Ухвала суду № 59268908, 26.07.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

26 липня 2016 року м. Київ №826/11113/16

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кобилянський К.М., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали

за позовом ОСОБА_1доКиївської міської радипро скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради, у якій просить суд:

- скасувати рішення Київської міської ради від 10.03.2016 №221/221 «Про відмову у передачі земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1»;

- зобов'язати відповідача прийняти рішення про передачу земельної ділянки площею 0,0790 га у власність громадянці ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 обліковий номер 79:483:010 (кадастрова справа А14018).

У відповідності до пункту 4 частини 1 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Пунктом 6 частини 1 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 2 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Залежно від напряму, завдань, характеру і виду діяльності, яка має чи може здійснюватися, орган державної влади, органи місцевого самоврядування, органи управління на законодавчому рівні наділяються відповідними повноваженнями, компетенцією, правами і обов'язками та функціями. Обсяг і зміст повноважень, завдання, правові можливості можуть бути різними. При цьому має значення, що не кожна дія суб'єкта владних повноважень є чи може бути тією, що вчиняється (здійснюється) з використанням владних управлінських правоможностей. Владною управлінською дією (діяльністю) має чи може визнаватися щонайменше та, яка встановлена законодавством, входить до кола повноважень (компетенції, функціональних обов'язків) суб'єкта владних повноважень, містить в собі ознаки веління, обов'язковості, ззовні проявляється (виражається) у встановлених законом формах, забезпечується виконанням із застосуванням державного примусу.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.01.2016 №21-633а15.

Статтею 80 Земельного кодексу України визначено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За змістом статей 2 та 5 Земельного кодексу України Київська міська рада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 №21-493а14.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з вимогою про скасування рішення Київської міської ради від від 10.03.2016 №221/221 «Про відмову у передачі земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1».

Київська міська рада, як власник землі вільна у виборі суб'єкта щодо надання йому права власності чи користування на спірну земельну ділянку в порядку, встановленому законом.

Отже, Київська міська рада владних управлінських функцій не здійснює і суб'єктом владних повноважень у спірних відносинах не виступає.

Узагальнюючи зміст пункту 1 частини другої статті 17 та пунктів 7, 9 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що обов'язковою ознакою адміністративного спору є участь у ньому суб'єкта владних повноважень.

Згідно правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 14.02.2012 №21-1041а10, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у її власності, міська рада відповідно до статті 5 Земельного кодексу України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Тобто, при здійсненні повноважень власника землі відповідач є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею. У цьому випадку відсутня підпорядкованість одного учасника земельних правовідносин іншому, яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій.

У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акга, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правоміності набугтя фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції; оскільки виникає спір про право цивільне. Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеній в постанові від 09.02.2016 у справі № 816/3735/14.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що спір, який виник між позивачем та Київською міською радою не може бути предметом оскарження в Окружному адміністративному суді міста Києва, оскільки належить до юрисдикції місцевого господарського суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі, яка її подала.

3. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції, за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.М. Кобилянський