Ухвала суду № 59296532, 27.07.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 371/667/15-ц Головуючий у І інстанції Капшук Л. О.Провадження № 22-ц/780/3113/16 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П.Категорія 26 27.07.2016

УХВАЛА

Іменем України

27 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Білоконь О.В., Савченко С.І.,

за участю секретаря: Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 28 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення грошових коштів,-

встановила:

у квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Миронівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про повернення грошових коштів, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_4 неодноразово позичав у ОСОБА_2 кошти для придбання продовольчих товарів, оскільки займався торгівлею, які вчасно повертав.

20 червня 2014 року ОСОБА_4 в черговий раз приїхав до місця його проживання з проханням надати в борг кошти в сумі 62 000 гривень для придбання риби. Позивач надав ОСОБА_5 вищезазначені кошти про що була написана розписка про позику коштів у вказаній сумі.

Кошти мали бути повернуті ним до 01 серпня 2014 року.

У вказаний термін ОСОБА_4 кошти не повернув і 20 серпня 2014 року в черговий раз звернувся за позикою.

ОСОБА_2 погодився надати позику і знову передав ОСОБА_4 кошти в сумі 62000 гривень. В підтвердження вказаної обставини ОСОБА_4 надав розписку та пообіцяв повернути одночасно всі отримані у позику кошти до 11 жовтня 2014 року.

У вказаний строк позика не була повернута.

На постійні нагадування про необхідність повернення коштів, ОСОБА_4 називав різні причини щодо неможливості розрахунку.

29 грудня 2014 року борг частково погасив, повернувши 9 000 гривень.

12 січня 2015 року ОСОБА_4 помер.

Після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно, обов'язок відшкодувати борг померлого перейшов до його спадкоємців: дружини ОСОБА_3 та сина ОСОБА_6.

Просив стягнути з ОСОБА_3 борг за договорами позики, укладеними з ОСОБА_4 20 червня 2014 року та 20 серпня 2014 року, в сумі 115 000 гривень.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 28 березня 2016 року позов було залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу,в якій посилається на його незаконність та необґрунтованість, таке що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Просив скасувати рішення Миронівського районного суду Київської області від 28 березня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, ОСОБА_2 посилається на те, що 20.06.2014 та 20.08.2014 року ОСОБА_4 по двох боргових розписках отримав від апелянта 124 000 гривень.

Остаточним строком повернення коштів було 11 жовтня 2014 року, однак, 12.01.2015 року позичальник покінчив життя самогубством, повернувши лише 9000 гривень.

Оскільки, ОСОБА_2 було відомо, що ОСОБА_4 постійно проживав із своєю дружиною ОСОБА_3 та разом вели домашнє господарство, то і позов апелянт подавав саме до дружини боржника.

Також, апелянт, для встановлення кола можливих спадкоємців звернувся до Яхнівської сільської ради та до приватного нотаріуса ОСОБА_7, але в наданні інформації було відмовлено.

Однак, 25.03.2016 року на адвокатський запит Яхнівська сільська рада повідомила, що у покійного у власності перебуває будинок №7 по вулиці Шевченка у селі Яхни та земельний пай.

Отже, апелянт стверджує, що суд першої інстанції не з'ясував всі обставини на які мають значення для вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Законним і обґрунтованим відповідно до ст.213 ЦПК України є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 червня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір позики.

Відповідно до якого позивач передав ОСОБА_4 кошти, а останній зобов'язувався повернути борг до 01 серпня 2014 року.

Предметом договору були кошти в сумі 62 000 гривень, які ОСОБА_4 отримав 20 червня 2014 року.

20 серпня 2014 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав ОСОБА_4 кошти, а останній зобов'язувався повернути борг до 11 жовтня 2014 року.

Предметом договору були кошти в сумі 62 000 гривень, які ОСОБА_4 отримав 20 серпня 2014 року.

Борговими документами, що підтверджують укладання договорів позики, являються складені ОСОБА_4 та надані позивачу розписки, які посвідчили отримання ним коштів.

Вказаними документами позивач підтверджує своє право вимагати виконання боргового зобов'язання ОСОБА_4 за договорами позики.

Згідно висновку експерта почеркознавця Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз №1/1 від 05 лютого 2016 року рукописні записи в розписках від 20 червня 2014 року та 20 серпня 2014 року, крім запису зробленого позивачем, виконані ОСОБА_4, підписи в розписках виконані також ним.

З огляду на положення статей 1046,1047 ЦК України, зміст документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, дані висновку експерта та доводи сторін, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність між позивачем і ОСОБА_4 правовідносин за договорами позики.

Встановлено, що ОСОБА_4 помер 12 січня 2014 року.

З повідомлення приватного нотаріуса Миронівського районного нотаріального округу Київської області № 270/02-14 від 23 березня 2016 року вбачається, що відповідач ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4, який помер 12 січня 2015 року, спадщину не прийняла, що підтверджується її заявою, поданою до приватного нотаріуса 03 лютого 2015 року.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що за відсутності умови відповідальності спадкоємця за боргами спадкодавця, якою є факт прийняття спадщини, ОСОБА_3 не є відповідальною за борговими зобов'язаннями померлого ОСОБА_4, заявлені до неї позовні вимоги є безпідставними.

З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони узгоджуються з вимогами чинного законодавства та ґрунтуються на матеріалах справи.

Згідно статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відтак, до спадкоємців переходять не тільки права, що належали спадкодавцю, а і його обов'язки. Винятком з цього правила є лише зобов'язання боржника, які припиняються зі смертю фізичної особи. Відповідно до частини 1 статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. В усіх інших випадках до спадкоємців переходять відповідні боргові зобов'язання спадкодавця.

Так, у спадщину переходять: обов'язки, що випливають з цивільно-правових договорів (крім тих, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця); обов'язки з відшкодування матеріальної шкоди (збитків); обов'язки по відшкодуванню моральної шкоди (присудженої судом за життя спадкодавця); обов'язки по виплаті неустойки у вигляді штрафу або пені (присудженої судом за життя спадкодавця); витрати на утримання догляд, лікування, поховання спадкодавця (але не більш, ніж за 3 роки); обов'язки за договором оренди житла з викупом.

Згідно зі статтями 1220,1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до положень ст.1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредитор спадкодавця має право звернутися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини в шестимісячний строк з дня, як йому стало відомо або могло стати відомим про відкриття спадщини з вимогами до спадкоємців, що прийняли спадщину, повернути йому борг, що був за спадкодавцем. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Згідно ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

Це правило визначає загальний характер відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця, незалежно від виду спадкування та суб'єктів спадкового процесу й випливає із суті універсального характеру спадкового правонаступництва.

Борги спадкодавця - це майнові зобов'язання, які прийняв на себе спадкодавець перед фізичними або юридичними особами-кредиторами, але смерть позбавила його можливості виконати їх. Обов'язок доказувати борги померлого накладається на самого кредитора. Кредитор, який звернувся до спадкоємців, зобов'язаний надати документи, що підтверджують його вимоги.

Відповідно до ст.1281 ЦК України законодавець допускає два способи пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців: безпосередньо до спадкоємців; опосередковано - через нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Обрання певного способу є правом кредитора і здійснюється ним на власний розсуд.

Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, претензії кредитора визначені однією з підстав заведення нотаріусом спадкової справи (пп. 2.1 п.2 глави 10 розділу ІІ Порядку).

Претензії, що подаються через нотаріуса, повинні бути заявлені у письмовій формі. Законодавство не містить будь-яких вимог до форми і змісту вимоги кредитора та не покладає на нотаріуса обов'язку перевіряти обґрунтованість вимог. Про претензію, що надійшла, нотаріус доводить до відома спадкоємців, які прийняли спадщину або виконавця заповіту. При цьому, нотаріус повинен прийняти відповідну заяву кредитора незалежно від того, чи прийняв спадщину хоча б один із спадкоємців і чи встановлені спадкоємці взагалі.

Таким чином, нотаріус приймає заявлені через нього вимоги кредиторів спадщини до спадкоємців, обмежившись формальною перевіркою додержання передбачених ч. 3 ст.1281 ЦК строків (зокрема, шляхом ознайомлення з текстом в частині настання строків вимоги). Разом з тим, якщо нотаріус немає можливості установити коли настав строк вимоги, відмовити у прийнятті відповідної заяви кредитора він все одно права не має, оскільки ініціювання спору щодо прав кредитора є правом спадкоємців, а не повноваженням нотаріуса.

Відповідно до п.11.1. Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 №3253/5, претензії кредиторів, поряд з іншими заявами, що стосуються спадкових прав громадян, реєструються в книзі обліку і реєстрації спадкових справ і формуються у спадкові справи. Крім того, у разі якщо претензії кредиторів надійшли поштою або подані нотаріусу кур'єром, такі претензії також підлягають реєстрації у журналі реєстрації вхідних документів (п.8.9. Правил ведення нотаріального діловодства).

На підставі заяви кредитора нотаріус може особисто прийняти рішення про видачу зі спадкового майна грошових сум на покриття витрат, що передбачено ст.64 Закону України «Про нотаріат», або ознайомити спадкоємця, який прийняв спадщину, з такою заявою.

За чинним законодавством спадкоємці, які прийняли спадщину, повинні виконати боргові зобов'язання спадкодавця в межах дійсної вартості майна, одержаного ними у спадщину. Вартість спадщини визначається на час відкриття спадщини. Отже, умовою відповідальності спадкоємця за боргами спадкодавця є факт прийняття спадщини.

Для всіх спадкоємців, як за законом, так і за заповітом, існує однакова межа відповідальності за боргами спадкодавця. За наявності декількох спадкоємців настає частковий обов'язок виконання зобов'язань: кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Таким чином, кредитори спадкодавця можуть пред'явити вимоги до будь-якого спадкоємця, але обсяг виконання боргового зобов'язання спадкоємцем не може перевищувати дійсної вартості отриманої ним спадщини і розміру боргів, що пропорційно припадають на його частку.

Згідно положень ст.ст.10,60 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно статті 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Отже, вказані встановлені обставини, за відсутності умови відповідальності спадкоємця за боргами спадкодавця, якою є факт прийняття спадщини, ОСОБА_3 не є відповідальною за борговими зобов'язаннями померлого ОСОБА_4, заявлені до неї позовні вимоги є безпідставними.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Миронівського районного суду Київської області від 28 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді