Ухвала суду № 59309730, 22.06.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У. № 310/247/15-ц Головуючий у 1-й інстанції: Прінь І.П.

Провадження № 22-ц/778/2055/16 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Трофимової Д.А.,

суддів: Крилової О.В.,

Дзярука М.П.,

при секретарі: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 лютого 2016 року по справі за позовом Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави до Бердянської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення Бердянської міської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року Бердянський міжрайонний прокурор в інтересах держави звернувся до суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування позову прокурор зазначав, що прокурорською перевіркою встановлено, що п.п. 5.69 рішення сімдесят дев'ятої сесії V скликання Бердянської міської ради Запорізької області № 41 від 25.02.2010 року «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,1 га, з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1, в межах норм безоплатної приватизації для індивідуального дачного будівництва.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, серії НОМЕР_2, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.

Проект відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва ОСОБА_3 погоджено та затверджено з порушенням водного, земельного та містобудівного законодавства.

Так, спірна земельна ділянка, згідно з положеннями ст. 51 ЗК України, відноситься до земель рекреаційного призначення. Проектна документація з землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки затверджена оскаржуваним рішенням Бердянської міської ради без проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації.

Позитивні висновки про погодження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 вищезазначеної земельної ділянки 01.06.2010 року та 22.03.2011 року були відкликані управлінням Держкомзему у м. Бердянськ та управлінням архітектури та містобудування Бердянської міської ради відповідно.

Також головою Запорізької обласної державної адміністрації 16.04.2010 року винесено розпорядження № 101 про необхідність скасування Бердянською міською радою висновків, наданих з 20.05.2009 року стосовно відведення земельних ділянок під індивідуальне дачне будівництво на територіях рекреаційного призначення.

Крім того, виділена ОСОБА_3 земельна ділянка знаходиться в межах міста Бердянська, на території Бердянської коси, в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, а саме на відстані 78,8 м від урізу води Азовського моря, що порушує ст.ст. 85, 88, 90 ВК України, ст. 59 ЗК України та унеможливлює відведення такої земельної ділянці та передачу її в приватну власність.

Крім цього, Генеральним планом м. Бердянська, затвердженим рішенням Бердянської міської ради № 8 від 25.06.2009 року, за адресою виділеної ОСОБА_3 земельної ділянки передбачено розміщення оздоровчих установ та установ відпочинку.

Відповідно до проектних рішень Генерального плану розвитку міста будівництво нових дачних районів в межах міста Бердянська не передбачено. Заборона на будівництво нових дачних районів в міських населених пунктах передбачена й п. 3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень».

Згідно інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 14.12.2013р. ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельну ділянку по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

Посилаючись на зазначені обставини, прокурор просив суд:

1. визнати незаконним та скасувати п. 5.69 рішення сімдесят дев'ятої сесії V скликання Бердянської міської ради Запорізької області № 41 від 25.02.2010 року «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок»;

2. визнати недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_2 на земельну ділянку площею 0,1 га, що виданий на ім'я ОСОБА_3 для ведення індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1;

3. витребувати з володіння ОСОБА_4 земельну ділянку вартістю 92 830 грн., площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться: АДРЕСА_1, та передати її територіальній громаді м. Бердянськ.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 лютого 2016 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано п. 5.69 рішення сімдесят дев'ятої сесії V скликання Бердянської міської ради № 41 від 25 лютого 2010 року "Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок", яким затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданий Бердянською міською радою на ім'я ОСОБА_3, на земельну ділянку площею 0,1 га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Витребувано з володіння ОСОБА_4 земельну ділянку вартістю 92 830 грн., площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться в АДРЕСА_1, та передано її територіальній громаді м. Бердянська.

Стягнуто з Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 судовий збір в дохід держави у розмірі по 551,20 грн. з кожного.

Не погоджуючись із рішення суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За положеннями ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, п.п. 5, 5.69 рішення сімдесят дев'ятої сесії V скликання Бердянської міської ради Запорізької області № 41 від 25.02.2010 року "Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" було затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га, з присвоєнням поштової адреси: вул. Дежньова, 4-б, для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації (а.с. 11-12).

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2, який був зареєстрований 14.04.2010р. управлінням Держкомзему у м. Бердянську Запорізької області в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011026500399 (а.с. 13).

14.12.2013р. ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка належала продавцю на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 (а.с. 118-119, 120).

Згідно з Генеральним планом міста Бердянська, що затверджений рішенням Бердянської міської ради № 8 від 25.06.2009р., за адресою виділеної ОСОБА_3 земельної ділянки передбачено розміщення оздоровчих установ та установ відпочинку, що підтверджується листом заступника міського голови від 12.12.2014р. (а.с. 20, 21-22).

Як вбачається зі схеми місцезнаходження спірної земельної ділянки, остання знаходиться в межах міста Бердянська, на відстані 78,8 м. від урізу води заливу Азовського моря (а.с. 14).

На час прийняття спірного рішення Бердянської міської ради було наявне рішення Бердянської міської ради № 11 від 10.12.2004р., яким була встановлена 40-метрова прибережна захисна смуга вздовж Азовського мора в межах міста Бердянська, але вказане рішення було скасовано постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2010 року (а.с. 18-19).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності того, що передача у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для індивідуального дачного будівництва була здійснена з порушенням визначеного законодавством порядку.

Висновок суду слід визнати правомірним, оскільки він узгоджується з фактичними обставинами справи та з зібраними по ній доказами.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції належним чином керувався приписами Конституції України, нормами матеріального права і виходив з того, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні і інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) екологічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 2 Закону України "Про охорону земель" визначено, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст.ст. 116, 118 ЗК України право власності громадянина на земельну ділянку виникає на підставі державного акту про право власності, який видається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, прийнятим за результатами розгляду відповідного клопотання (заяви) фізичної особи та землевпорядної документації щодо конкретної земельної ділянки, узгодженої контролюючими службами.

Як зазначалося вище, згідно з Генеральним планом міста Бердянська за адресою виділеної ОСОБА_3 земельної ділянки передбачено розміщення оздоровчих установ та установ відпочинку.

За визначенням ст. 50 ЗК України землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів, відносяться до земель рекреаційного призначення.

Згідно ст. 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Передана у власність ОСОБА_3 на підставі оскаржуваного рішення Бердянської міської ради № 41 від 25.02.2010 року земельна ділянка була надана йому для цільового використання - індивідуального дачного будівництва із земель рекреаційного призначення.

Тому, враховуючи правовий статус зазначеної ділянки, при прийнятті рішення про її надання у власність ОСОБА_3 Бердянською міською радою були порушені вимоги чинного законодавства, у тому числі ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення підлягають обов'язковій державній експертизі.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-11цс13.

Всупереч вказаним вимогам закону та ч. 9 ст. 118 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язкова державна експертиза землевпорядної документації при виділенні земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, не проводилась.

За матеріалами справи також встановлено, що на підставі постанови прокурора від 08.12.2014 року, винесеної в межах кримінального провадження № 12014080130005963, приватним підприємством «Азовгеопроект» проведено геодезичне дослідження розташування спірної земельної ділянки відносно урізу води Азовського моря. Результати вказаного дослідження оформлено у вигляді ситуаційної схеми, відповідно до якої виділена ОСОБА_3 земельна ділянка знаходиться в межах міста Бердянська, на території Бердянської коси, в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, а саме на відстані 78,8 м від урізу води Азовського моря, що порушує ст.ст. 88, 90 ВК України. Така земельна ділянка за вимогами ст. 59 ЗК України може бути передана громадянину лише в оренду, тому приналежність цієї земельної ділянки до двокілометрової зони прибережної захисної смуги унеможливлює відведення такої земельної ділянки та передачу її в приватну власність.

Зазначене також підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільською господарства в Запорізькій області від 08.05.2013 року, матеріалами проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки (а.с. 24-28, 84-113).

У затвердженому оскаржуваним рішенням Бердянської міської ради № 41 від 25.02.2010 року проекті землеустрою розміри і межі прибережної захисної смуги Азовського моря не враховано, що унеможливлює відведення такої земельна ділянки, оскільки порушує п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Мінприроди України від 05.11.2004 року № 434.

Рішенням Бердянської міської ради № 41 від 25.02.2010 року порушена вимога містобудівного законодавства, оскільки генеральним планом м. Бердянська, затвердженим рішенням Бердянської міської ради № 8 від 25.06.2009 року, за адресою виділеної ОСОБА_3 земельної ділянки передбачено лише розміщення оздоровчих установ та установ відпочинку.

Відповідно до проектних рішень Генерального плану міста будівництво дачних районів в межах міста Бердянська не передбачено, а п. 3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень» передбачена заборона на будівництво нових дачних районів в міських населених пунктах.

Таким чином, судом на підставі наданих прокурором доказів встановлено, що спірна земельна ділянка розташована на території Бердянської коси та передана у власність з порушенням ст.ст. 58, 59, 60 ЗК України та ст.ст. 88, 90 ВК України при відсутності затвердженої містобудівної документації м. Бердянська. Крім того, проект відводу земельної ділянки, всупереч вимогам ст.ст. 51, 118, ст. 123 ч. 4 ЗК України, ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» не передавався відповідному органу земельних ресурсів для проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Рішення суду відповідає ч. 1 ст. 21 ЦК України, згідно якої суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 2 Постанови № 7 від 16.04.2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87 - 90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143 - 146, 149, 151, 153 - 158, 161, 210, 212 Земельного кодексу України, глав 27, 33, 34 Цивільного кодексу України, статті 15 Цивільного процесуального кодексу України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки, є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Виходячи з норм ст. 116 ЗК України рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку.

З огляду на вищезазначене, є правильними висновки суду про необхідність скасування оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, та визнання недійсним отриманого на його підставі державного акту про право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки законному власнику - територіальній громаді м. Бердянська.

Як зазначалося вище, 14.12.2013р. ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу спірну земельну ділянку, яка належала останньому на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2.

Враховуючи, що ОСОБА_3 набув права власності на земельну ділянку за незаконним рішення органу місцевого самоврядування, внаслідок чого визнано недійсним державний акт про право власності на цю земельну ділянку, вона не може залишатись і у добросовісного набувача ОСОБА_4, та може бути витребувана у неї у відповідності до вимог ст. 388 ЦК України.

Отже, суд правильно вирішив справу на підставі наданих прокурором доказів та вірно застосував норми матеріального права, у відповідності до яких вирішив спір.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позовної давності, оскільки з вимогами про скасування п. 5.69 рішення Бердянської міської ради № 41 від 25.02.2010 року, на підставі якого ОСОБА_3 був виданий державний акт про право власності на земельну ділянку, що був зареєстрований 14.04.2010р., який прокурор вимагав визнати недійсним, позивач звернувся лише 14 січня 2015 року, тобто після спливу позовної давності, про застосування якої заявляв відповідач, є неспроможними

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України (в редакції закону станом на день прийняття Бердянською міською радою оспорюваного рішення) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" № 4176-VІ від 20.12.2011 року, який набрав чинності 15.01.2012 року, п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України був виключений.

Разом із тим, відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Отже, з огляду на правила п. 5 зазначених Прикінцевих та перехідних положень, доводи ОСОБА_3 про сплив позовної давності у даному випадку є помилковими.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що при розгляді справи суд не застосував як положення ст. 6 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так і наведених у скарзі рішень Європейського суду з прав людини, не є обґрунтованими, враховуючи, що фундаментальним принципом застосування судового прецеденту є те, що судове рішення, яке використовується як прецедент, має бути ухвалене у спорі, який аналогічний спору, що фактично розглядається. Між тим, аналіз та оцінка встановлених по розглянутій справи обставин свідчать, що обставини наведених в апеляційній скарзі рішень, як судових прецедентів, є різними.

Задовольняючи позов прокурора, суд правомірно виходив із того, що в силу приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України орган місцевого самоврядування зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому зобов'язаний виконувати конституційний припис "право власності на землю набувається і реалізується виключно відповідно до закону" і додержуватися визначеного ЗК України порядку передачі земельної ділянки у приватну власність.

Не є переконливими доводи скарги щодо порушення ст. 45 ЦПК України та відсутності порушення інтересів держави у спірних правовідносинах у зв'язку з прийняттям рішення Бердянської міської ради про передачу земельної ділянки ОСОБА_3, оскільки вони не узгоджуються зі змістом позову та з вимогами Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель".

В обґрунтування позову прокурор посилався на порушення вимог земельного законодавства з боку органу місцевого самоврядування - Бердянської міської ради під час прийняття п. 5.69 рішення Бердянської міської ради № 41 від 25.02.2010 року та на порушення інтересів держави у сфері контролю за використанням і охороною землі як національного багатства, що свідчить про правомірність звернення прокурора для захисту інтересів держави до суду з даним позовом, у якому прокурор виступав у статусі позивача.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що при вирішенні спору суд безпідставно не застосував правила ст. 140 ЗК України, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ст. 140 ЗК України визначено перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку для випадків, коли право власності набуто в передбаченому законом порядку, а не коли особа набула право на земельну ділянку на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке було прийняте з порушенням вимог закону.

У даному випадку предметом судового спору було саме питання законності передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, а не вилучення ділянки, набутої на законних підставах. Прийняття ж рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки без висновку державної експертизи зазначеного проекту землеустрою суперечить законам України.

Далі, за змістом ст. 59 ЗК України, ст. 85 ВК України у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, прибережні захисні смуги вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватися у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

За вимогами ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, з метою охорони поверхневих об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 434 від 05 листопада 2004 року, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених в натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96р. № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.

У зв'язку з цим не можна погодитися з доводами апеляційної скарги про необхідність відмови у задоволенні позову з підстав того, що рішенням Бердянської міської ради № 11 від 10.12.2004 року, яке на момент передачі ділянки у власність ОСОБА_3 було ще чинним, прибережна захисна смуга встановлювалась у розмірі 40 метрів, а після його скасування, як незаконного, постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2010 року, проект землеустрою щодо встановленої прибережної захисної смуги у відповідності до вимог п.п. 4, 5 названого Порядку не розроблявся і не затверджувався.

Вказані доводи суперечать нормам матеріального права, зокрема, ст.ст. 59, 60 ЗК України, ст.ст. 88, 90 ВК України, не враховують, що відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них». Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України № 6-16цс14 від 21.05.2014 року, № 6-171цс14 від 05.11.2014 року, № 6-175цс14 від 19.11.2014 року.

Не знайшли свого підтвердження і посилання в апеляційній скарзі на безпідставну відмову суду у задоволенні клопотання про призначення земельно-технічної експертизи з метою з'ясування відповідності вимогам законів та прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів проекту землеустрою щодо надання у власність земельної ділянки.

Так, фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який включає графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі і межах, встановлених законодавством. Однак відсутність цього проекту та не визначення відповідними органами державної влади межі прибережної захисної смуги в натурі само по собі не може вважатись як відсутність самої прибережної захисної смуги, так і можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що належить до нормативно визначеної двокілометрової зони від урізу води. До визначення розмірів і меж прибережних захисних смуг, їх встановлення та закріплення відповідними проектами землеустрою на місцевості вирішувати питання про виділення земель, які накладаються на встановлені межі прибережної захисної смуги, неможливо.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до іншої правової оцінки обставин, встановлених судом першої інстанції, і суті ухваленого судом рішення не спростовують.

Решта доказів та обставин, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що, відмовляючи в задоволенні позову, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у результаті чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 лютого 2016 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: