Ухвала суду № 59316837, 18.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2016 року м. Київ К/800/48681/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),суддів Зайцева М.П., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16.01.2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2014 року

у справі № 2а/0370/2603/11

за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

до Публічного акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод»,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фієста Плюс»

про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

Луцька об'єднана державна податкова інспекція звернулась до суду з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фієста Плюс» про стягнення коштів.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 16.01.2013 року у справі № 2а/0370/2603/11, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2014 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник ПАТ «Гнідавський цукровий завод» проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити. Представник ТОВ «Фієста Плюс» в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.01.2011 року між ПАТ «Гнідавський цукровий завод» та ТОВ «Фієста Плюс» укладено договір № 31, предметом якого є поставка продавцем (ТОВ «Фієста Плюс») товару - БУМ К65 М2 Б3К покупцю (ПАТ «Гнідавський цукровий завод») загальною вартістю 1 720 000, 00грн., в тому числі ПДВ - 286 667, 00 грн.

Підставою для висновків податкового органу про нікчемність вищезазначеного договору та відсутність його реального виконання сторонами став акт невиїзної документальної перевірки ТОВ «Фієста Плюс» з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ПП «Віллія Експортрейд» та з контрагентами-покупцями за січень 2011 року від 07.04.2011 року № 1078/23-2/32725008, отриманий позивачем у відповідь на запит до ДПІ у м. Херсоні для підтвердження взаємовідносин вищевказаних суб'єктів господарювання.

Зазначеним актом перевірки встановлено, що ТОВ «Фієста Плюс» та його посадові особи за місцем реєстрації відсутні, а також не виявлено основних засобів, складських приміщень, транспортного та торгівельного обладнання для здійснення господарської діяльності. Крім того, перевіркою встановлено формування податкових зобов'язань та податкового кредиту в січні 2011 року за рахунок контрагента-постачальника - ПП «Віллія Експортрейд», яке, у свою чергу, не відображало будь-яких даних щодо проведення господарських операцій із ТОВ «Фієста Плюс» і фактично поставок не здійснювало, що свідчить про факт ведення останнім діяльності, спрямованої на надання податкової вигоди третім особам.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача спірних коштів.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Недійсність правочину визначено статтею 215 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до частини першої цієї статті підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

За правилами частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Так, статтею 228 Цивільного кодексу України встановлено два окремих види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними, - недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність в судовому порядку на підставах, установлених законом (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).

Отже, висновки податкового органу про нікчемність відповідного правочину, тобто такого, що порушує публічний порядок, не узгоджуються із нормами Цивільного кодексу України.

У постанові від 18.11.2014 року у справі № 21-422а14 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що застосування наслідків недійсного правочину, які були укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, мають застосовуватися до правочинів, недійсність яких встановлюється судом.

Таким чином, оскільки податковим органом, як суб'єктом владних повноважень, не доведено наявності судових рішень щодо недійсності вчиненого відповідачем правочину, то колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що задоволення позовних вимог про стягнення коштів в дохід держави є передчасним.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16.01.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2014 року у справі № 2а/0370/2603/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді М.П.Зайцев

Н.Г.Пилипчук