Постанова № 59336212, 28.07.2016, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/2505/16-а

Провадження № 2-а/591/283/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2016 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого - судді Бурда Б.В.

при секретарі - Терещенко М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій протиправними та спонукання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, якій мотивує тим, що вона проживала у м. Суми, перебувала на обліку у відповідача та отримувала пенсію. У 2001 році вона виїхала до Ізраїлю на постійне місце проживання, у зв'язку з чим, виплата пенсії була припинена у зв'язку із виїздом на постійне проживання за кордон. В 2016 році вона звернулася до відповідача із заявою про поновлення виплати їй пенсії, але їй було в цьому відмовлено з тих підстав, що вона фактично проживає за межами України. Вважає вказане рішення незаконним і просить зобов'язати відповідача поновити виплату їй пенсії з 01.11.2001 року.

Представник позивача позов підтримав. Зазначив, що у позивача хворий чоловік, лікування яким вона постійно займається. У зв'язку з чим, приїхати раніше до України позивач не мала можливості.

Представник відповідача позов заперечив та пояснив, що позивач не перебуває у них на обліку, оскільки знята з пенсійного обліку у зв'язку з виїздом за кордон. Пенсійна справа перебуває в архіві Сумського об'єднаного управління. Пояснив, що із заявою про поновлення виплати пенсії позивач в порядку визначеному законом не зверталася та рішення з цього приводу не приймалося. Просить відмовити у задоволення позову за необґрунтованістю вимог.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач, є громадянкою України, яка виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються сторонами.

Позивачу була призначена пенсія за віком, виплата якої за заявою позивача від 12.04.2001 року була припинена з 01 травня 2001 року з виплатою пенсії за 6 місяців наперед.

29 квітня 2016 року позивач звернулася до відповідача із заявою про поновлення їй виплати пенсії.

11 травня 2016 року відповідач своїм листом повідомив позивача про відмову у задоволенні її заяви з тих підстав, що Рішення Конституційного від 07.10.2009 року на позивача не поширюється, оскільки вона виїхала за межі України до вказаної дати. Позивач фактично мешкає за межами України в Ізраїлі та відсутній механізм виплати пенсій пенсіонерам, які проживають в країнах з якими Україною не укладено договору про пенсійне забезпечення.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».

Після прийняття даного рішення Конституційного Суду України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.

Крім того, ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Суд зазначає, що позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Враховуючи те, що позивач перебував на обліку у відповідача, якій зберігає у архіві пенсійну справу позивача, у відповідача відсутні перешкоди щодо поновлення виплати пенсії позивачу.

Посилання представника відповідача у обґрунтування своїх заперечень на те, що позивач не зверталася до них із заявою про поновлення пенсії та рішення з цього приводу не приймалося не заслуговують на увагу.

Рішенням Конституційного Суду України №25рп/2009 від 07 жовтня 2009 року визнані такими, що не відповідають Конституції України, є неконституційними, положення п. 2 ч. 1 ст. 49, ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зокрема Конституційний Суд України зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел і забезпечуються ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються в зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Відповідно до ч. 3 ст. 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Водночас, п. 2 ч. 1 ст. 49, ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» конституційне право на соціальний захист поставлено в залежність від факту укладання Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів в тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Виходячи з правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.

З наведених підстав, положення п. 2 ч. 1 ст. 49, ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсій пенсіонерам на час постійного проживання, перебування за кордоном в разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір, суперечать Конституції України стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод людини, неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадян України, які перебувають за її межами, права на соціальний захист у старості.

Відповідно до ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України» в разі якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Відповідно до ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Згідно з положеннями ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. 3ст. 25 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, позивач проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Таким чином, після прийняття рішення Конституційним Судом Україн від 07 жовтня 2009 року, управління Пенсійного фонду зобов'язано поновити виплату пенсій особам, яким така виплата була незаконно припинена, у відповідності до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Необґрунтованим на думку суду є також посилання відповідача на пункт 1.5 розділу I Порядку подання і оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивач звернулася не за призначенням (перерахунком) пенсії, а за поновленням вже призначеної пенсії, виплата якої була зупинена.

При цьому, як вбачається із змісту заяви позивача та наданих суду копій матеріалів пенсійної справи, позивач звернулася саме із заявою про поновлення виплати пенсії та відповідачем булі зрозумілі вимоги позивача про що свідчить лист (а.с. 47)

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач розглядаючи заяву позивача не послався на порушення позивачем порядку звернення до органів Пенсійного фонду із заявами щодо поновлення виплати пенсії, а розглянув її по суті та вчинив протиправні дії, пов'язані із відмовою у поновленні виплати пенсії, про що свідчить зміст листа (а.с. 51).

Посилання позивача на те, що виплата пенсії має бути поновлена з листопада 2001 року є помилковим.

Як вбачається із матеріалів справи позивач звернулась до суду з адміністративним позовом 25 травня 2016 року із вимогами до суб'єкта владних повноважень щодо захисту її порушених прав на поновлення виплати раніше призначеної пенсії за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Згідно з ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, враховуючи шестимісячний строк звернення до суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині поновлення раніше призначеної пенсії за період з листопада 2001 року по 24.11.2015 року слід залишити без розгляду.

Вказана правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року, від 12 квітня 2016 року.

При цьому суд зазначає, що при звернення з даним позовом до суду позивач не заявляла клопотання про поновлення строку звернення до суду. В судовому засіданні суд роз'яснив право заявити дане клопотання представнику позивача, але представник позивача не виявив бажання скористатися таким правом.

Таким чином поновлення виплати пенсії за віком позивачу повинно відбуватися з 25 листопада 2015 року в розмірах відповідно до чинного законодавства, оскільки після прийняття рішення №25рп/2009 Конституційним Судом України, Управління Пенсійного фонду зобов'язано поновити виплату пенсій особам, яким така виплата була незаконно припинена.

У зв'язку з задоволення позову на користь позивача підлягають стягненню понесені по справі судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст.14, 99, 100, 159-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій протиправними та спонукання до вчинення дій за період з 01.11.2001 року по 24.11.2015 року.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1.

Зобов'язати Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 25 листопада 2015 року в розмірах відповідно до чинного законодавства.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 551, 20 грн..

Постанову суду може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Зарічний районний суд м. Суми, шляхом подачі скарги в десятиденний строк з дня отримання її копії.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст постанови суду виготовлено 01 серпня 2016 року.

Суддя