Ухвала суду № 59316139, 30.05.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2016 р. справа 808/8783/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя Суховаров А.В. (доповідач)

судді Головко О.В. Ясенова Т.І.

розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28.01.2016 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної служби з питань праці в Запорізькій області, Територіальної державної інспекції з питань праці в Запорізькій області про стягнення заборгованості по видаткам на відрядження та середнього заробітку за час затримки розрахунку за кожен день затримки

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 20.11.2015 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління державної служби з питань праці в Запорізькій області, в якому просить стягнути заборгованість по видаткам на відрядження в розмірі 409гр84коп та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 250гр64коп за кожен день затримки, починаючи з дня звільнення по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.01.2016 до участі у справі в якості співвідповідача залучена Територіальна державна інспекція з питань праці в Запорізькій області.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 28.01.2016 позов задоволений частково. Стягнуто з Головного управління державної служби з питань праці в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість по видаткам на відрядження в розмірі 409гр84коп. В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить постанову суду скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вказує, що суд не дав належної оцінки протиправності дій суб'єктів владних повноважень, які полягають в порушенні статті 116 КЗпП України.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного:

Наказом Державної інспекції України з питань праці №08-к від 02.04.2012 позивача призначено на посаду заступника начальника Територіальної державної інспекції з питань праці в Запорізькій області - начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів в м. Запоріжжі.

ОСОБА_1 з 01.10.2015 звільнений із займаної посади на підставі наказу Державної інспекції України з питань праці №222-к від 29.09.2015 в зв'язку з реорганізацією та скороченням посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Під час перебування на посаді, позивач був у відрядженні з 07.07.2015 по 09.07.2015 на підставі наказу Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області №9-в від 06.07.2015 про відрядження для участі в нараді.

В ході розгляду справи сторонами не заперечувалось, що видатки на відрядження в сумі 409гр84коп не були компенсовані ОСОБА_1 на момент звільнення з посади.

Стосовно вимог про стягнення заборгованості по видаткам на відрядження в розмірі 409гр84коп, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині, оскільки відповідачі фактично не заперечували право позивача на отримання цих коштів.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум в строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до статті 2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених в пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2, 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Відповідно до статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

З аналізу наведених норм права вбачається, що під виплатою всіх сум, що належать працівнику розуміється заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога.

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №362 від 17.03.2011, підприємство, що відряджає працівника, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом).

Відповідно до пункту 15 розділу І Інструкції, окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені в зв'язку з таким відрядженням).

Відповідно до пункту 16 розділу ІІ Інструкції, витрати на проїзд (в тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням всіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Таким чином, витрат на відрядження, підлягають оплаті шляхом авансу до моменту вибуття у відрядження або відшкодовуються на підставі поданого звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та підтвердних документів.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що норми статті 117 КЗпП України про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не поширюються на правовідносини пов'язані з невчасним відшкодуванням витрат на відрядження, в зв'язку з чим окружний суд обгрунтовано відмови в позовних вимогах в цій частині.

З урахуванням доводів і заперечень сторін, наданих ними доказів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись пунктом 1 статті 198, статтями 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28.01.2016 - без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Суховаров

Суддя: О.В. Головко

Суддя: Т.І. Ясенова