Постанова № 59315868, 21.07.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 липня 2016 року 14:04 № 826/8032/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Мар'янченко Д.А.,

за участю сторін:

представників позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Сперкача С.В.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000141306 від 22.04.2016 р., скасування вимоги про сплату боргу №Ф-4 У від 22.04.2016 року та рішення про застосування штрафних санкцій №4/26-55-13-06 від 22.04.2016 року,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася приватний нотаріус ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000141306 від 22.04.2016 року зі сплати податку на доходи фізичних осіб на суму 57226,36 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4-У від 22.04.2016 року зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 13522,67 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №4/26-55-13-06 від 22.04.2016 року на суму 1352,27 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що податок на дохід, який сплачують нотаріус, є витратами обов'язковими для провадження незалежної професійної діяльності, а також нормою Податкового кодексу України не обмеженою його включення до складу витрат, які зменшують оподаткований дохід, то включення його в склад витрат, які враховуються при визначенні оподаткованого доходу відповідає чинному законодавству.

За таких обставин, на думку приватного нотаріуса ОСОБА_3, позивач, який провадить незалежну професійну діяльність, при нарахуванні та сплаті податку з доходів фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не порушував норм Податкового кодексу України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

При цьому, позивач зазначила, що Узагальнююча податкова консультація щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженої наказом ДПС України від 24.12.2012 року №1185, не містить повного переліку витрат, які доцільно враховувати при визначенні сукупного чистого доходу, а також переліку витрат, які можуть бути враховані при визначенні оподатковуваного доходу.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи, зазначивши при цьому, що перевіркою визначення оподатковуваного доходу встановлено заниження оподатковуваного (чистого) доходу в сумі 274247,51 грн. за 2014 рік внаслідок перекручування даних в деклараціях про доходи і майновий стан за 2014 рік, а саме завищення витрат в сумі 274247,51 грн.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

На підставі наказу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві №140 від 02.03.2016 "Про проведення документальної планової перевірки", повідомлення №12/26-55-12-01 від 02.03.2016, направлень №38/26-55-12-01 та №39/26-55-12-01 від 14.03.2016 року, відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків, який провадить незалежну професійну діяльність ОСОБА_3 (ідентиф. код НОМЕР_1) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2014 року.

За наслідком здійснення перевірки відповідачем складено акт №867/26-55-12-01-НОМЕР_1 від 08.04.2016 року, відповідно до висновків якого контролюючим органом встановлено наступне:

-абз.1 п.2 ч. 1 ст.7, п.11 ст. 8, п.2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у результаті чого визначено суму єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування у загальному розмірі 13522,67 грн. за 2014 рік;

-п.178.3 ст.178 Податкового кодексу України в результаті чого занижено оподатковуваний (чистий) дохід в розмірі 274247,51 грн. за перевіряємий період. Відповідно до п. 167.1 ст. 167, п. 178.2 ст. 178 податок на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті за наслідками проведеної перевірки, визначений у сумі 45781,09 грн. за 2014 рік.

В подальшому, відповідачем на підставі акту перевірки прийнято:

- податкове повідомлення-рішення №0000141306 від 22.04.2016 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на доходи фізичних осіб у розмірі 57227,36 грн.;

- рішення №4/26-55-13-06 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції у розмірі 13522,67 грн. на підставі п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»;

Окрім того, контролюючим органом прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.04.2016 р. №Ф-4У, якою визначено недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 13522,67 грн.

Незгода позивача з даними рішеннями та вимогою зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993 № 3425-XII (далі - Закон № 3425-XII) нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Приватний нотаріус сплачує податки, встановлені Податковим кодексом України (ст. 32 Закону № 3425-XII).

Згідно п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Водночас, пунктом 178.1 ст. 178 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу.

Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності.

Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді (п. 178.6 ПК України).

Поряд з цим, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Так, згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

В силу приписів п. 5 ч. 1 ст. 4 вказаного закону платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток) (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI).

При цьому, аналізуючи приписи пункту 5 частини 1 статті 4, пункту 2 частини 1 статті 7 та частини 11 пункту 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», розмір єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежить від доходу (прибутку), отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, який є базою нарахування єдиного внеску.

Отже, базою нарахування єдиного внеску також є різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження незалежної професійної діяльності приватного нотаріуса.

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку про заниження суми податку на доходи фізичних осіб в загальній сумі 45781,09 грн. та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціального страхування в загальній сумі 13522,67 грн. відбулось тому, що до складу витрат у 2014 році самозайнятою особою ОСОБА_3 віднесено витрати на суму податку на доходи з фізичних осіб за 2014 рік на загальну суму 274247,51 грн.

Згідно п. 11 ст. 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом (ч. 3 ст. 7 Закону №2464-VI).

При цьому, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч. 2 ст. 9 Закону №2464-VI).

Згідно ч. 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти висновку, що приватні нотаріуси зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року, а звітним періодом для них є календарний рік.

Звітним періодом для них є календарний рік.

За підсумком наведеного, суд дійшов до висновку, що жоден із зазначених нормативних актів не вимагає від самозайнятої особи - приватного нотаріуса проводити обчислення суми єдиного внеску з середньомісячного чистого доходу, вирахуваного шляхом ділення річного чистого доходу на 12 місяців. Єдиною вимогою виступає відповідність даним річної податкової декларації.

Як вбачається з матеріалів справи, сума доходу, на який нараховується єдиний внесок за даними самозайнятої особи, визначена шляхом подання податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2014 роки.

Відповідно до змісту вказаних декларацій сума чистого оподатковуваного доходу, який є базою нарахування єдиного внеску за 2014 рік становить 104108,75 грн.

Поряд з цим, згідно таблиці 3 нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно позивачем сплачено єдиний внесок за 2014 рік у розмірі 11834,13 грн.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів), затвердженої наказом ДПС України від 24.12.2012 року №1185, визначено, що з метою забезпечення дотримання загальних принципів оподаткування, передбачених статтею 4 Податкового кодексу України, при визначенні сукупного чистого доходу доцільно враховувати витрати приватних нотаріусів, які пов'язані з організацією нотаріальної діяльності та обумовлені вимогами Закону України «Про нотаріат», а також наведено невичерпний орієнтовний перелік витрат, які можуть бути віднесені до витрат, які враховуються при визначенні оподатковуваного доходу, в якому передбачено витрати на придбання канцелярського приладдя, зокрема і канцелярського паперу.

Тобто, вказана консультація має рекомендаційних характер, і наведений у ній перелік не є вичерпним, що свідчить про можливе віднесення до необхідних витрат незалежної професійної діяльності і інших витрат, якщо вони відповідають вимогам пункту 178.3статті 178 Податкового кодексу України.

Відповідно до правової позиції, викладеної в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.11.2015 року № К/800/29541/15, з огляду на загальне описове визначення витрат незалежної професійної діяльності, наведене у пункті 178.3 Податкового кодексу України, необхідно у кожному окремому випадку аналізувати здійснені витрати за критеріями можливості використання придбаних товарів (робіт, послуг) у незалежній професійній діяльності, ділової мети їх придбання, впливу цих витрат на отримання доходу, й за умови відповідності таким критеріям придбані товари (роботи, послуги) й здійснені витрати слід вважати такими, що необхідні для провадження незалежної професійної діяльності.

Як повідомила позивач в ході судового розгляду даної справи, вказані витрати були понесені нею у зв'язку з облаштуванням свого робочого місця.

Так, відповідно до ст. 25 Закону України «Про нотаріат» робоче місце (контора) приватного нотаріуса має знаходитись у межах нотаріального округу, в якому приватний нотаріус здійснює нотаріальну діяльність.

Робоче місце (контора) має відповідати таким умовам: 1) забезпечувати дотримання нотаріальної таємниці; 2) давати можливість кожному приватному нотаріусу, який здійснює нотаріальну діяльність, одночасно та незалежно від іншого приватного нотаріуса здійснювати нотаріальну діяльність; 3) бути захищеним від несанкціонованого проникнення; 4) бути забезпеченим сейфом для зберігання печаток, штампів, металевою шафою для зберігання архіву нотаріуса; 5) кількість кімнат у приміщенні, де знаходиться робоче місце (контора) приватного нотаріуса, не може бути меншою, ніж кількість приватних нотаріусів, які здійснюють нотаріальну діяльність у його межах; 6) бути пристосованим для роботи технічного персоналу з документами у відокремленій від нотаріуса кімнаті.

У відповідності до п. 177.1 ст. 177 ПК України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно п. 177.2 ст. 177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що "витрати" - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Таким чином, згідно законодавчого визначення витрат, до їх складу слід віднести всі витрати платника податків на придбання товарів чи послуг, які потім споживаються в його господарській діяльності.

При цьому, ст. 177 п. 177.4 ПК України, яка передбачає особливості оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування, визначає, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Так, згідно п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

В свою чергу, відповідно до абз. "в" пп. 138.10.2 п. 138.10. ст. 138 ПК України, до складу інших витрат включаються витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Також, у силу норми ст. 138 п. 138.2. ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу

Пунктами 139.1.1 і 139.1.5 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат:

- витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності (зокрема, витрат фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених статтями 142 і 143 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених нормами цього розділу);

- витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Таким чином, з наведених норм вбачається, що до складу витрат не включаються витрати на і придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів. Разом з тим, ці витрати підлягають амортизації у порядку, визначному статтями 144 - 146 ПК України та включаються до валових витрат у вигляді амортизаційних відрахувань.

Вартість, яка амортизується, по кожному об'єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом ІІІ Податкового кодексу.

Пунктом 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон № 996-ХІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Статтею 2 цього Закону встановлено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на суб'єктів підприємницької діяльності, яким згідно із законодавством надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат і які ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку та звітності.

Ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб - підприємців, які застосовують загальну систему оподаткування, законодавством не передбачено.

Водночас, у силу норм пп. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 ПК України, платник податків має право обирати самостійно метод ведення обліку доходів і витрат. А тому, відповідно, до складу витрат фізичної особи-підприємця можна відносити суми амортизації основних засобів, які безпосередньо використовуються при здійсненні господарської діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, у разі ведення ним бухгалтерського обліку.

Крім того, приписами норм пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Що ж до наявності у фізичної особи-підприємця правових підстав для віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні основних засобів, та у зв'язку з понесенням витрат на поліпшення (ремонт, модернізацію) таких основних засобів, то судом враховується наступне.

Загальний порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість як для юридичних осіб, так і для фізичних осіб, зареєстрованих платниками цього податку, регламентовано нормами ст. 198 ПК України, відповідно до п. 198.3 якої податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених згідно зі ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За умовами норми п. 198.2 ст. 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 зазначеного Кодексу.

Отже, з контексту наведених вище норм права слідує, що особливих умов для формування податкового кредиту для фізичних осіб-суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками податку на додану вартість, ПК України не передбачено.

Визначальним фактором для формування податкового кредиту фізичними особами-суб'єктами господарювання, зареєстрованими платниками податку на додану вартість, під час придбання основних засобів і товарів, як і для платників податку на додану вартість - юридичних осіб, є подальше використання таких товарів (основних засобів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Згідно зі ст. 51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Таким чином, до податкового кредиту фізичних осіб-суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками податку на додану вартість, можна включати суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) у зв'язку з придбанням основних засобів, за умови взяття на облік такого майна як основних засобів, використання таких засобів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності цих платників, наявності належного документального оформлення, підтвердження відповідних витрат, відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2015 року.

Враховуючи викладене, витрати понесені приватним нотаріусом ОСОБА_3 на облаштування робочого кабінету є необхідними для провадження нотаріальної діяльності, а тому вони були правомірно враховані при обчисленні оподатковуваного доходу.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску є протиправними та підлягають скасуванню.

Вказане, в свою чергу, обумовлює наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-4У від 22.04.2016 року.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач покладений на нього обов'язок доказування правомірності оскаржуваних рішень не виконав.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0000141306 від 22.04.2016 року.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4-У від 22.04.2016 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення №4-26-55-13-06 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого внеску від 22.04.2016 року.

Судові витрати в розмірі 1109,00 (тисяча сто дев'ять) грн. 00 коп. присудити на користь ОСОБА_3 (ідентиф. код НОМЕР_1) за Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 2, код ЄДРПОУ 39669867).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов