Постанова № 59315837, 11.07.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 липня 2016 року 16:35 № 826/11948/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:

головуючого судді Аблова Є.В.,

судді Огурцова О.П.,

судді Федорчука А.Б.,

при секретарі судового засідання Мар'янченко Д.А.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідачів - Титаренко К.О.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, мотивуючи позовні вимоги тим, що бездіяльність відповідачів щодо невиконання ними постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015 року №826/13135/14 порушує права позивача, що гарантовані статтею 1 та ч. 1 статті 2 Закону України «Про відпустки» та перешкоджає розгляду його заяв про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку по суті та реалізацію ним даного права.

В позовній заяві позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України стосовно нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 04.04.2015 року про надання відпустки по догляду за дитиною - ОСОБА_5, до досягнення нею трирічного віку з 10.04.2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 та неприйняття рішення про надання ОСОБА_1 відпуски по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 10.04.2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_3;

- зобов'язати Кабінет Міністрів України та Міністерство юстиції України надати Голові Державної пенітенціарної служби України відпустку по догляду за дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, до досягнення нею трирічного віку.

В ході судового розгляду даної справи позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідачів заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав того, що заява ОСОБА_1 від 04.04.2015 року про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку була розглянута Урядом та Мін'юстом в порядку і строки визначені діючим законодавством України.

Розглянувши наявні та надані позивачем та представником відповідача документи і матеріали, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.04.2015 року ОСОБА_1 звернувся до Прем'єр-міністра України із заявою щодо надання на підставі ст. 18 Закону України «Про відпустки» відпустки для догляду за дитиною - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, починаючи з 10.04.2015 року і до досягнення ним трирічного віку.

Вказана заява обґрунтована тим, що мати ОСОБА_5 - дружина позивача, працює повний робочий день та не має фізичної можливості перебувати з дитиною, на підтвердження чого додано до заяви: довідку з її місця роботи, копію свідоцтва про реєстрацію ФОП, копію рішення суду та копію свідоцтва про народження.

Заява аналогічного змісту з додатками від 04.04.2015 року надіслана позивачем Міністру юстиції України.

Листом №96/0/2-15 від 11.04.2015 року Секретаріат Кабінету Міністрів України повідомив позивача про надіслання його заяви за належністю до Міністерства юстиції України.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.04.2015 року щодо надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку Міністерство юстиції України повідомило, що п. 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.01.2007 року №18-р (зі змінами) передбачено, що конкретний період надання відпустки погоджується керівниками інших центральних органів виконавчої влади з Прем'єр-міністром України та членами Кабінету Міністрів України відповідно до схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України.

З урахуванням вищезазначеного питання про погодження з Міністром юстиції відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку буде розглянуто після поновлення позивача на посаді Голови Державної пенітенціарної служби України.

Позивач, вважаючи бездіяльність Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України щодо не надання йому відпустки для догляду за дитиною протиправною та такою, що порушує його права та законні інтереси, звернувся до суду за їх захистом з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 174-р від 12.03.2014 року ОСОБА_1 призначено Головою Державної пенітенціарної служби України.

06.08.2014 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження № 683-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної пенітенціарної служби України".

На підставі вказаного Розпорядження, Державною пенітенціарною службою України:

- наказом № 118/ОС-14 від 14.08.2014 року ОСОБА_1 звільнено з посади Голови Державної пенітенціарної служби України за пунктом 6 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу" (за порушення Присяги державного службовця) з 07.08.2014 року;

- наказом № 119/ОС-14 від 15.08.2014 року ОСОБА_1 у відповідності з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "є" (за порушення дисципліни) з 07.08.2014 року.

Вказані вище розпорядження та накази щодо звільнення ОСОБА_1 із займаної посади останній оскаржив до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.02.2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.02.2015 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково - визнано протиправними та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 р. №683-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної пенітенціарної служби України", накази Державної пенітенціарної служби України від 14.08.2014 р. №118 о/с та від 15.08.2014 р. №119 о/с; поновлено ОСОБА_1 на посаді Голови Державної пенітенціарної служби України та стягнути з Державної пенітенціарної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.08.2014 р.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.04.2016 року залишено без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015 року.

Згідно з вимогами розпорядження №18-р від 24.01.2007 року «Про відпустки членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим» конкретний період надання відпустки погоджується: членами Кабінету Міністрів України з Прем'єр-міністром України; керівниками інших центральних органів виконавчої влади - з Прем'єр-міністром України та членами Кабінету Міністрів України відповідно до схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України.

Відповідно до Схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 р. №442, Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції здійснюється координація діяльності Державної пенітенціарної служби України.

Наведене свідчить, що згідно норм чинного законодавства питання про погодження відпустки Голови ДПСУ відбувається через Міністра юстиції України.

Крім того, статтею 2 Закону України «Про відпустки» визначено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Тобто, надання відпустки можливе за умови перебування працівника та роботодавця в трудових відносинах.

Водночас, як зазначалось вище, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року №683-р ОСОБА_1 звільнено з посади Голови Державної пенітенціарної служби України.

На підставі наказу Державної пенітенціарної служби України №116/ОС-14 від 14.08.2014 року на посаду Державної пенітенціарної служби України призначено Палагнюка В.М.

Стосовно тверджень позивача щодо того, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду у справі №826/13135/14 від 26.03.2015 року не скасована в касаційному порядку, та те, що на даний час ОСОБА_1 згідно рішення суду апеляційної інстанції продовжує виконувати обов'язки Голови Державної пенітенціарної служби України, неправомірними, на його думку, є посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 не поновлений на посаді, суд зазначає наступне.

У відповідності до норм ч. 5. ст. 235 Кодексу законів про працю та ч. 1 ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 76 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

На виконання вказаного Закону наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 р затверджено «Інструкцію про проведення виконавчих дій», яка визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», інших нормативно-правових актів підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.

Пунктами 8.2.1 і 8.2.3 зазначеної Інструкції встановлено, що виконання рішення про поновлення на роботі вважається завершеним з моменту фактичного допущення працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного наказу органу, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Після фактичного допущення працівника до роботи складається акт про виконання рішення, виконавче провадження підлягає закінченню і не поновлюється при повторному недопущенні працівника до роботи, а в працівника з'являється право на звернення до суду в порядку позовного провадження.

Аналогічно відповідно до ч. 1 ст. 77 Закону України «Про виконавче провадження», щоб рішення вважалося виконаним, мають бути наявні дві обставини: відповідний акт органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, і фактичне допущення зазначеного працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі цього акта.

Таким чином, чинним законодавством про виконавче провадження визначено дію, яка становить об'єкт виконання - фактичне допущення зазначеного працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акту органу (розпорядчого документу), що прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Зважаючи на те, що станом на момент звернення ОСОБА_1 із заявами до Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку позивача не було поновлено на посаді Голови Державної пенітенціарної служби України на підставі відповідного наказу про поновлення, а також відсутні відомості щодо фактичного допущення зазначеного працівника до виконання попередніх обов'язків, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 станом на дату розгляду його заяв не перебував у трудових відносинах з Державною пенітенціарною службою України.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що Палагнюк В.М. продовжував забезпечувати виконання покладених на Державну пенітенціарну службу України завдань та функцій як Голова служби.

Крім того, доказів оскарження бездіяльності щодо невидачі наказу про поновлення ОСОБА_1 чи фактичного недопущення зазначеного працівника до виконання попередніх обов'язків матеріали справи не містять, а судом не встановлено.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що заяву позивача про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку розглянуто відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства, а надана за результатами її розгляду відповідь є обґрунтованою.

Додатково суд зазначає, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, та інтересів фізичних та юридичних осіб, тобто відсутність дій, які повинен був вчинити суб'єкт владних повноважень, але не вчинив, що потягло за собою порушення прав чи інтересів фізичної чи юридичної особи.

Оскільки матеріали справи містять докази розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та надання позивачу обґрунтованої відповіді, суд приходить до висновку про відсутність оскаржуваної бездіяльності та, як наслідок, відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Враховуючи, що позовна вимога щодо зобов'язання відповідачів надати позивачу відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є похідною, зважаючи, що станом на момент розгляду та вирішення даної адміністративної справи по суті у суду відсутні докази фактичного допущення ОСОБА_1 до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акту Державної пенітенціарної служби України (наказу про поновлення), судом вбачається передчасність позовних вимог в цій частині та відсутність підстав для їх задоволення.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачі як суб'єкти владних повноважень покладений на них обов'язок доказування правомірності оскаржуваної бездіяльності виконали в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя Аблов Є.В.

Суддя Огурцов О.П.

Суддя Федорчук А.Б.