Постанова № 59316528, 20.07.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/497/16

Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- Кравець О.О.,

за участю: секретар судового засідання - Курманова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державного реєстратора Реєстраційної служби Жовтневого районного управління юстиції Миколаївської області Коржа Миколи Вікторовича, Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Реєстраційної служби Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення № 13874399 від 18.06.2014 року, скасування запису у державному реєстрі, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державного реєстратора Реєстраційної служби Жовтневого районного управління юстиції Миколаївської області Коржа Миколи Вікторовича, Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Реєстраційної служби Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_2, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора Реєстраційної служби Жовтневого районного управління юстиції Миколаївської області Коржа Миколи Вікторовича № 13874399 від 18 червня 2014 року про державну реєстрацію за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1; скасувати запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року було закрито провадження у даній справі.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2016 року вказану ухвалу суду першої інстанції було скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2016 року заявлений позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Жовтневого районного управління юстиції Миколаївської області Корж Миколи Вікторовича № 13874399 від 18.06.2014 року про державну реєстрацію за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1. Скасовано запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, третя особа - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявлених позивачем вимог, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, 18.06.2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Жовтневого районного управління юстиції Миколаївської області Корж М.В. було прийнято рішення: № 13874399 про реєстрацію за третьою особою права приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,25 га.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду про визнання його протиправним та скасування, а також скасування відповідних записів державного реєстру, посилаючись на те, що в серпні 2015 року під час виготовлення позивачем технічної документації для оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку згідно рішення Виконавчого комітету Лиманівської сільської ради № 30 від 30.05.1997 року останній дізнався, що земельна ділянка, на яку він здійснював оформлення права власності за вказаним рішенням органу місцевого самоврядування, перетинається із земельною ділянкою ОСОБА_2, який зареєстрував право власності на неї за наведеним рішенням державного реєстратора, на думку позивача, за відсутності відповідних правовстановлюючих документів.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV (чинного та в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно; право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.

За правилами ч.ч. 3, 7 ст. 16 наведеного Закону (у вказаній редакції) державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку.

Згідно вимог абз. 2 ч. 2 ст. 15 цього ж Закону перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктами 36, 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013 року (чинного та в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора), передбачено, що для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та наводиться не вичерпний перелік таких документів.

Відповідно до п. 20 наведеного Порядку за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.

Виключний перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень, визначений ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у наведеній редакції.

З аналізу наведених норм, чинних на час проведення оскаржуваної реєстрації, вбачається, що державна реєстрація прав, зокрема, на нерухоме майно проводилась за заявою заінтересованих осіб з чітким дотриманням реєстратором вимог Закону щодо перевірки заявлених прав, встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав.

Скасовуючи за заявленим у даній справі позовом ОСОБА_3 рішення відповідача від 18.06.2014 року № 13874399 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,25 га, а також відповідні записи державного реєстру, суд першої інстанції дійшов висновку, що таке рішення відповідача було прийнято з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013 року (чинних та в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора), за відсутності правовстановлюючого документу.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заявлених вимог ОСОБА_3 та скасування за його позовом наведеного рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за третьою особою і відповідних записів державного реєстру з огляду на викладене.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як випливає зі змісту статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Звідси, поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.

Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 15.12.2015 року у справі № 800/206/15, який згідно ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає врахування має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як на підставу для скасування рішення відповідача від 18.06.2014 року № 13874399 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права приватної власності на земельну ділянку, позивач посилається на те, що оскаржуваним рішенням порушуються його права на здійснення реєстрації земельної ділянки по АДРЕСА_2, що передана йому у приватну власність рішенням Виконавчого комітету Лиманівської сільської ради № 30 від 30.05.1997 року, оскільки під час виготовлення технічної документацію на вказану земельну ділянку за цим рішенням органу місцевого самоврядування встановлено перетинання із земельною ділянкою ОСОБА_2 по АДРЕСА_1, який зареєстрував право власності на неї за наведеним рішенням державного реєстратора, при цьому, на думку позивача, за відсутності правовстановлюючих документів на неї.

На підтвердження вказаних обставин позивачем до суду надано рішення державного кадастрового реєстратора від 12.08.2015 року про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, з якого судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою для його прийняття став встановлений факт невідповідності електронного документа, а саме заяви позивача про внесення відомостей про земельну ділянку по АДРЕСА_2, установленим вимогам, а саме перетинання із земельними ділянками за цією ж адресою по АДРЕСА_2, що належать самому позивачу та ОСОБА_5, а саме співпадання на 82,2195% та 17,7805%, а також перетинання із земельною діяльною ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 (1,0219%).

В той же час, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у даній справі та ОСОБА_5 вже звертались до суду із позовом про усунення перешкод в користуванні своїми земельними ділянками за адресою по АДРЕСА_2 сусіднім користувачем земельною ділянкою по АДРЕСА_1 - ОСОБА_2

Проте, у задоволенні вказаного позову рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 13.03.2014 року у справі № 1411/243/2012, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 17.04.2014 року, було відмолено.

Більш того, судом апеляційної інстанції встановлено, що за зустрічним позовом ОСОБА_2 рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 20.01.2014 року у справі № 477/2924/13-ц, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 25.02.2014 року (а.с.154-161 т.1), визнано недійсними державні акти про право приватної власності на земельні ділянки, розташовані в АДРЕСА_2: серії НОМЕР_1, виданий 4 червня 1997 року Лиманівською сільською радою Жовтневого району Миколаївської області ОСОБА_3 на ділянку площею 0,04 га для ведення підсобного господарства; серії НОМЕР_2, виданий 4 червня 1997 року Лиманівською сільською радою Жовтневого району Миколаївської області ОСОБА_5 на ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Тобто, рішенням суду, що набрало законної сили, скасований правовстановлюючий документ на земельну ділянку позивача, порушення прав на яку оскаржуваним рішенням державного реєстратора і стало підставлю для його звернення до суду з позовом про скасування цього рішення.

В свою чергу, відносно наявності у ОСОБА_2 документів, що підтверджують виникнення, перехід прав на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, реєстрацію права власності на яку за ним проведено оскаржуваним рішенням, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 05.09.2006 року № 2-609/06, що набрало законної сили (а.с.175 т.1), визнано дійним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 14.05.2001 року між покупцем ОСОБА_2 та ОСОБА_6, зареєстрований на універсальній товарній біржі «Марія».

При цьому, згідно з рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 10.07.2012 року у справі № 22-ц/1490/1987/12, що набрало законної сили (а.с.168-170 т.1), ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 25.01.1999 року належав житловий будинок АДРЕСА_1, а згідно Державного акту про право приватної власності на землю серія НОМЕР_3, виданого Лиманівською сільською радою 27.12.1999 року (запис в реєстрі 18№1277) їй належала земельна ділянка площею 0,2500 га, яка надавалася їй для ведення індивідуального житлового будівництва за вказаною адресою.

За викладених обставин, суд у вказаній справі дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_2 став власником житлового будинку АДРЕСА_1, то відповідно до вимог ст. 30 Земельного кодексу України (1990 р.) до нього перейшло право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, яка надавалася ОСОБА_6 для індивідуального житлового будівництва.

Колегія суддів враховує, що рішення суду, які набрали законної сили - мають преюдиціальне значення, згідно ч. 1 ст. 72 КАС України (обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини), а відповідно до ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Тобто, висновки зазначених судових рішень є обов'язковими для суду, в силу зазначених положень ч. 1 ст. 72 та ст. 255 КАС України.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що 29.04.2014 року Лиманівською сільською радою було прийнято рішення про надання ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку в АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,25 га.

Реєстрація цього права і була проведена 18.06.2014 року відповідачем.

З огляду наведені висновки рішень судів, що набрали законної сили, враховуючи рішення Лиманівської сільської ради від 29.04.2014 року № 5 про надання ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,2500 га, а також відсутність правовстановлюючих документів у позивача на суміжну земельну ділянку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування за поданим ОСОБА_3 позовом рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку за вказаною адресою та відповідних записів державного реєстру.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Враховуючи викладене, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до її неправильного вирішення по суті, колегія суддів вважає, що судове рішення, відповідно до вимог ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про відмову у задоволенні заявлених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2016 року - задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2016 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Державного реєстратора Реєстраційної служби Жовтневого районного управління юстиції Миколаївської області Коржа Миколи Вікторовича, Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Реєстраційної служби Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення № 13874399 від 18.06.2014 року, скасування запису у державному реєстрі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець