Ухвала суду № 59311758, 25.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5409/16 Справа № 199/10454/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Якименко Л. Г. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 43

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Каратаєвої Л.О., Кочкової Н.О.

при секретарі - Сахарову Д.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 жовтня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2013 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної частковій власності.

З моменту припинення шлюбних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, стали виникати конфлікти, внаслідок яких відповідачі позбавили їх права користування житлом, шляхом зміни замка на вхідній двері.

У зв'язку з наведеним, позивачі просять вселити їх у спірну квартиру, визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: виділити в користування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 житлову кімнату № 8 площею 12,8 кв.м., кладову № 9 площею 0,9 кв.м., лоджію № II площею 1,7 кв.м.; в користування ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 житлову кімнату № 5 площею 12,5 кв.м., кладову № 6 площею 0,4 кв.м., житлову кімнату № 7 площею 18,2 кв.м.; у спільному користуванні залишити коридор № 1 площею 4,9 кв.м., ванну кімнату № 2 площею 2,1 кв.м., туалет № 3 площею 1,1 кв.м., кухню № 4 площею 7,6 кв.м; зобов'язати відповідачів не перешкоджати позивачам в користуванні квартирою.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 жовтня 2013 року позовні вимоги задоволено частково (а.с.31-33).

Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 між співвласниками, а саме: виділено в користування ОСОБА_3, ОСОБА_4 житлову кімнату площею 12,5 кв.м.; в користування ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 житлові кімнати площею 12,8 кв.м. та 18,2 кв.м., комори площею 0,9 кв.м. та 0,4 кв.м., лоджію площею 1,7 кв.м., балкон площею 0,7 кв.м.; у спільному користуванні співвласників залишено коридор площею 4,9 кв.м., ванну кімнату площею 2,1 кв.м., туалет площею 1,1 кв.м., кухню площею 7,6 кв.м.

Усунуто перешкоди ОСОБА_3, ОСОБА_4 в користуванні житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, шляхом вселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 в зазначену квартиру.

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с.63-65).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2013 року, шлюб між сторонами ОСОБА_4 та ОСОБА_6 розірвано (а.с. 14).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 12 серпня 1996 року квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (а.с.6, 7-8).

Згідно з технічним паспортом квартира АДРЕСА_2 складається з 3-х кімнат, житловою площею 43,5 кв.м, в тому числі: 12,8 кв.м, 18,2 кв.м та 12,5 кв.м, та загальною площею 62,9 кв.м. (а.с. 9-11).

Під час розгляду справи встановлено, що між сторонами постійно виникають конфлікти з приводу користування спірною квартирою, у зв"язку з чим ОСОБА_4 неодноразово зверталась до правоохоронних органів.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. ст. 317, 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

На підставі положень ст. ст. 16, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Пунктом 14 Постанови Пленуму верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22 грудня 1995 року встановлено, що квартира не підлягає поділу в натурі, якщо неможливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири, у такому випадку може бути встановлено лише порядок користування приміщеннями квартири.

Виходячи з цих положень, порядок користування жилими приміщеннями у квартирі, яка належить на праві власності кільком особам, може бути встановлений у випадку, коли такі приміщення за розміром відповідають часткам цих осіб у квартирі.

Встановивши те, що спірна квартира складається із трьох житлових кімнат, площею 12,5, 18,5 та 12,8 кв.м, суд першої інстанції врахував, що порядок користування, який позивачі просять встановити, фактично буде відповідати їхнім часткам у власності на спірну квартиру (? 8,76 кв. м), а тому запропонований позивачами порядок користування квартирою, може бути встановлений судом, оскільки не обмежить право користування відповідачів як співвласників квартири.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність факту порушення відповідачами прав позивачів, є надуманими і такими, що спростовуються матеріалами справи, зокрема матеріалами перевірок, проведених органів міліції за зверненнями позивача ОСОБА_4

Позивачі фактично позбавлені можливості вільно користуватись, володіти і розпоряджатись своєю власністю, у зв'язку із протиправними діями відповідачів, а тому їх права підлягають захисту шляхом визначеним у позовних вимогах.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про неповне з'ясування судом обставин по справі, та не визначення характеру спірних правовідносин сторін, висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що справа вирішена неправильно, оскільки зводяться до переоцінки доказів у справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

Л.О. Каратаєва

Н.О. Кочкова