Рішення № 59304760, 26.07.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4298/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Колесніков Г. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Колеснікова Г.Я.,

суддів Вадовської Л.Г., Плавич Н.Д.,

при секретарі Козак М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: служба у справах дітей Южненської міської ради Одеської області, про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, вселення і визначення порядку користування квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: служба у справах дітей Южненської міської ради Одеської області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Южного міського суду Одеської області від 30 березня 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому, неодноразово уточнивши вимоги, зазначав, що з 06 вересня 2002 року по 23 вересня 2013 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, від якого мають дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2

Під час шлюбу вони отримали квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат жилою площею 17,8 кв.м., 11,56 кв.м. та 9,76 кв.м.

На підставі розпорядження Фонду комунального майна Южненської міської ради №4399 від 22 грудня 2006 року ця квартира, шляхом приватизації за його згодою, передана у спільну часткову власність трьом відповідачам (по 1/3 частки кожній).

Зазначав, що між сторонами з серпня 2012 року почали виникати конфлікти з приводу користування квартирою, а у грудні 2013 року ОСОБА_3 замінила замки в квартирі, чим йому створено перешкоди в користуванні житлом, в якому він був зареєстрований та проживав з 2003 року.

Посилаючись на те, що іншого житла він не має, позивач ОСОБА_2 просив суд:

-зобовязати відповідачів не перешкоджати йому в користуванні жилим приміщенням квартири АДРЕСА_2;

-вселити його в спірну квартиру;

-встановити порядок користування вказаною квартирою, виділивши йому для проживання кімнату жилою площею 9,76 кв.м.;

-залишити у спільному користуванні його та відповідачів кухню площею 10,18 кв.м., коридор площею 10,91 кв.м., ванну кімнату площею 2,72 кв.м., вбиральню площею 1,26 кв.м. (а.с.2-3,15-16,25-26,61-62,84-86).

Відповідачі ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах і в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4, ОСОБА_5 позов не визнали.

Відповідач ОСОБА_3, під час розгляду справи звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому, з посиланням на ст.391 ЦК України заявлялися вимоги про виселення ОСОБА_2на підставі ст.116 ЖК України , в подальшому - про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, у звязку з не користуванням ним більше шести місяців на підставі ст.71 ЖК України. Остаточно уточнивши вимоги, ОСОБА_3 просила визнати ОСОБА_2 особою, що втратила право користування жилим приміщенням, у звязку з вибуттям в інше жиле приміщення на постійне місце проживання, тобто на підставі ст.107 ЖК України.

На обгрунтування позовних вимог посилалася на те, що їй та донькам на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1. ОСОБА_2 хоча і був зареєстрований в цій квартирі з травня 2003 року, проте, після розірвання шлюбу у вересні 2013 року, добровільно залишив її у грудні 2013 року та з того часу проживає з новою сімєю в квартирі АДРЕСА_3 (а.с. 36-37,44, 72-73, 75-76).

Третя особа:служба у справах дітей Южненської міської ради Одеської області позов ОСОБА_2 не визнала та просила суд задовольнити зустрічний позов.

Рішенням Южного міського суду Одеської області від 30 березня 2016 року позовОСОБА_2 задоволено.

Зобовязано ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 не перешкоджати ОСОБА_2 в праві користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_4 (Леніна) в м.Южне Одеської області та вселено його у цю квартиру.

Встановлено порядок користування квартирою шляхом виділення ОСОБА_2для проживання кімнату площею 9,76 кв.м.

Залишено в загальному користуванні ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 кухню площею 10,18 кв.м., коридор площею 10,91 кв.м., ванну площею 2,72 кв.м., вбиральню площею 1,26 кв.м.

У задоволенні зустрічної позовної заявиОСОБА_3 відмовлено (а.с.120-125).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3Впросить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_2 та задоволення зустрічного позову,посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.128-131).

Заслухавши суддю-доповідача, сторони та їх представників, дослідивши матеріали даної справи, а також витребуваної цивільної справи № 519/1425/13-ц Южного міського суду Одеської області за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя (далі-цивільна справа №519/1425/13-ц),перевіривши законність та обґрунтованість рішеннясуду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_2О суд першої інстанції виходив з того, що його позовні вимоги відповідають ст.16 ЦК України, якою передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Відмовляючи ОСОБА_3В у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції керувався положеннями норм ст.ст.71,72,107,116 ЖК України та виходив з того, що нею не доведено позовні вимоги.

Проте повністю погодитись із такими висновками суду не можна, оскільки суд першої інстанції дійшов їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вирішуючи спір, суд, у порушення вимог ст.214 ЦПК України, належним чином не встановив характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, не зясував, чи мали місце обставини, якими обгрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, зокрема, в частині вирішення позову ОСОБА_2, у звязку із чим ухвалене судове рішення не відповідає вимогам статтей 213,215 ЦПК України та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 та відмову у зустрічному позові ОСОБА_3В з огляду на наступне.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 06 вересня 2002 року по 23 вересня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6, 39, 45).

Із матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_5 (на час розгляду справи в суді пр.Шевченко) в м.Южне Одеської області згідно з ордером №741, виданим 17 квітня 2003 року виконкомом Южненської міської ради, надана ОСОБА_3 на сімю з трьох осіб, а саме: ОСОБА_3В, її чоловіку ОСОБА_2 та їх донціОСОБА_5 (а.с.5).

Розпорядженням Фонду комунального майна Южненської міської ради №4399 від 22 грудня 2006 року ця квартира, шляхом приватизації, передана у спільну часткову власність ОСОБА_3В,ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (по 1/3 частки кожній) а.с.9.

На підставі зазначеного розпорядження Фондом комунального майна Южненської міської ради 10 січня 2007 року ОСОБА_3В,ОСОБА_5 та ОСОБА_4 видано відповідне свідоцтво про право власності на спірну квартиру(по 1/3 частки кожній), яке 22 лютого 2007 року зареєстровано в Южненськом МБТІ за № 17951179 (а.с.10,11).

ОСОБА_2 участі у приватизації вказаної квартири не брав, оскільки реалізував передбачене законом право на приватизацію в м.Біла Церков Київської області (а.с. 180,181).

Спірна квартира має житлову площу38,5 кв.м та складається з трьох жилих кімнат площею 17,18 кв.м., 11,56 кв.м. та 9,76 кв.м.(а.с.7-8).

Оскільки поділ спільного майна в натурі між співвласниками квартири не здійснювався, ідеальна частка у праві власності на спільне майно (зокрема, житлову площу) кожної відповідачки за законом становить 12,84 кв.м. (38,5:3).

У вересні 2013 рокуОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 з позовом про поділ майна подружжя, в якому позивач, крім іншого, просив суд визнати за ним право власності на 1/6 частину спірної квартири (а.с.166, 167-169,170-173).

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом із своїм варіантом поділу майна подружжя, де зазначила, що ОСОБА_2, у порушення вимог закону, включено до маси майна, що підлягає поділу, 1/3 частина спірної квартири, яка належить їй на праві особистої приватної власності (а.с.176-179).

Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 06 травня 2014 року, яка сторонами не оскаржена, затверджена мирова угода між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, згідно якої, зокрема, залишено у власності останньої 1/6 частина квартири АДРЕСА_1 (а.с.55-56).

Після звернення ОСОБА_2 у вересні 2013 року до суду із зазначеним позовом про усуненняперешкод в користуванні жилим приміщенням тощо та після розірвання у тому ж місяці шлюбу, стосунки між колишнім подружжям погіршилися, внаслідок чого ОСОБА_3В.у грудні 2013 року замінила замки в квартиру, позбавивши ОСОБА_2 права користування квартирою, в якій він був зареєстрований з травня 2003 року (а.с.4 зв.).

Обгрунтовуючи підстави позову про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення, ОСОБА_2 зазначав, що в квартиру, в якій замінено замки, його не пускають та посилався, зокрема, на положення ст.ст.9,156 ЖК України та ст.405 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що зазначені вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України члени сімї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку(квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічні положення містяться й у ч.1ст.405 ЦК України, яка, крім того, містить норму про те, що житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.У разі відсутності угоди між власником будинку(квартири) і колишнім членом його сімї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст.162 ЖК України.

Згідно з ч.2 ст. 405 ЦК України член сімї (в тому числі колишній член сімї) власника будинку втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сімї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Крім того, відповідно до ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Ураховуючи те, що:

-ОСОБА_2 вселився до спірної квартири в установленому законом порядку (на підставі ордера) та набув прав і обовязків, передбачених ст.156 ЖК України;

-після заміни замків в квартирі йому чиняться перешкоди у користуванні житлом,

колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення підлягають задоволенню.

Обгрунтовуючи підстави позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою, шляхом виділення йому для проживання кімнати площею 9,76 кв.м. та визначення порядку користування допоміжними приміщеннями, ОСОБА_2 посилався на положення ст.104 ЖК України.

Відповідно до ст.104 ЖК України член сімї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сімї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу. У разі відмовлення членів сімї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку.

Колегія суддів вважає, що посилання в позовній заяві на положення ст.104 ЖК України є безпідставними, оскільки спірна квартира не належить до державного чи громадського житлового фонду, а є власністю відповідачів, а тому питання користування цим житлом регулюються іншими нормами, зокрема, ст.405 ЦК України, зміст якої наведено, і главою 6 розділу III ЖК України, та які не передбачають право колишнього члена сімї власника житла вимагати від власника встановлення порядку користування квартирою, шляхом надання окремого, ізольованого жилого приміщення.

Встановлення судом іншого було б порушенням права власності відповідачів, яке захищено ст.41 Конституції України та ст.321 ЦК України.

За таких обставин позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, оскільки у його позовних вимогах про встановлення порядку користування квартирою, шляхом виділення йому для проживання кімнату площею 9,76 кв.м., апеляційний суд відмовляє, а вимога про спільне користування допоміжними приміщеннями охоплюється задоволенням апеляційним судом його вимог про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення.

Колегія суддів не може змінити рішення суду першої інстанції та залишити його без змін в частині задоволення судом позову ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення з тих підстав, що у порушення вимог п.3 ч.1 ст.215 ЦПК України мотивувальна частина рішення, крім посилання на ст.16 ЦК України, не містить:

-встановлених судом обставин і визначених до них правовідносин;

-мотивів, з яких суд вважав встановленими наявність або відсутність фактів, якими обгрунтовувалися вимоги чи заперечення;

-іншіх вимог, встановлених п.3ч.1 ст. 215 ЦПК України.

Не може апеляційний суд погодится й з судовим рішенням в частині відмови в зустрічному позові, оскільки суд першої інстанції в рішенні, хоча і правильно зазначив про недоведенність відповідачем ОСОБА_3 за первісним позовом обставин втрати ОСОБА_2 право користування житловим приміщенням, проте при цьому виходив одночасно із положень ст.ст.71,107,116 ЖК України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що наведені норми статтей ЖК України є взаємовиключними та не можуть застосовуватися одночасно при розгляді позову провизнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у звязку з вибуттям в інше жиле приміщення на постійне місце проживання.

Так, ч. 2 ст.11 ЦПК України передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджується своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач за первісним позовом ОСОБА_3, остаточно уточнивши позовні вимоги у вересні 2015 року, просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням у звязку з вибуттям у грудні 2013 року в інше жиле приміщення на постійне місце проживання, а самев квартиру АДРЕСА_6, де він проживає з новою сімєю.

І саме ці вимоги мав вирішити суд, не вдаючись в оцінку того чи були підстави:

- для виселення ОСОБА_2 згідно вимог ст.116 ЖК України;

- для визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням

внаслідок відсутності його більше шести місяців відповідно до правил ст.71 ЖК України.

Помилкове посилання у зустрічному позові в остаточній редакції на положення ст. 71 ЖК України, а не ст. 107 ЖК України, не має правового значення, оскільки підстави позову, які згідно зі ст.31 ЦПК України може змінити лише позивач, це обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги.

Саме по собі посилання на певні норми закону, які суд може змінити, якщо вони не поширюються на спірні правовідносини, не є виходом за межі позову.

ОСОБА_3 та її представник в суді апеляційної інстанції не надали жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_2 добровільно залишив спірну квартиру у грудні 2013 року та вибув в інше жиле приміщення на постійне місце проживання.

Досліджені в судовому засіданні матеріали даної справи, а також витребуваної цивільної справи № 519/1425/13-ц беззаперечно свідчать про те, що ОСОБА_2 інтересу до спірної квартири не втрачав, оскільки звертався до суду з позовами про визнання права власності на частку квартири, а також про усунення перешкод у її користуванні тощо, що між сторонами дійсно існує спір з вересня 2013 року.

Доводи ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_2 добровільно залишив квартиру, в якій замки нею не замінювалися, а також її посилання на акти, складені працівниками КП «ГЖКЦ» колегія суддів до уваги не приймає з наступних підстав.

Так, акти на а.с.51,74 та 98 складені неналежним чином та містять протиріччя щодо часу, з якого ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі.

Зокрема, в жодному акті про непроживання не зазначена дата їх складання та не наведено прізвища свідків, які, згідно змісту актів, були присутні при обстеженні квартири, відсутні їх (свідків) підписи. В акті на а.с.74 не вказана дата його затвердження. Зміст актів на а.с. 74, 98, в яких зазначено, що ОСОБА_2 не проживає в квартирі з грудня 2013 року суперечить змісту акта на а.с 51, в якому вказано, що ОСОБА_2 не проживає в квартирі з червня 2014 року. При цьому колегія суддів зазначає, що всі три акта, які містять ці суттєві протиріччя, підписані службовими особами КП «ГЖКЦ», в т.ч. ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Крім того, зміст актів на а.с. 74 та 98 щодо періоду непроживання ОСОБА_2 в квартирі обєктивно суперечить й змісту зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 від 10 грудня 2013 року про виселення ОСОБА_2, в якій зазначено,що на час звернення до суду з позовом відповідач проживає в спірній квартирі, проте спільне проживання з ним неможливе, оскільки останній вживає спиртні напої, постійно влаштовує сварки та бійки, своєю поведінкою створює неспроможні та жахливі умови спільного проживання (а.с.36-37).

Крім того, із змісту письмових пояснень відповідача ОСОБА_5 вбачається, що замки в квартирі у квітні 2014 року було замінено, що також спростовує доводи ОСОБА_3 про те, що нею не чиняться перешкоди позивачу у користуванні квартирою (а.с.115-116).

З огляду на наведене у зустрічному позові в остаточній редакції про те, що ОСОБА_2 втратив право користування жилим приміщенням, оскільки добровільно залишив спірну квартиру у грудні 2013 року, у звязку з вибуттям в інше жиле приміщення на постійне місце проживання, а саме: в квартиру АДРЕСА_7, де він проживає з новою сімєю, колегія суддів відмовляє за недоведеністю вимог.

Керуючись ст. ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3, 4 ч.1 ст.309, ст.ст.313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Южного міського суду Одеської області від 30 березня 2016 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: служба у справах дітей Южненської міської ради Одеської області про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, вселення та визначення порядку користування квартирою задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_8 (Леніна) в м.Южне Одеської області.

Зобовязати ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, ОСОБА_5 не перешкоджати ОСОБА_2 в праві користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_9 (Леніна) в м.Южне Одеської області.

В іншій частині позову відмовити.

У зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: служба у справах дітей Южненської міської ради Одеської області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згудно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_8