Рішення № 59306710, 25.07.2016, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/1134/16-ц

Провадження № 2/226/497/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2016 року Димитровський міський суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Клепка Л.І.,

секретаря - Тіссен О.В.,

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача Заговорича Є.Г.,

представника третьої особи Шеремета В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Мирноград Донецької області справу за позовом ОСОБА_5 до Державного підприємства «Красноармійськвугілля», треті особа - Покровсько-Селидівський об'єднаний міський військовий комісаріат, Управління праці і соціального захисту населення Мирноградської міської ради, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

04.07.2016року позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Красноармійськвугілля» про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На обгрунтування вимог зазначив, що з 16.07.2015року по 16.11.2015 року він працював в Відокремленому підрозділі «Шахта «Стаханова» Державного підприємства «Красноармійськвугілля» на посаді електрослюсаря підземного 4 розряду. На початку листопада 2015року ним було отримано повістку Об'єднаного міського Красноармійсько-Селидівського військомату про його призов на строкову службу, згідно якої його було зараховано в команду К-7 і він мав прибути в призовний пункт 18.11.2015року. 16.11.2015року наказом №267к його було звільнено з роботи на підставі п.3 ч.1 ст.36 Кодексу Законів про працю у зв'язку з призовом на військову службу, яку він проходить і тепер. В червні 2016року від інших призовників він дізнався, що їх з роботи не звільнено та що, перебуваючи на строковій службі, їм на підприємствах, на яких вони працювали до призову на службу, нараховується середній заробіток. Під час наданої йому відпустки він 15.06.2016року звернувся до відповідача з заявою про скасування наказу про його звільнення, проте йому в цьому було відмовлено. Вважаючи звільнення незаконним, позивач, посилаючись на поважність причин пропуску передбаченого ст.233 КЗпП строку на звернення до суду, просить суд його поновити, скасувати наказ ВП «Шахта Стаханова» ДП «Красноармійськвугілля» від 16.11.2016року за №267к про його звільнення у зв'язку з проходженням військової служби на підставі п.3 ч.1 ст.36 КЗпП та поновити його на роботі в ВП «Шахта Стаханова» ДП «Красноармійськвугілля» на посаді електрослюсаря підземного 4 розряду.

В судовому засіданні представники позивача вимоги підтримали і, акцентуючи увагу на положення ч.3 ст.119 КЗпП в редакції, чинній на час призову позивача, згідно якої за позивачем, як за особою, призваною на строкову військову службу в особливий період, мають зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток, просили суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, вважав, що положення ч.3 ст.119 КЗпП на позивача не можуть розповсюджуватися, оскільки мобілізація, розпочата на підставі Указу Президента №15/2015 від 14.01.2015року, і особливий період на час звільнення позивача з роботи і його призову на строкову службу вже завершились.

Представник третьої особи Покровсько-Селидівського об'єднаного міського військового комісаріату позовні вимоги позивача про поновлення його на роботі визнав повністю і на обгрунтування своєї позиції суду пояснив, що позивач ОСОБА_5 18.11.2015року на виконання Указу Президента України від 17.02.2015року №88/2015 «Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців у 2015році» був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил України, на якій перебуває до теперішнього часу. Оскільки особливий період, поняття якого визначено ст.1 Закону України №1932-Х11 «Про оборону України» від 06.12.1991року на теперішній час не завершено, то позивач має право на гарантії по збереженню за ним місця роботи (посади), середнього заробітку на підприємстві, установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, визначені ч.3 ст.119 КЗпП та ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Представник третьої особи Управління праці і соціального захисту населення Мирноградської міської ради до судового засідання не з'явився, надавши суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Вислухавши доводи сторін та дослідивши докази у справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992року №2232-Х11, згідно якого строкова служба є одним із видів військової служби.

Судом встановлено, що позивач знаходився у трудових відносинах з відповідачем з 16.11.2015року, працюючи в Відокремленому підрозділі «Шахта Стаханова» Державного підприємства «Красноармійськвугілля» електрослюсарем підземним 4 розряду.

16.11.2015року його було звільнено з роботи на підставі п.3 ч.1 ст.36 КЗпП у зв'язку з призовом на військову службу.

18 листопада 2015 р. позивача призвано на строкову військову службу у відповідності до Указу Президента України від 17 лютого 2015 року №88/2015 України «Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців у 2015році», де він проходить її по наступний час.

Відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП України (в редакції на 16.11.2015 року - дату звільнення позивача), підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої та четвертої ст.119 цього Кодексу.

Згідно частини третьої ст. 119 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації та ін. незалежно від підпорядкування і форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» № 116-VII від 15.01.2015 року, який набрав чинності 08 лютого 2015 року та був чинним на час звільнення позивача, було внесено зміни до ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Згідно ч.2 ст.39 цього Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Згідно пункту 10 Прикінцевих положень Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно роз'яснень Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01.10.2015 року, настання особливого періоду відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону в Україні» пов'язується з моментом оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України.

Згідно з пунктом 7 Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 15 січня 2015 року № 113-VIII, до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності доведено, що згідно із статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статтею 119 Кодексу законів про працю України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

Таким чином, починаючи з січня 2015 року державні гарантії щодо збереження робочого місця розповсюджуються на громадян України, які призвані на строкову військову службу, на особливий період, чи оголошення рішення про проведення мобілізації. Отже, позивач, на якого розповсюджуються державні гарантії, визначені ст.119 КЗпП, має право на збереження за собою місця роботи, посади і середнього заробітку, тому його порушені права підлягають відновленню.

Доводи представника відповідача про те, що оскільки позивача ОСОБА_5 було призвано саме на строкову службу, а не на військову службу за призовом під час мобілізації, і його звільнення було здійснено законно - суд вважає безпідставними.

Згідно зі ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до положень ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Згідно з п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 6 листопада 1992 року з наступними змінами, встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

Як на обставину поважності пропуску строку на звернення до суду позивач зазначає військову службу та проходження її за межами м.Мирнограда (Димитрова). Відповідно до довідки військової частини В0946, його служба проходить в Чернігівській області. Згідно відпускного квитку, він перебував у відпустці на території м.Димитров з 13.06.по 23.06.2016року. Саме в цей час, а саме 15.06.2016року, маючи першу реальну можливість, він звернувся до відповідача з метою відновлення порушених прав та врегулювання спору. Листом від 15.06.2016року в скасуванні наказу про звільнення з роботи йому було відмовлено. 04.07.2016року до суду надійшла заява позивача про поновлення його на роботі. З огляду на зазначені обставини суд відповідно до ст.234 КЗпП України вважає за можливе строк звернення до суду позивачу поновити.

Оскільки суд дійшов висновку, що звільнення позивача здійснено незаконно, він має бути поновлений на роботі.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає справу, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995року № 100, визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Згідно наданої відповідачем довідки, на підставі якої позивачем були уточнені позовні вимоги, його заробітна плата за вересень 2015року при кількості 21 робочий день склала 4691,66грн., в жовтні 2015року при кількості 20 робочих днів - 4439,09грн. Його середньоденний заробіток складає: (4691,66грн. + 4439,09): (21+20) = 222,70 грн. (арк.спр.35). Кількість робочих днів з моменту звільнення позивача по день винесення судового рішення складає 172 дні. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 38304,40грн. (222,70грн. х 172).

Згідно з ч. 1ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Частиною 3статті 88 ЦПК України встановлено, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, зазначений судовий збір в розмірі 1102,40 грн. підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 209, 212, 215 ЦПК України, ст. ст. 119, 213-235 КЗпП України, суд, -

ВИРІШИВ:

Вимоги ОСОБА_5 до Державного підприємства «Красноармійськвугілля» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Поновити ОСОБА_5 строк для звернення з позовом до суду.

Наказ Відокремленого підрозділу «Шахта «Стаханова» Державного підприємства «Красноармійськвугілля» від 16.11.2015 року № 267к про звільнення ОСОБА_5 з роботи згідно п. 3 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з призовом на військову службу скасувати.

Поновити ОСОБА_5 на роботі з 16.11.2015 року на посаді електрослюсаря підземного 4 розряду Відокремленого підрозділу «Шахта «Стаханова» Державного підприємства «Красноармійськвугілля».

Стягнути з Державного підприємства «Красноармійськвугілля» на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.11.2015 року по 25.07.2016 року в розмірі 38304,40 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Красноармійськвугілля» на користь держави судовий збір в розмірі 1102,40 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі на нього апеляційної скарги до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу на рішення суду протягом десяти днів з дня його отримання.

Вступна і резолютивна частини рішення проголошені 25.07.2016року. Повний текст судового рішення виготовлено і підписано в нарадчій кімнаті 28 липня 2016року.

Суддя Л.І.Клепка