязковими, ними прочитаний, зрозумілий і схвалений (п. 12).

Позивач направив відповідачу вимогу про повернення боргу за договором позики в розмірі 160 815,10 грн., яку відповідач отримав 10.10.2015, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною другою статті 524 ЦК України передбачено можливість визначення сторонами грошового еквівалента зобовязання в іноземній валюті.

За змістом частини першої статті 533 ЦК України, грошове зобовязання має бути виконане у гривнях, а згідно з частиною другою цієї статті, якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 ЦК України визначено, що в разі, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а згідно з частиною другою цієї статті, якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, при цьому боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За правилами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З вищенаведених умов укладеного між сторонами договору позики від 23.11.2009 випливає, що цей договір укладено на невизначений строк, а строк виконання позичальником обовязку визначений моментом предявлення до нього вимоги з боку позикодавця.

За таких обставин, оскільки позивач предявив відповідачу вимогу про повернення суми боргу за договором позики 10.10.2015, відповідач, згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України мав виконати зобовязання у семиденний строк до 17.10.2015 включно.

За договором позики від 23.11.2009 сума позики, еквівалент якої визначено у доларах США, перераховується у гривню за офіційним курсом НБУ на день платежу, отже, за змістом вищенаведених норм ст.ст. 533, 625, у випадку прострочення сплати суми позики виникає заборгованість у гривні, яку боржник на вимогу кредитора має сплатити з урахуванням трьох процентів річних за весь час прострочення.

Станом на 17.10.2015 офіційний курс гривні до долара США становив 21,690618 грн. за 1 долар США.

Отже, відповідно до п. 3 договору позики від 23.11.2009, сума основного боргу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача визначається судом станом на 17.10.2015 і становить: 4 800,00*21,690618 = 104 114,97 грн.

Розмір процентів за договором позики становить 50000,00 + 8958,90 + 2210,66 = 61 169,56 грн., а саме:

- за пять років з 23.11.2009 по 23.11.2014: 25%*5 = 125%*40 000,00 грн. = 50 000,00 грн.;

- за період з 24.11.2014 по 17.10.2015 (327 днів): 25/365*327*40 000,00/100 = 8 958,90 грн.;

- за період з 18.10.2015 по 18.11.2015 (31 день): 25/365*31*104 114,97/100 = 2 210,66 грн.

Розмір трьох процентів річних за період з 18.10.2015 по 18.11.2015 (31 день) становить: 3/365*31*104 114,97/100 = 265,28 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню на суму 165 549,81 грн.

Заперечення відповідача проти позову суд відхиляє, виходячи з такого.

Згідно з частиною третьою статті 10, частиною першою статті 61 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, при розгляді даної справи суд також враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 24 лютого 2016 року по справі № 6-50цс16 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 56128584) та зазначає наступне.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Як зазначалося вище, договір позики є укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

За правилом ч. 1 ст. 1047 ЦК України, для укладеного між сторонами договору позики від 23.11.2009 передбачено обовязкову письмову форму, оскільки його сума більше ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Таким чином, враховуючи зміст пункту 2 укладеного між сторонами договору позики від 23.11.2009, цей договір є належним допустимим та достатнім доказом отримання відповідачем у позику грошової суми в розмірі 40 000,00 грн. на визначених у ньому умовах.

Відповідно до частини першої статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

До позовної заяви додано квитанцію від 19.11.2015 № 90, якою підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1 708,32 грн., отже, враховуючи часткове задоволення позову на суму 165 549,81 грн., що становить 96,91% від розміру заявлених позовних вимог, сума судових витрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить: 1 708,32 грн.* 96,91% = 1 655,53 грн.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 88, 208, 209, 212 215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд

вирішив:

1. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) заборгованість за договором позики від 23 листопада 2009 року в розмірі 165 549,81 (сто шістдесят пять тисяч пятсот сорок девять гривень 81 коп.), з яких: 104 114,97 грн. сума основного боргу; 61 169,56 грн. проценти за користування позикою за період з 23 листопада 2009 року по 18 листопада 2015 року; 265,28 грн. три проценти річних за період з 18 жовтня 2015 року по 18 листопада 2015 року.

В задоволенні решти позову відмовити.

3. Стягнути з ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 1655,53 грн. (одна тисяча шістсот пятдесят пять гривень 53 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області через Новомиколаївський районний суд Запорізької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.С. Гасанбеков