Ухвала суду № 59308258, 27.07.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 299/198/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

27 липня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Готри Т.Ю., Кеміня М.П.,

при секретарі - Кухта М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду від 28 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що згідно розписки від 20.02.2013 ОСОБА_1 отримав від нього у борг 50650 доларів США, які зобов'язався повернути до 20.02.2014.

Умови договору позичальник не виконав і борг не повернув.

Посилаючись на дані обставини та норми цивільного законодавства, просив стягнути з відповідача на його користь 50 650 доларів США та судові витрати.

Рішенням Виноградівського районного суду від 28.03.2016 позов задоволено. Ухвалено стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість згідно розписки від 20.02.2013 у розмірі 50 650 доларів США, що за курсом НБУ станом на 01.02.2016 складає 1 294 360,75 грн., а також 6890,00 грн. судових витрат.

На це рішення подав апеляційну скаргу ОСОБА_1 Посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Заслухавши позицію представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що така не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 303 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано суду оригінал розписки, яка свідчить про те, що 20.02.2013 ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 у борг 50650 доларів США, які останній зобов'язався повернути до 20.02.2014 (а.с.5). У розписці зазначено серію та номер паспорту громадянина України ОСОБА_2 для виїзду за кордон (а.с.27).

Відповідач не заперечував, що таку розписку написав він. Отже, між сторонами по справі фактично виникли правовідносини позики.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми (п.2 ст.1047 ЦК України), і позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором (п.1 ст.1049 ЦК України), в даному випадку - розпискою.

Щодо цього договору позики діє презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

На обґрунтування своїх заперечень проти позову, ОСОБА_1 зазначав, що повернув суму позики та додав до справи: 1) розписку від 20.10.2013, згідно якої ОСОБА_2 отримав від нього 20 500 доларів США; 2) розписку від 15.01.2014, згідно якої громадянин ОСОБА_3 за дорученням ОСОБА_1 передав весною 2013 року отримані безпосередньо від нього кошти ОСОБА_2 в розмірі 20 000 доларів США, а також восени 2013 року отримані від ОСОБА_1 кошти у сумі 10 000 доларів США переказав за допомогою «Вестерн Юніон» ОСОБА_2 до м. Прага; 3) дві квитанції АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 26.09.2013 та від 01.10.2013 про здійснення ОСОБА_1 переказу на користь ОСОБА_2 у сумі по 1000 доларів США кожна. Зазначав, що таким чином повернув позивачеві борг у сумі 52 000 доларів США, який на 1350 доларів США більше, ніж позичав (а.с. 22-25).

Спростовуючи вказані заперечення відповідача, ОСОБА_2 надав письмові пояснення про те, що відповідач боргував йому орієнтовно 70 000 доларів США, із яких повернув частину коштів, а стосовно решти боргу в розмірі 50650 доларів США написав розписку від 20.02.2013 (а.с. 26).

Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1047 ЦК визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно він суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Зі змісту частини другої вищезгаданої норми випливає, що розписка позичальника є борговим документом, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми та підтверджує укладання договору позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику, зокрема, грошові кошти, у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Статтею 527 ЦК України передбачено зобов'язання боржника виконати свій обов'язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов'язанні вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Відповідно до вимог статті 545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Судом встановлено, що позикодавець видав розписку позичальнику як борговий документ, що підтверджує укладення договору позики та прийняття кожним із них відповідних зобов'язань.

На час звернення до суду з цим позовом розписка від 20.02.2013 про надання ОСОБА_1 50650 доларів США перебувала у позивача ОСОБА_2 та міститься у матеріалах справи (а.с.5)

Документи, надані відповідачем на підтвердження виконання зобов'язань перед ОСОБА_2, суд першої інстанції до уваги не взяв - у розписці про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 коштів у розмірі 20500 доларів США не зазначено, що такі кошти сплачені в рахунок заборгованості за розпискою від 20.02.2013, і встановити точну дату розписки не виявляється можливим, оскільки дата розписки зазначена "20.10.2010", та виправлена на "2013" (а.с.22); відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин, зазначених у розписці від 15.01.2014 про те, що ОСОБА_3 на прохання ОСОБА_1 весною 2013 року передав ОСОБА_2 20000 доларів США та на початку осені 2013 року на прохання ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_5 до м. Прага 10000 доларів США (а.с.23); квитанції від 26.09.2013 р. та 01.10.2013 р. про перерахування грошей не підтверджують погашення заборгованості по розписці від 20.02.2013 (а.с.24-25).

Документи, надані відповідачем на підтвердження виконання зобов'язань перед ОСОБА_2, були надані суду в копіях, їх відповідність оригіналу була посвідчена самим ОСОБА_1 В судові засідання апеляційного суду відповідач жодного разу не з'являвся, оригінали таких документів для огляду не надавав, а отже належними та допустимими доказами не спростував доводи позивача.

Своїм правом на затримання виконання зобов'язання до повернення боргового документу позичальник не скористався і доказів того, що боржник звертався до позикодавця з вимогою про повернення боргового документа і ОСОБА_2 було у цьому відмовлено відповідачем надано не було.

Наявність оригіналу боргової розписки у позикодавця свідчить про невиконання умов договору позики.

Відповідна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі N 6-24цс12.

Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором позики відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висно¬вків суду, тому, відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

За подання апеляційної скарги відповідачем не було сплачено судовий збір. За його клопотанням ухвалою апеляційного суду від 5 травня 2016 року сплату судового збору було відстрочено до ухвалення судового рішення у справі. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір в сумі 7579,00 грн.

Керуючись ст. ст. 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313, п.1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Виноградівського районного суду від 28 березня 2016 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду в розмірі 7579,00 (сім тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) гривень (номер рахунку: 31214206780002; одержувач: УДКСУ у м. Ужгороді 22030101; код одержувача: 38015610; Банк одержувача: ГУДКСУ в Закарпатській області; МФО: 812016; код класифікації доходів: 22030101).

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча

Судді: