Постанова № 59315870, 27.07.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 липня 2016 року № 826/6726/16

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Аблова Є.В., судді Огурцова О.П., судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження за позовом Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» до Державної служби інтелектуальної власності України за участю третьої особи - ДП «Український інститут інтелектуальної власності» про скасування рішень та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась недержавна некомерційна професійна організація «Національна асоціація адвокатів України» (далі також - НААУ, позивач) з позовом до Державної служби інтелектуальної власності України (далі також - ДСІВ України, відповідач), в якому позивач просив скасувати рішення Апеляційної палати ДСІВ України від 28 грудня 2015 року, що затверджено Наказом ДСІВ України № 48-Н від 28 січня 2016 року, зобов'язати ДСІВ України провести повторну кваліфікаційну експертизу та прийняти рішення про реєстрацію знаку по заявці № m 2013 17457.

Відповідній адміністративній справі був присвоєний № 826/6726/16 та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року у ній було відкрито провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні.

Водночас, до Окружного адміністративного суду міста Києва НААУ було подано позов до ДСІВ України, в якому позивач просив скасувати рішення Апеляційної палати ДСІВ України від 28 грудня 2015 року, що затверджено Наказом ДСІВ України № 49-Н від 28 січня 2016 року, зобов'язати ДСІВ України провести повторну кваліфікаційну експертизу та прийняти рішення про реєстрацію знаку по заявці № m 2013 17445.

Відповідній адміністративній справі був присвоєний № 826/6724/16 та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2016 року у ній було відкрито провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні.

Також до Окружного адміністративного суду міста Києва НААУ було подано позов до ДСІВ України, в якому позивач просив скасувати рішення Апеляційної палати ДСІВ України від 23 грудня 2015 року, що затверджено Наказом ДСІВ України № 23-Н від 25 січня 2016 року, зобов'язати ДСІВ України провести повторну кваліфікаційну експертизу та прийняти рішення про реєстрацію знаку по заявці № m 2013 17446.

Відповідній адміністративній справі був присвоєний № 826/6728/16 та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2016 року у ній було відкрито провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні.

Крім того, до Окружного адміністративного суду міста Києва НААУ було подано позов до ДСІВ України, в якому позивач просив скасувати рішення Апеляційної палати ДСІВ України від 28 грудня 2015 року, що затверджено Наказом ДСІВ України № 47-Н від 28 січня 2016 року, зобов'язати ДСІВ України провести повторну кваліфікаційну експертизу та прийняти рішення про реєстрацію знаку по заявці № m 2013 17447.

Відповідній адміністративній справі був присвоєний № 826/6725/16 та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2016 року у ній було відкрито провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні.

Ухвалою суду від 26 травня 2016 року позовні вимоги у вказаних справах були об'єднані в одне провадження, а об'єднаній справі присвоєно № 826/6726/16.

Позивачем також було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій, додатково до вказаних вище, він просив суд скасувати рішення Державної служби інтелектуальної власності України про відмову в реєстрації знаків, оформлені у вигляді висновків про невідповідність позначень умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційних експертиз за заявками № m 2013 17447, № m 2013 17457, №m 2013 17445 та № m 2013 17446.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність оскаржуваних рішень відповідача з огляду на те, що направлені до відповідача для надання їм правової охорони в якості знаку для товарів та послуг позначення не є імітацією малого Державного герба України. Позивач вважає, що тлумачення діючого законодавства України в оскаржуваних рішеннях є невірним, а підстави, згідно яких позивачу було відмовлено в наданні правової охорони в якості знаків для товарів і послуг позначенням, заявленим позивачем, є невмотивованими та суб'єктивними.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідачем були надані суду письмові заперечення на позовні заяви, в яких він просив відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на обставини, наведені в поданих ним документах.

В судовому засіданні 14.07.2016 року судом залучено до участі у справі в якості третьої особи ДП «Український інститут інтелектуальної власності».

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

25 вересня 2013 року до ДП «Український інститут інтелектуальної власності» позивачем було подано заяви про реєстрацію знака для товарів і послуг № m 2013 17457, № m 2013 17445, № m 2013 17446 та № m 2013 17447.

26 червня 2015 року, 29 липня 2015 року та 25 березня 2015 року ДСІВ України були прийняті рішення про відмову в реєстрації знаків за поданими НААУ заявками.

В подальшому, представником позивача до Апеляційної палати ДСІВ України були подані заперечення проти таких рішень про відмову в реєстрації знаків за поданими заявками.

23 грудня 2015 року Апеляційною палатою ДСІВ України прийнято рішення про відмову в задоволенні заперечень НААУ на рішення ДСІВ України від 25 березня 2015 року про відмову в реєстрації зображувального знака за заявкою № m 2013 17446, чим відмовлено позивачу в наданні правової охорони в якості знаку для товарів і послуг позначенню, вказаному НААУ в поданій заявці. Вказане рішення було затверджено наказом ДСІВ України № 23-Н від 28 січня 2016 року.

28 грудня 2015 року Апеляційною палатою ДСІВ України були прийняті рішення про відмову в задоволенні заперечень НААУ на рішення ДСІВ України від 26 червня 2015 року та 29 липня 2015 року про відмову в реєстрації зображувальних знаків за заявками № m 2013 17457, № m 2013 17445 та № m 2013 17447, чим відмовлено позивачу в наданні правової охорони в якості знаків для товарів і послуг позначенням, вказаним НААУ в поданих заявках. Вказані рішення були затверджені наказами ДСІВ України № 48-Н від 28 січня 2016 року, № 49-Н від 28 січня 2016 року та № 47-Н від 28 січня 2016 року відповідно.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу було відмовлено в наданні правової охорони в якості знаків для товарів і послуг позначенням, заявленим ним, з огляду на те, що відповідно до чинних вимог законодавства не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують державні герби. Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників, проте, оскільки дотепер законодавчо не врегульований порядок використання зображення Державного герба України, зображення кого імітують заявлені позивачем позначення, а також не визначений компетентний орган, який має надавати дозвіл на використання державної символіки, порядок її використання, відповідач прийшов до висновку про необхідність відмови в наданні правової охорони в якості знаків для товарів і послуг позначенням, заявленим позивачем.

Так, відповідно до п. 1 Положення про Державну службу інтелектуальної власності України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року № 436/2011, Державна служба інтелектуальної власності України (далі - Державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України (далі - Міністр).

Державна служба входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Згідно вимог статей 1, 2 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», Установа - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності.

Установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на знаки для товарів і послуг, для чого, в тому числі, організовує приймання заявок, проведення їх експертизи, приймає рішення щодо них, видає свідоцтва на знаки для товарів і послуг, забезпечує їх державну реєстрацію.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі, вимогам Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом.

Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень.

Водночас, згідно з ч. 1 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують, в тому числі, державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми).

Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників. Компетентним органом щодо назви держави є колегіальний орган, утворений Установою.

Відповідні положення містяться в п. 4.3.1.2 Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджених наказом Державного патентного відомства України від 28 липня 1995 року № 116 (далі також - Правила), яким вказано, що при перевірці позначення, заявленого на реєстрацію як знак, щодо наявності підстав для відмови у наданні правової охорони, відповідно до пункту 1 статті 6 Закону, встановлюється: чи не зображує заявлений знак виключно державні герби, прапори та емблеми; офіційні назви держав; емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій; офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки, або чи не є схожим з ними настільки, що їх можна сплутати.

Зазначені в абзаці 1 цього пункту позначення можуть бути включені до знака, як елементи, що не охороняються, відповідно до пункту 1 статті 6 Закону, якщо на це є згода компетентного органу або їх власників.

Отже, у випадку якщо подане до ДСІВ України для отримання визначеної Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» правової охорони позначення зображає або імітує держаний герб, в тому числі Держаний герб України, відповідним компетентним органом має бути надано згоду на надання такому позначенню такої правової охорони.

При дослідженні питання щодо надання дозволу компетентним органом на використання державної символіки у складі знаків для товарів і послуг, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. 2 Постанови Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року №2137-XII, зображення Державного герба України поміщується на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов'язковим додержанням пропорцій зображення герба, затвердженого пунктом I цієї Постанови.

Водночас, згідно з приписами статті 20 Конституції України, державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Між тим, станом на день розгляду справи та, відповідно, прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, визначений наведеним положенням Конституції України закон прийнято не було. А з огляду на те, що норми Конституції України є нормами прямої дії, що мають вищу юридичну силу в порівнянні з положеннями Постанови Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року № 2137-XII, колегія суддів критично оцінює доводи відповідача про те, що визначений пунктом 2 такої Постанови перелік способів використання Державного герба України є вичерпним і не передбачає можливість його використання іншими особами, окрім визначених у Постанові, зокрема у знаках для товарів і послуг, оскільки порядок використання Державного герба України може бути встановлений виключно прийнятим не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України законом.

Крім того, суд враховує, що згідно з Указом Президента України «Питання щодо використання державних символів України» від 09 лютого 2001 року № 79/2001, з метою визначення порядку використання державних символів України на період до законодавчого врегулювання зазначеного питання, Кабінету Міністрів України доручено подати проект тимчасового порядку використання державних символів України, зокрема у знаках для товарів і послуг вітчизняних виробників.

Проте, на чому наголошує і відповідач, станом на сьогодні Кабінетом Міністрів України такий тимчасовий порядок прийнято не було.

Отже, беручи до уваги відсутність встановленого порядку використання Державного герба України, як це передбачено статтею 20 Конституції України, та не прийняття Кабінетом Міністрів України тимчасового порядку його використання, колегія суддів вважає протиправним посилання відповідача на приписи ч. 1 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та п. п. 4.3.1.2 Правил як на підставу для відмови НААУ в наданні правової охорони в якості знаків для товарів і послуг позначенням, заявленим позивачем, оскільки такі правові положення щодо неможливості отримання правової охорони для позначень, які зображують або імітують державні герби, та необхідності отримання згоди на використання таких позначень у компетентного органу, в силу вимог Основного закону, не можуть вважатись елементами порядку використання Державного герба України у знаках для товарів і послуг.

На думку суду, підтвердженням такої правової позиції є й та обставина, що станом на день розгляду справи, як і на день прийняття оскаржуваних рішень, залишається законодавчо не визначеним компетентний орган, про який йдеться в ч. 1 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та п. п. 4.3.1.2 Правил та до повноважень якого відноситься вирішення питань надання згоди на використання позначень, які зображують або імітують державні герби, в тому числі, Державний герб України.

Відповідно до ч. 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Отже, враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів приходить до висновку про порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень наведених у зазначеній нормі процесуального законодавства принципів, а тому вважає, що такі рішення ДСІВ України були прийняті протиправно. Відповідно, обґрунтованими є позовні вимоги НААУ про їх скасування.

Суд звертає увагу на те, що позивачем в поданих позовних заявах ставиться питання лише про скасування оскаржуваних рішень.

Водночас, згідно п. 1 ч. 2 статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги протиправність оскаржуваних рішень ДСІВ України, що була встановлена вище, виходячи з передбаченого ч. 2 статті 11 КАС України права суду вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених НААУ позовних вимог, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, шляхом визнання протиправними та скасування рішень ДСІВ України про відмову в реєстрації знаків, оформлені у вигляді висновків про невідповідність позначень умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційних експертиз за заявками № m 2013 17447, № m 2013 17457, №m 2013 17445 та № m 2013 17446, рішення Апеляційної палати ДСІВ України від 28 грудня 2015 року, що затверджено наказом ДСІВ України № 48-Н від 28 січня 2016 року, рішення Апеляційної палати ДСІВ України від 28 грудня 2015 року, що затверджено наказом ДСІВ України № 49-Н від 28 січня 2016 року, рішення Апеляційної палати ДСІВ України від 23 грудня 2015 року, що затверджено наказом ДСІВ України № 23-Н від 25 січня 2016 року та рішення Апеляційної палати ДСІВ України від 28 грудня 2015 року, що затверджено наказом ДСІВ України № 47-Н від 28 січня 2016 року.

Відповідно, задоволенню підлягають і похідні від наведених вище позовні вимоги про зобов'язання відповідача провести повторні кваліфікаційні експертизи та прийняти рішення про реєстрацію знаків по заявкам № m 2013 17447, № m 2013 17457, № m 2013 17445 та № m 2013 17446.

При цьому, беручи до уваги, що відповідні повноваження ДСІВ України щодо проведення повторних кваліфікаційний експертиз та прийняття рішення про реєстрацію знаків для товарів і послуг є дискреційними повноваженнями такого органу, суд враховує положення обов'язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року.

При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відповідно, оскільки інших, крім тих, що були наведені вище і визнані судом протиправними, підстав для відмови позивачу в наданні правової охорони в якості знаків для товарів і послуг позначенням, заявленим НААУ, ДСІВ України наведено не було, суд вважає обґрунтованими вказані позовні вимоги НААУ щодо зобов'язання відповідача провести повторні кваліфікаційні експертизи та прийняти рішення про реєстрацію знаків по заявкам позивача.

Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-12, 11, 71, 158-163 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення Державної служби інтелектуальної власності України про відмову в реєстрації знаків, оформлені у вигляді висновків про невідповідність позначень умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційних експертиз за заявками № m 2013 17447, № m 2013 17457, № m 2013 17445 та № m 2013 17446.

Визнати протиправним та скасувати рішення Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України від 23 грудня 2015 року, що затверджено наказом Державної служби інтелектуальної власності України № 23-Н від 25 січня 2016 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України від 28 грудня 2015 року, що затверджено наказом Державної служби інтелектуальної власності України № 47-Н від 28 січня 2016 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України від 28 грудня 2015 року, що затверджено наказом Державної служби інтелектуальної власності України № 48-Н від 28 січня 2016 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України від 28 грудня 2015 року, що затверджено наказом Державної служби інтелектуальної власності України № 49-Н від 28 січня 2016 року.

Зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України провести повторні кваліфікаційні експертизи та прийняти рішення про реєстрацію знаку по заявкам недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» № m 2013 17447, № m 2013 17457, № m 2013 17445 та № m 2013 17446.

Судові витрати в розмірі 16536,00 (шістнадцять тисяч п'ятсот тридцять шість) грн. 00 коп. присудити на користь недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» (код ЄДРПОУ 38488439) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби інтелектуальної власності України (код ЄДРПОУ 37552556).

Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя Аблов Є.В.

Суддя Огурцов О.П.

Суддя Шулежко В.П.